ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06.04.2016 р.

Справа N 909/883/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Сибіги О. М., суддів: Божок В. С., Мачульського Г. М., розглянувши матеріали касаційної скарги Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ, на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року у справі господарського суду Івано-Франківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Гарант-Сервіс", м. Івано-Франківськ, до: 1. Угринівської сільської ради, с. Угринів, Івано-Франківська обл.; 2. Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ про визнання незаконним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, за участю представників: позивача - Б. С. І., відповідача-1 - не з'явився, відповідача-2 - не з'явився, третьої особи - не з'явився, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Гарант-Сервіс" (далі за текстом - ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс") звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Угринівської сільської ради та Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області про визнання незаконним рішення Угринівської сільської ради від 05.07.2012 року про передачу в постійне користування Службі автомобільних доріг в Івано-Франківській області земельної ділянки в частині земельної ділянки площею 0,1453 га, яка юридично накладається на земельну ділянку ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" та визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Служби автомобільних доріг в Івано-Франківської області серії ЯЯ N 128382 від 28.11.2012 року в частині площі земельної ділянки 0,1453 га, яка юридично накладається на земельну ділянку ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс".

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2015 року в позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання незаконним рішення Угринівської сільської ради від 05.07.2012 року та визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Служби автомобільних доріг в Івано-Франківської області серії ЯЯ N 128382 від 28.11.2012 року, оскільки останнім не подано доказів в підтвердження факту накладення земельної ділянки, як в розмірі 0,1453 га, так і будь-якому іншому розмірі, а також не вказано фактичного місцезнаходження такого накладення.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2015 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано незаконним рішення Угринівської сільської ради Івано-Франківської області шостого скликання від 05.07.2012 року "Про затвердження технічної документації земельно-кадастровій інвентаризації земельних ділянок для передачі їх в постійне користування"; визнано недійсним Державний акт серії ЯЯ N 128382 від 28.11.2012 року на право постійного користування земельною ділянкою Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано неприпустимістю позбавлення ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" його права розпоряджатися своєю власністю лише з тієї підстави, що органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, у документації із землеустрою було допущено помилку, а саме: не внесено даних земельної ділянки ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" до автоматизованої системи Державного реєстру земель.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року і залишити в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2015 року.

ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідачів та третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Державного акта серії ІФ N 066810 за ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,30 га, яка знаходиться в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області по Калуській трасі - згідно плану земельної ділянки, вказаному в Державному акті.

Вказана земельна ділянка була придбана ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" на підставі договору купівлі-продажу з Угринівською сільською радою, нотаріально посвідченого 08.06.2005 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу У. Н. М. в реєстрі за N 1638, кадастровий номер даної земельної ділянки 2625886801:17:197:0001. Земельна ділянка була надана для будівництва автогазозаправної станції та пункту обслуговування автомобілів, відповідно земельна ділянка буда відведена в натурі у відповідних межах та площі.

18.09.2008 року ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" придбало у ОСОБА_6 ще одну земельну ділянку площею 0,14 га в с. Угринів, кадастровий номер НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу У. Н. М. в реєстрі за N 4097.

Вказана земельна ділянка знаходиться поряд (межує) з раніше придбаною позивачем земельною ділянкою 0,30 га, також відведена в натурі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на земельній ділянці площею 0,30 га ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" збудовано приміщення автомобільного газозаправочного пункту - с. Угринів, Калуське шосе, 28, Тисменицького району, яке належить позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 22.06.2006 року та витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.06.2006 року, реєстр N 15161542.

Позивач звернувся у відділ Держземагентства в Тисменицькому районі за отриманням витягу з Державного земельного кадастру на обидві земельні ділянки, на що було отримано відмову. Так, в листі від 03.12.2014 року N 4044/07/55 Головне управління Держземагентства в Івано-Франківській області повідомило, що земельна ділянка площею 18,1394 га рішенням Угринівської сільської ради від 05.07.2012 року б/н в межах села Угринів була передана Державній службі автомобільних доріг України в Івано-Франківській області для обслуговування автомобільної дороги Н-09 Мукачево - Івано-Франківськ - Рогатин - Львів. Крім того, у вказаному листі зазначено, що згідно виготовленої технічної документації з відновлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 2625886801:17:197:0001, площа перекриття із земельною ділянкою 2625886801:17:199:0454, що перебуває в постійному користуванні Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області становить - 0,1453 га.

Позивач вважає, що Угринівською сільською радою при постановленні рішення від 05.07.2012 року про передачу земельної ділянки Службі автомобільних доріг без погодження меж з ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс", а також без відведення її в натурі було не дотримано вимог земельного та цивільного законодавства та порушено право власності позивача на земельну ділянку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

При розгляді справи господарськими судами попередніх інстанцій Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області вказувала на те, що автомобільна дорога Н-09 Мукачево - Львів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 року N 301 "Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення" (Постанова N 301) є автомобільною дорогою загального користування загального значення. Відповідно до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради депутатів трудящих N 337/2 від 17.08.73 року на загальнодержавних шляхах залишено максимальну ширину смуги відводу - 39 м (тобто по 19,5 м в обидві сторони від осі дороги). На сьогоднішній день частина смуги відведення автомобільної дороги загального користування державного значення Мукачеве-Львів знаходиться у власності приватної організації. Відтак, на думку відповідача-2, відведення у 2005 році ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" вищевказаної земельної ділянки, що межує з автомобільною дорогою державного значення, здійснене без погодження зі Службою автомобільних доріг як власником дороги, що є порушенням норм земельного законодавства.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання незаконним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, а отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про Державний земельний кадастр" (Закон N 3613-VI), Закону України "Про землеустрій" та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 127 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

Статтею 131 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" видано Державний акт серії ІФ N 066810 від 08.07.2005 року на право власності на земельну ділянку площею 0,30 га, кадастровий номер земельної ділянки 2625886801:17:197:0001 та Державний акт серії НОМЕР_2 від 26.01.2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, які знаходяться с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області.

Відтак, ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" набуло право власності на дані земельні ділянки в порядку, передбаченим Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.07.2012 року Угринівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області прийняла рішення, яким передала у постійне користування Службі автомобільних доріг в Івано-Франківській області земельні ділянки площею 18,1394 га для обслуговування дорожнього господарства, що знаходяться в межах с. Угринів Тисменицького району та зобов'язала оформити державні акти, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками.

На підставі вказаного рішення Службі автомобільних доріг України в Івано-Франківській було видано, зокрема, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 128382 площею 8,5323 га.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 123 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

В п. "в" ч. 1 ст. 2 Закону України "Про землеустрій" зазначено, що землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, з експлікації угідь, які знаходяться в матеріалах справи, не вбачається погодження Службою автомобільних доріг меж з ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс", як з суміжним землекористувачем.

Враховуючи вищенаведені правові приписи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що при виготовленні правовстановлюючих документів Службою автомобільних доріг в Івано-Франківській області технічна документація потребувала погодження меж з ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс", як з суміжним землекористувачем, а також відведення її в натурі, проте, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як зазначав позивач, про факт накладення земельної ділянки відповідача-2 на суміжну ділянку ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" загальною площею 0,30 га, позивач довідався, коли звернувся до відділу Держземагенства в Тисменицькому районі за отриманням витягу з Державного земельного кадастру на свої земельні ділянки.

Судом апеляційної інстанції вірно відзначено, що зі змісту листа Головного управління Держкомагенства в Івано-Франківській області N 4044/07/55 від 03.12.2014 року вбачається, що на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 (площею 0, 14 га) ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" надано витяг з Державного земельного кадастру НВ-2600867812014. Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2625886801:17:197:0001, то в базі даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру інформація відсутня.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (Закон N 3613-VI) передбачено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами

В п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" (Закон N 3613-VI) визначено, що у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом (Закон N 3613-VI) у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

У разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв'язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (Закон N 3613-VI) Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області відділу Держгеокадастру у Тисменицькому районі N 29-28-99.4-4490/2-15 від 24.12.2015 року земельна ділянка за кадастровим номером 2625886801:17:197:0001 ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" відсутня в автоматизованій системі Державного земельного кадастру. Однак, останнє інформує, що Тисменицьким районним відділом Івано-Франківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" було прийнято обмінний файл, про що свідчить штам на титульній сторінці технічної документації по оформленню права власності на земельну ділянку від 21.06.2005 року, проте не перенесено до Державного реєстру земель.

15.05.2014 року відділ Держгеокадастру у Тисменицькому районі звернувся до Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області листом N 67/07/02/18, в якому повідомив про виявлення органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, у документації із землеустрою помилки, а саме: у координатах, що свідчать про неправильне місце розташування земельної ділянки відповідача-2, та зазначив, що для виправлення даної помилки Службі автомобільних доріг в Івано-Франківській області необхідно виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Судом касаційної інстанції при перегляді справи в касаційному порядку було надано оцінку правовідносинам сторін, зокрема, і з позиції непорушності права власності особи, з урахуванням, в тому числі, і судової практики Європейського суду з прав людини, як інструменту функціонування Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що є частиною національного законодавства України.

Так, в п. 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20.10.2011 року у справі N 29979/04 "Рисовський проти України" (Рішення) зазначено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на вищевикладене, колегія суду Вищого господарського суду України вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що є неприпустимим позбавлення позивача його права розпоряджатися своєю власністю лише з тієї підстави, що органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, у документації із землеустрою було допущено помилку, а саме: не внесено даних земельної ділянки ТОВ "Укр-Гарант-Сервіс" до автоматизованої системи Державного реєстру земель.

Відповідно до положень ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

З урахуванням, зокрема, вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач не може відповідати за помилки органу місцевого самоврядування при прийнятті ними рішень, а, відтак, його не може бути позбавлено конституційного права, оскільки він добросовісно, відкрито та на законних підставах набув права власності на земельні ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 року N 02-5/35 зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 05.07.2012 року про передачу у постійне користування Службі автомобільних доріг в Івано-Франківській області земельні ділянки площею 18,1394 га для обслуговування дорожнього господарства, що знаходяться в межах с. Угринів Тисменицького району, не відповідає вимогам чинного на момент прийняття законодавства України.

Відтак, рішення, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державних актів на право власності на спірну земельну ділянку, підлягає скасуванню у судовому порядку.

В п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" N 6 від 17.05.2011 року (Постанова N 6) роз'яснено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Враховуючи, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 128382 площею 8,5323 га було видано Службі автомобільних доріг в Івано-Франківській області на підставі рішення органу місцевого самоврядування, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що встановлення судом його невідповідності вимогам чинного на момент прийняття законодавства України свідчить про відсутність правових підстав для видання відповідачу-2 відповідного акта на право постійного користування на землю, а тому вимога позивача про визнання недійсними такого акта правомірно задоволена судом.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акта не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року у справі N 909/883/15 - залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

О. М. Сибіга

Судді:

В. С. Божок

 

Г. М. Мачульський




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали