ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 вересня 2017 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гуменюка В. І., суддів: Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6, Бюро технічної інвентаризації м. Києва, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав і обов'язків покупця за заявою ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року, встановила:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з метою придбання квартири АДРЕСА_1 для своєї доньки ОСОБА_2 він попередньо домовився з продавцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також узгодив дату укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири, однак не зміг бути особисто присутнім у день його укладення, у зв'язку із чим на його прохання спірний договір був підписаний ОСОБА_2. Крім того, позивач передав їй необхідну частину коштів для придбання вказаної квартири.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити свої позовні вимоги та визнати в частині покупця недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 5 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також перевести права та обов'язки покупця за вказаним договором на нього.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 24 березня 2010 року позов ОСОБА_1 задовольнив: у частині ОСОБА_2 визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 5 листопада 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, який діяв від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_1; перевів на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за вказаним договором; визнав за ОСОБА_1 право власності на АДРЕСА_1.

Апеляційний суд м. Києва 14 березня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнив, скасував рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2010 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 лютого 2017 року закрила касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, на підставі статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

23 травня 2017 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 324 ЦПК України.

Обґрунтовуючи свої доводи заявниця надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня та 10 вересня 2014 року, 14 грудня 2016 року, а також ухвалу Верховного Суду України від 12 грудня 2007 року (Ухвала N 6-21039св07), постановлену ним як судом касаційної інстанції.

У зв'язку із цим ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом частини першої статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 5 листопада 1999 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який діяв від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, квартиру АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивач дійсно мав намір купити спірну квартиру, що підтверджується письмовими поясненнями сторін у справі та свідків.

17 липня 2010 року ОСОБА_11 придбала у ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_11 в свою чергу 25 лютого 2011 року продала вказану квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На судове рішення суду першої інстанції подав апеляційну скаргу ОСОБА_6, мотивуючи свої вимоги тим, що під час укладення договору купівлі-продажу від 5 листопада 1999 року покупець ОСОБА_2 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, зазначив, що визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та переведення прав та обов'язків покупця за вказаним договором на ОСОБА_1 порушує інтереси третьої особи ОСОБА_6, з яким покупець ОСОБА_2 під час укладання договору перебувала у зареєстрованому шлюбі та який не був повідомлений про день та час розгляду справи.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 11 червня 2013 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 13 червня 2013 року та яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив: визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_6; визнав право власності на S_1 частину вказаної квартири за кожною із сторін; визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_11, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_2; витребував S_1 частину вказаної квартири від добросовісного набувача за договором купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8; вселив ОСОБА_6 у вказану квартиру; зобов'язав ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_6 у здійсненні права користування, володіння та розпорядження вказаною квартирою; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, відхилила, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2013 року залишила без змін.

На судове рішення апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року подала касаційну скаргу ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, мотивуючи свої вимоги тим, що цим рішенням фактично вирішено її права та обов'язки, оскільки вона є новим власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, однак про день та час розгляду справи повідомлена не була.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, закрила як помилково відкрите, зазначивши, що ОСОБА_7 не є стороною в оспорюваному договорі, оскаржуваним рішенням питання про її права та обов'язки не вирішувалось.

У наданій заявницею для порівняння ухвалі від 12 грудня 2007 року (Ухвала N 6-21039св07) суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції під час вирішення спору про право користування квартирою не залучив до участі у справі нового власника цієї квартири, який набув право власності на підставі договору купівлі-продажу, фактично вирішив питання щодо прав нового власника на спірне майно без його участі.

Ухвалою від 9 квітня 2014 року суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що апеляційний суд не залучив до участі у справі нового власника спірної квартири, який придбав її після ухвалення рішення судом першої інстанції і до ухвалення рішення апеляційним судом.

В іншій ухвалі від 10 вересня 2014 року суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з тим, що рішенням апеляційного суду фактично порушено (обмежено) право власності на квартиру особи, яка набула це право на підставі договору купівлі-продажу, але до участі у справі її залучено не було.

Ухвалою від 14 грудня 2016 року суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суди не з'ясували: чи відповідач вважається власником спірної земельної ділянки, оскільки касаційну скаргу подала особа, яка зазначила про те, що є власником цієї земельної ділянки на підставі договору дарування, проте до участі у справі залучена не була.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 324 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції цієї норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень врегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13 - 18, 20, 24 - 29, 31 - 33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Отже, право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Такі особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або обов'язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цих осіб.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року N 6-1783цс16 (Постанова N 2-486/11, 6-1783цс16).

У справі, яка переглядається, предметом спору, який вирішувався судами, є квартира, право власності на яку на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року заявниця набула після ухвалення рішення судом першої інстанції та до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, проте її до участі у справі залучено не було.

Однак, вирішуючи питання щодо прийняття поданої касаційної скарги, суд касаційної інстанції послався на те, ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, не є стороною оспорюваного договору, безпідставно вважав, що судовим рішенням не вирішувалось питання про її права та обов'язки.

Таким чином, при вирішенні питання про прийняття касаційної скарги суд касаційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статті 324 ЦПК України, що призвело до обмеження реалізації права особи на касаційне оскарження судових рішень, а це відповідно до пункту 1 частини другої статті 3604 цього Кодексу є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції, постановленої у справі, та передачі питання про прийняття касаційної скарги на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року скасувати, справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В. І. Гуменюк

Судді:

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

Я. М. Романюк

 

В. М. Сімоненко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали