КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

27.03.2012 р.

Справа N 2а-13149/11/2670


Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я. М., суддів Кузьменка В. В., Шурка О. І., при секретарі Наталюк Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2011 (Постанова N 2а-13149/11/2670) у справі за його адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 N 267 (Постанова N 267), встановив:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив про визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 N 267 "Про внесення змін до переліків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 N 1719 та від 27.08.2010 N 787" (Постанова N 267).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2011 (Постанова N 2а-13149/11/2670) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову (Постанова N 2а-13149/11/2670) як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.03.2011 N 267 "Про внесення змін до переліків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 N 1719 та від 27.08.2010 N 787" (Постанова N 267) (Офіційний вісник України, від 25 березня 2011, N 20, ст. 844, далі - постанова).

Вказаною постановою (Постанова N 267) внесено зміни до переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 N 1719, та переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 N 787.

Зокрема, в переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 N 1719, позицію "0203 Гуманітарні науки" розділу "Гуманітарні науки та мистецтво" доповнено словами і цифрами "богослов'я (теологія із зазначенням конфесії)* 6.020304"; у переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 N 787, у розділі "Гуманітарні науки та мистецтво" у позиції "0203 Гуманітарні науки": слова і цифри "богослов'я (теологія) 7.02030103, богослов'я (теологія) 8.02030103" замінено словами і цифрами "богослов'я (теологія із зазначенням конфесії)* 7.02030103, богослов'я (теологія із зазначенням конфесії)* 8.02030103".

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржувана постанова (Постанова N 267) суперечить ст. 35 Конституції України та порушується його право на освіту, освіту його дитини, адже вони мають право на здобуття відповідного освітньо-кваліфікаційного ступеня без нав'язування знання про те чи інше віросповідання.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність; здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей; церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви, жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (частина перша). Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина друга).

Відповідно до параграфа 33 Регламенту Кабінету Міністрів України головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який здійснює його підготовку (пункт 1). Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів здійснюють відповідно до своєї компетенції міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації (пункт 2). Головний розробник зобов'язаний погодити проект акта Кабінету Міністрів з усіма заінтересованими органами, а також з Мінфіном та Мінекономіки (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України "Про вищу освіту" перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, вимоги до освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики (абзац перший). Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки (абзац другий).

Колегія суддів звертає увагу на те, що проект постанови погоджено без зауважень Міністерством фінансів, Міністром культури, головою комісії з проведення реорганізації Міністерства економіки, першим заступником Міністра соціальної політики. Проект оскаржуваної постанови пройшов перевірку у Міністерстві юстиції України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Міністра юстиції проект постанови відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, узгоджується з актами такої ж юридичної сили, а тому твердження апелянта, що оскаржувана постанова (Постанова N 267) порушує його права та права дітей, є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем прийнята оскаржувана постанова (Постанова N 267) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та не суперечить їм.

До того ж, колегія суддів вважає, що спірною постановою (Постанова N 267) відповідача не обмежені права, передбачені ст. 35 Конституції України, оскільки, по-перше, нею не обмежено право на свободу світогляду і віросповідання, а, по-друге, вища освіта в Україні не є обов'язковою.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права та з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів правомірність винесення постанови від 17.03.2011 N 267 (Постанова N 267).

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2011 (Постанова N 2а-13149/11/2670) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст виготовлено 02.04.2012.

 

Головуючий, суддя

Я. М. Василенко

Судді:

В. В. Кузьменко

 

О. І. Шурко





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали