ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 22 листопада 2010 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Вовка І. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Данчука В. Г., Драги В. П., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Левченка Є. Ф., Лихути Л. М., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., Мазурка В. А., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Перепічая В. С., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Редьки А. І., Романюка Я. М., Селівона О. Ф., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні (за участю представників: ТОВ "Харків-Петрол" - Колосовського Ю. О.; ТОВ "Український промисловий банк" - Бесклетного М. Є.; Національного банку України - Косенко А. П., Шевчук М. О.; ПАТ "Родовід банк" - Пономаренка О. В.; Генеральної прокуратури України - Баклан Н. Ю.; Кабінету Міністрів України - Гаврищука А. В., Станецької О. В.; заяви в. о. Генерального прокурора України та ТОВ "Український промисловий банк") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2010 року у справі N 37/680 за позовом ТОВ "Харків-Петрол" до ТОВ "Український промисловий банк", треті особи - ТОВ "Транс-Омега", Національний банк України, ПАТ "Родовід Банк" (за участю прокуратури міста Києва), про визнання недійсним договору та усунення перешкод у здійсненні права власності, встановив:

У вересні 2009 року ТОВ "Харків-Петрол" звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ "Український промисловий банк" про визнання недійсним Іпотечного договору від 22 червня 2007 року N 190/Ziп-07-1 (далі Іпотечний договір) і договорів від 30 липня 2008 року та 25 грудня 2008 року про внесення змін і доповнень до зазначеного договору та усунення перешкод у здійсненні права власності щодо нерухомого майна, переданого в іпотеку у зв'язку з недодержанням сторонами при вчиненні спірного правочину вимог частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон), оскільки іпотекою забезпечувалося виконання зобов'язань за генеральним договором, який не встановлював для сторін прав і обов'язків щодо регулювання кредитних відносин.

Рішенням господарського суду м. Києва від 7 грудня 2009 року позов задоволено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 11 лютого 2010 року рішення господарського суду м. Києва від 7 грудня 2009 року скасував і в задоволенні позову відмовив.

Вищий господарський суд України постановою від 11 травня 2010 року цю постанову скасував, а рішення господарського суду м. Києва від 7 грудня 2009 року залишив без змін.

У заявах про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, в. о Генерального прокурора України та ТОВ "Український промисловий банк" просили постанову суду касаційної інстанції скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону.

Вищий господарський суд України ухвалою від 7 жовтня 2010 року в зазначеній справі вирішив питання про її допуск до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи заявників, Верховний Суд України дійшов висновку, що заяви підлягають задоволенню з огляду на таке.

Так, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та погоджуючись з висновком суду першої інстанції про недійсність спірного іпотечного договору та договорів про внесення змін і доповнень до нього у зв'язку з невідповідністю вимогам закону, вважав, що такий договір укладено з порушенням вимог частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону, оскільки він не був спрямований на забезпечення дійсного зобов'язання, тому що на момент його укладання ще не було укладено кредитного договору, який встановлює конкретно визначені зобов'язання сторін з надання та повернення кредиту.

Водночас у доданих до заяв постановах Вищого господарського суду України від 23 липня 2010 року у справах N 33/560 (Постанова N 33/560), 33/561 (Постанова N 33/561), 33/562 (Постанова N 33/562), 33/563, 33/564 (Постанова N 33/564), 33/558 (Постанова N 33/558), 33/559, 37/677 (Постанова N 37/677), 37/678 (Постанова N 37/678), 37/681 (Постанова N 37/681), 37/682 (Постанова N 37/682), 51/551, 51/556 (Постанова N 51/556), 51/558 про визнання недійсними іпотечних договорів, суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону дає підстави вважати, що оспорювані договори не суперечать цим вимогам закону, оскільки містять зміст і розмір основного зобов'язання, встановленого на підставі генерального договору, що набрав чинності, та кредитних договорів, які є невід'ємною частиною цього генерального договору.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм матеріального права, Верховний Суд України виходив із такого.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) з міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 573 ЦК заставою може бути забезпечено вимогу, яка може виникнути в майбутньому.

У статті 575 ЦК іпотеку визначено як одним із видів застави.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону яким регулюються іпотечні правовідносини, іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

За частиною другою статті 7 цього Закону в разі, якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Отже, чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Пунктом 2 частини першої статті 18 Закону визначено істотні умови, які повинен містити договір іпотеки, якими є, зокрема, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

Як установили господарські суди, між ТОВ "Український промисловий банк" і ТОВ "Транс-Омега" було укладено генеральний договір від 7 червня 2007 року N 190-07 про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, яким визначено загальні принципи та порядок проведення банківських операцій щодо позичальника, ліміт і строк здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, максимальний розмір процентів за користування кредитними коштами, а також передбачено укладання в межах цього договору конкретних договорів із визначенням умов кожної з операцій.

Між ТОВ "Український промисловий банк" і ТОВ "Транс-Омега" також укладено кредитний договір від 4 червня 2008 року на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в національній валюті), який є невід'ємною частиною зазначеного Генерального договору, за умовами якого банк відкрив позичальнику відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти, визначивши конкретну суму кредитування, строк надання кредитних коштів, процентні ставки за користування кредитом, відповідальність сторін та інші істотні умови.

22 червня 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" і ТОВ "Харків-Петрол", яке виступило майновим поручителем ТОВ "Транс-Омега", укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого забезпечувалися вимоги банку за Генеральним договором та будь-якими договорами, укладеними в його межах.

30 липня 2008 року та 25 грудня 2008 року між ТОВ "Український промисловий банк" і ТОВ "Харків-Петрол" було укладено договори про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору в частині повернення банку кредитних коштів із фактичної заборгованості за кожним із договорів, укладеним у межах генерального договору, в розмірі встановленого ліміту до 109 млн. грн. та 129 млн. 500 тис. грн.

У спірному Іпотечному договорі сторони визначили такі умови, як зміст і розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а також його реєстраційні дані.

Натомість оспорюваний Іпотечний договір містив усі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону, та забезпечував задоволення вимоги ТОВ "Український промисловий банк", яка могла виникнути в майбутньому за чинним генеральним договором, з урахуванням конкретних кредитних договорів, які є його невід'ємною частиною, що не суперечить вимогам частини четвертої статті 3 Закону.

З огляду на викладене висновок Вищого господарського суду України про те, що спірний Іпотечний договір з урахуванням змін і доповнень до нього не відповідає частині четвертій статті 3, частині другій статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону, є помилковим у зв'язку з тим, що забезпечення іпотекою дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі генерального договору про здійснення кредитування, який набрав чинності, та кредитних договорів, укладених у межах цього генерального договору, які є його невід'ємною частиною, не суперечить зазначеним вимогам закону.

Таким чином, оскільки Вищий господарський суд України, розглядаючи цю справу, неправильно застосував наведені норми матеріального права, прийняте ним судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11124, 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяви в. о. Генерального прокурора України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 11 травня 2010 року у справі N 37/680 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

І. В. Вовк

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

В. Г. Данчук

 

В. П. Драга

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Є. Ф. Левченко

 

Л. М. Лихута

 

Д. Д. Луспеник

 

Н. П. Лященко

 

В. А. Мазурок

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. С. Перепічай

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

О. Ф. Селівон

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали