ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

21.12.2011 р.

N К/9991/26998/11


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючий Нечитайло О. М., судді: Бившева Л. І., Ланченко Л. В., Лосєв А. М., Пилипчук Н. Г., за участю секретаря Альошиної Г. А. (за участю представників позивача: Реви І. В., відповідача: Яковенка О. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 р. у справі N 2а-26724/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Укрфільтрсервіс" завод "Фільтр" до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, встановив:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 р., повністю задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Укрфільтрсервіс" завод "Фільтр" (далі - позивач) до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - відповідач). Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010 р. N 0000812341/3 та N 0000822341/3, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, зважаючи на підтвердження позивачем відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами правомірності формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставним.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Законів України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. N 168/97-ВР (далі - Закон України N 168/97-ВР) та "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. N 334/94-ВР (далі - Закон України N 334/94-ВР).

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.04.2010 р., якою встановлено порушення підприємством пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме занижено податок на прибуток на загальну суму 899196,00 грн., та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 805724,00 грн.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 18.06.2010 р. складено акт N 1235/23-3/31726922, на підставі якого 15.11.2010 р. прийнято податкове повідомлення-рішення N 0000812341/3, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 989115,60 грн. (в т. ч. 899196,00 грн. основного зобов'язання та 89919,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій), та N 0000822341/3, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1099648,10 грн. (в т. ч. 805724,00 грн. основного платежу та 293924,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій). Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток позивачу стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення підприємством до складу валових витрат вартості товарів, отриманих позивачем відповідно до умов договорів, укладених з ТОВ "Вторснабгрупп" та ТОВ "Донтехкомплект". Зазначені договори податкова інспекція вважає нікчемними, оскільки вони укладені з порушенням вимог ст. 203, ст. 208 ЦК України та з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

З огляду на викладене, відповідачем зроблений висновок, що видані ТОВ "Вторснабгрупп" та ТОВ "Донтехкомплект" позивачу податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для включення позивачем витрат по спірним господарським операціям до складу валових.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, а також фактом проведення позивачем повного розрахунку за договорами поставки товарів. Відповідачем не наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, оскільки податковою інспекцією не наведено доводів про фіктивність спірних господарських операцій, хибними є висновки відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів на підставі отриманих від них податкових накладних.

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальників податкових накладних також обґрунтовано визнано судовими інстанціями правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Оскільки донарахування відповідачем позивачу податкових зобов'язань за основними платежами правильно визнано судами першої та апеляційної інстанцій безпідставним, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III, також здійснено обґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 р. у справі N 2а-26724/10/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

О. М. Нечитайло

Судді:

Л. І. Бившева

 

Л. В. Ланченко

 

А. М. Лосєв

 

Н. Г. Пилипчук

 

О. М. Нечитайло





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали