Додаткова копія: Про визнання нечинними Змін до Інструкції про порядок організації, здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 09.09.2009 р. N 538

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

27.05.2010 р.

N 2а-14199/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Винокурова К. С., суддів: Маруліна Л. О. Шрамко Ю. Т., при секретарі судового засідання - Голод В. С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу За позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання незаконними та нечинними зміни до Інструкції N 502, встановлення відсутності компетенції

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного банку України про визнання нечинними Зміни до Інструкції про порядок організації, здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затверджені постановою Правління Національного банку України від 09.09.2009 р. N 538, а також просив суд встановити відсутність компетенції відповідача визначати іншу межу здійснюваної операції, ніж визначена в ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у вигляді максимальної суми еквіваленту операції, що здійснюється особою - 50000 гривень, для обов'язкової ідентифікації клієнта шляхом збирання конфіденційної інформації про його особу та здійснювану ним операцію.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2010 р. відкрито провадження у даній справі, призначено попереднє судове засідання.

Під час підготовчого провадження позивачем були уточнені позовні вимоги, а саме, позивач просив визнати Зміни до Інструкції N 502 незаконними в частині підпункту 2.2 пункту 2 щодо введення обов'язкової ідентифікації фізичної особи при проведенні операції з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти на суму, що перевищує 15000 гривень шляхом вимоги пред'явлення документа, що засвідчує особу, яка здійснює операцію з готівкою, із зазначенням у довідках та квитанціях прізвища, імені, по батькові (за наявності) такої особи; пункту 4, що передбачає викладення в новій редакції глави 3 Інструкції N 502; визнання нечинними Зміни до Інструкції N 502 у повному обсязі; встановити відсутність компетенції Національного банку України визначати іншу межу здійснюваної операції, ніж визначена в ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з ухвалою суду від 14.04.2010 р. закінчене підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у складі колегії суддів.

Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що внесені відповідачем зміни до Інструкції щодо зобов'язання проводити операції з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти на суму, що перевищує 15000 гривень лише після пред'явлення документа, що засвідчує особу, яка здійснює операцію з готівкою, із зазначенням у довідках та квитанціях прізвища, імені, по батькові такої особи, порушують встановлену Законом України "Про банки і банківську діяльність" норму, якою закріплено граничний рівень суми операції для обов'язкової ідентифікації особи, якою є сума 50000 гривень.

Позивач вважає, що він є особою, щодо якої буде застосовуватись та вже застосовується оспорюваний нормативно-правовий акт, оскільки він як фізична особа відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" має право здійснювати валютні операції, тобто є учасником валютно-обмінних операцій на готівковому валютному ринку.

Таким чином, позивач вважає, що Зміни до Інструкції N 502 не відповідають вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про інформацію", Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та затверджені Правлінням Національного банку України з перевищенням повноважень, визначених Законом України "Про Національний банк України".

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що Національний банк України діяв у межах повноважень, у спосіб та порядку, встановлених Конституцією та чинним законодавством України.

В обґрунтування заперечень відповідач посилався на статтю 45 Закону України "Про Національний банк України", де передбачено, що Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями.

Представник відповідача зазначав, що Зміни до Інструкції N 502 не порушують та не звужують права громадянина на здійснення валютно-обмінної операції, про що свідчить надана позивачем, як доказ, квитанція про здійснення валютної операції.

Щодо оскарження позивачем пункту 4 Змін до Інструкції N 502, відповідач зауважив, що вказаний пункт вносить зміни до глави 3 Інструкції N 502, яка встановлює правила установлення курсу гривні до іноземних валют та стосується винятково банків (фінансових установ), а тому у позивача відсутні правові підстави звернення до суду щодо розгляду законності пункту 4 Змін до Інструкції N 502, так як він не є особою в розумінні статті 171 КАС України, яка вправі оскаржити нормативно-правовий акт Національного банку України.

Представник відповідача повідомив, що у Офіційному віснику України N 30 від 5 травня 2010 р. опубліковано оголошення щодо оскарження даного нормативно-правового акта.

У судовому засіданні 27.05.2010 року судом відхилено клопотання громадянина ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, через те, що зазначене клопотання надійшло телеграмою без жодних підтверджень того, що даний спір якимось чином буде впливатиме на права та інтереси останнього.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

09 вересня 2009 року постановою Правління Національного банку України N 538 було затверджено Зміни до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління НБУ 14.01.2003 року за N 21/7342.

Пунктом 2.2 зазначених Змін доповнено главу 1 Інструкції, зокрема, новим пунктом 1.3 такого змісту:

"1.3. Операції, зазначені в абзацах другому - шостому пункту 1.2 цієї Інструкції, на суму, що перевищує 15000 гривень, здійснюються лише через каси банку, фінансової установи, в операційному залі об'єкта поштового зв'язку [(далі - каса банку (фінансової установи)] після пред'явлення документа, що засвідчує особу, яка здійснює операцію з готівкою, із зазначенням у довідках та квитанціях прізвища, імені, по батькові (за наявності) особи, а на суму, що перевищує 50000 гривень, крім того, зазначаються серія та номер паспорта (іншого документа, що засвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання (реєстрації), ідентифікаційний номер особи згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (за наявності). Копія з відповідних сторінок паспорта, що містять зазначені дані (іншого документа, що засвідчує особу), залишається в документах дня банку [(фінансової установи, національного оператора поштового зв'язку - (далі - фінансові установи)] під час здійснення лише операцій на суму, що перевищує 50000 гривень".

Окрім того, затверджені Зміни до Інструкції (пункт 4) передбачають у новій редакції главу 3 зі змістом пункту 3.1, у якій передбачено, що Голова правління банку (фінансової установи) до початку робочого дня встановлює єдиний курс купівлі та продажу іноземних валют за гривні згідно з наказом (розпорядженням) банку (фінансової установи). Інші керівники не мають права встановлювати курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні.

Із зазначеними положеннями Зміни до Інструкції N 502 не погоджується позивач.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно зі статтею 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Статтями 7, 44 Закону України "Про Національний банк України", пунктом 1 статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 року N 15-93 Національному банку надані повноваження, зокрема, у сфері валютного регулювання визначати порядок здійснення операцій в іноземній валюті, приймати нормативно-правові акти щодо ведення валютних операцій.

Статтею 45 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями.

Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

На виконання наданих Законом України "Про Національний банк України" повноважень, зокрема, з організації торгівлі валютними цінностями, НБУ прийняв Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затверджену постановою Правління НБУ від 12.12.2002 N 502 (з наступними змінами і доповненнями), якою встановив порядок здійснення валютно-обмінних операцій з іноземною валютою. Прийняті 09.09.2009 року Зміни до зазначеної Інструкції були зареєстровані у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2009 року за N 1045/17061.

Підпункт 2.2 пункту 2 Змін до Інструкції N 502 зазначає, що валютно-обмінна операція на суму, що перевищує 15000 грн. здійснюється через касу банку (фінансової установи/об'єкта поштового зв'язку) після пред'явлення документа, що засвідчує особу, прізвище, ім'я по батькові особи із зазначенням даних у відповідних квитанціях/довідках про здійснення операції.

Посилання позивача на статті 30, 31 Закону України "Про інформацію" є невірним, оскільки позивач вказує про те, що отримання банком даних про прізвище, ім'я по батькові особи порушує його право на конфіденційність, тоді як зазначені статті не визначають, що ім'я особи є конфіденційною інформацією. Більш того, стаття 23 Закону України "Про інформацію" передбачає, що основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження; ім'я особи як основними даними про особу не визначається.

Відповідно до статті 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові і є фіксованим способом індивідуалізації громадян.

Законодавство України не визначає, що ім'я особи є конфіденційною інформацією, більш того норми законодавства вказують на зворотне - ім'я використовується для здійснення прав і обов'язків.

Твердження позивача також про те, що відповідачем при прийняті оспорюваного пункту змін порушено встановлену Законом України "Про банки і банківську діяльність" норму статті 64, якою закріплено граничний рівень суми операції для обов'язкової ідентифікації особи, якою є сума 50000 гривень, суд вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України:

клієнтів, що відкривають рахунки в банку;

клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень;

осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Для ідентифікації клієнта - фізичної особи та вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію (ч. 7 ст. 64 Закону).

Таким чином, зазначені норми Закону встановлюють обов'язок для банку ідентифікувати клієнта, який здійснює операцію з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень, тобто суттю даної норми є те, що банк зобов'язаний зібрати повну інформацію, що стосується ідентифікації цієї особи.

Проте зазначення у довідках та квитанціях прізвища, імені, по батькові особи, яка здійснює операцію з готівковою іноземною валютою на суму, що перевищує 15000 гривень, як того вимагає пункт 2.2 пункту 2 Змін до Інструкції N 502, тобто який здійснює цю операцію на суму від 15000 до 50000 гривень, дозволяє суб'єкту ринку лише зафіксувати особу, і тим самим забезпечити дотримання вимоги щодо максимальної суми продажу іноземної валюти, яка запроваджена пунктом 1.4 зазначених Змін до Інструкції N 502.

При цьому, вимога встановлена пунктом 2.2 не передбачає повної ідентифікації, як це передбачено Законом "Про банки і банківську діяльність". Отримання суб'єктами ринку інформації щодо прізвища, імені, по батькові не супроводжується отриманням інформації щодо серії, номеру паспорту, інших даних про клієнта.

Таким чином, суд вважає, що Національний банк України, користуючись своїми повноваженнями щодо встановлення правил торгівлі іноземною валютою, наданими йому Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", з метою здійснення більш дієвого контролю за проведенням банками, уповноваженими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку операцій з купівлі та продажу готівкової іноземної валюти, запровадив нові вимоги щодо фіксації фізичної особи, яка здійснює валютно-обмінну операцію.

Також з огляду на такий висновок, не підлягає задоволенню позовна вимога щодо встановлення відсутності компетенції Національного банку України визначати іншу межу здійснюваної операції, ніж визначена в ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки відповідачем у пункті 2.2 Змін до Інструкції N 502 не запроваджувалась інша межа суми операції, при якій здійснюється ідентифікація клієнта, а лише встановлено необхідність здійснювати дану операцію при пред'явленні документа, що засвідчує особу.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що Зміни до Інструкції N 502 не порушують і не звужують права громадянина на здійснення валютно-обмінної операції, про що свідчить також надана позивачем, як доказ, квитанція про здійснення валютної операції N 240489 від 18.12.2009 р.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

За змістом пункту 4 Змін до Інструкції N 502, яким встановлюються правила установлення курсу гривні до іноземних валют, вбачається, що зазначена норма стосується винятково банків (фінансових установ).

Виходячи з того, що особою щодо якої застосовується оскаржуваний акт є банк/фінансова установа (права і обов'язки нормативно-правовий акт створює для нього), а не фізична особа, яка користується послугами банку, належним суб'єктом, який має право оскаржити пункт 4 Змін до Інструкції N 502, може бути лише суб'єкт щодо якого застосовується акт - банк/фінансова установа. Позивач у даному випадку не є особою, щодо якої оскаржувана норма застосовується, а також особою, яка є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскаржувана норма безпосередньо не впливає на права та охоронювані законом інтереси позивача, а стосується виключно банків/фінансових установ, які відповідно до статей 2, 6, 171 КАСУ наділені процесуальною правоздатністю, а отже, мають можливість самостійно захищати свої права шляхом звернення до суду.

Таким чином, у позивача відсутні правові підстави звернення до суду щодо розгляду законності пункту 4 Змін до Інструкції N 502, з тих підстав, що він не є особою, яка вправі оскаржити нормативно-правовий акт Національного банку України, оскільки цей акт регулює діяльність банків, а не фізичних осіб-клієнтів банків.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Акт державного або іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено, що затверджені постановою правління НБУ від 09.09.2009 року Зміни до Інструкції N 502 прийнято Національним банком на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163, 171 КАС України, адміністративний суд постановив:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

К. С. Винокуров

Судді:

Л. О. Маруліна

 

Ю.Т. Шрамко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали