ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

02.05.2018 р.

Справа N 923/20/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Вронська Г. О., Студенець В. І., за участю секретаря судового засідання - Низенко В. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Савицького Я. Ф., Гладишевої Т. Я., Головея В. М. від 01.11.2017 року за позовом ОСОБА_4 до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка", про визнання недійсним договору, за участю представників: позивача - не з'явилися, відповідача-1 - не з'явилися, відповідача-2 - не з'явилися, встановив:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка" про визнання недійсним договору уступки прав (цесії) по договору займа N 24-07/15-3 від 24.07.2015 року, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як учасник відповідача-1, має право на оспорення спірного договору, укладеного господарським товариством, оскільки договір порушує його корпоративні права на управлення справами товариства. Спірний договір суперечить вимогам частин 1, 2 статті 203 та частині 3 статті 720 Цивільного кодексу України, оскільки за договором відбулось безоплатне відступлення майнових прав, тобто договір є за своїм змістом та суттю договором дарування, однак, Статутом відповідача-1 не передбачено право дарування майна та майнових прав, договір укладено керівником відповідача-1 з перевищенням його повноважень, за відсутності рішення загальних зборів відповідача-1 на укладення договору, який в подальшому не був схвалений загальними зборами товариства, директор відповідача-2 знав про те, що директор відповідача-1 не мав права укладати спірний правочин, оскільки договір підписаний від імені відповідачів однією особою, яка є одночасно керівником обох підприємств.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.03.2017 року по справі N 923/20/17 позов задоволено. Визнано недійсним договір N 24-07/15-3 уступки прав (цесії) по договору займу, укладений 24.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка". Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 689,00 грн. судового збору з кожного.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірний договір суперечить вимогам частини 3 статті 720 Цивільного кодексу України, оскільки за договором майнові права відповідача-1, учасником якого є позивач, переходять до нового кредитора безоплатно, а Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" не передбачено право дарувати майно (майнові права). Спірний договір суперечить вимогам частини 2 статті 98 Цивільного кодексу України, пунктам 9.4 та 9.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка", оскільки рішення загальних зборів на укладення спірного правочину, вартість якого перевищує, визначену в Статуті суму, не приймалось договір підписаний від імені відповідачів однією особою, яка є одночасно керівником обох підприємств, тобто директор відповідача-2 знав про те, що директор відповідача-1 не мав права укладати спірний правочин, докази схвалення спірного правочину відсутні в матеріалах справи. Суд також дійшов висновку про те, що спірний правочин вчинено з порушенням корпоративних прав позивача, як учасника відповідача-1 з часткою в статутному капіталі товариства в розмірі 50 %, на управління справами товариства.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року рішення господарського суду Херсонської області від 16.03.2017 року у справі N 923/20/17 скасовано. В задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивач, як учасник відповідача-1 не наділений суб'єктивним правом на здійснення повноважень власника майна, а тому спірний договір не порушує його корпоративні права.

Позивач - ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року, а рішення господарського суду Херсонської області від 16.03.2017 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 01.07.2015 року у справі N 3-327гс15 (Постанова N 3-327гс15, 911/2435/14), відповідно до яких учасник товариства може оспорити спірний договір, укладений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

10.04.2018 року до Касаційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року залишити без змін, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанцій було прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Також зазначає про те, що позивач в позовній заяві не наводить в чому саме полягає порушення його корпоративних прав та законних інтересів та вказує на те, що позивач є учасником обох товариств - відповідачів у справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 (позивач) є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" з часткою у статутному капіталі статутному капіталі 50 %.

24.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" (цедент, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка" (цесіонарій, відповідач-2) укладено договір уступки прав (цесії) N 24-07/15-3 за договором займу N 01/02-12 від 01.02.2012 року, за умовами пункту 1.1 якого цедент передає, а цесіонарій приймає в повному обсязі права (вимоги), що належить цеденту та випливають із вказаного нижче договору займу, укладеного між цедентом та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Спортсервіс і К" (боржник).

Відповідно до умов п. 1.2 договору права (вимоги), які належать цеденту, виникли в силу надання цедентом боржнику грошових коштів за договором займу N 01-/02-12 від 01.02.2012 року та складають право вимагати суму в розмірі 670900 грн.

ОСОБА_4, як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка", звернувся до господарського суду з даним позовом про визнання недійсним зазначеного договору, посилаючись на те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка" договір N 24-07/15-3 від 24.07.2015 року уступки прав (цесії) за договором займу суперечить вимогам частин 1, 2 статті 203, частині 3 статті 720, частині 3 статті 92, частині 2 статті 98, статті 241 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги також в практиці ділового обороту називається "договором цесії", а його суб'єкти відповідно "цедентом" (старий кредитор) та "цесіонарієм" (новий кредитор). Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Якщо договір відступлення права вимоги є безоплатним, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання), такі відносини регулюються також нормами про дарування.

Як встановлено судом першої інстанції за спірним договором майнові права відповідача-1, учасником якого є позивач, переходять до нового кредитора - відповідача-2 безоплатно. Тобто між сторонами спірного договору фактично виникли правовідносини дарування.

Частиною 3 статті 720 Цивільного кодексу України встановлено, що підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.

Однак, як правильно встановлено місцевим господарським судом в Статуті відповідача-1, учасником якого є позивач, не передбачено право дарувати майно (майнові права), в тому числі майнові права, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що спірний правочин суперечить вимогам частини 3 статті 720 Цивільного кодексу України.

Крім того, згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 97 Цивільного кодексу України передбачено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Відповідно до пункту 9.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" органами управління товариства є: вищий орган управління Товариства - збори учасників, виконавчий орган - директор, контролюючий орган - голова Товариства зі складу учасників.

Відповідно до статті 59, підпункту "і" частини 5 статті 41 Закону України "Про господарські товариства" затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства належить до компетенції загальних зборів.

Підпунктом "п" пункту 9.4 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" визначено, що розпорядження майном товариства, вартість якого перебільшує 300000 грн. та затвердження договорів (угод, контрактів), за якими зобов'язання товариства складають суму, більшу 300000 грн., відноситься до виключної компетенції зборів учасників.

Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судами встановлено, що спірний договір уступки прав N 24-07/15-3 від 24.07.2015 року зі сторони відповідача-1 (цедента) підписано директором ОСОБА_5.

Згідно з пунктом 9.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" директор товариства має право, зокрема, представляти товариство в межах компетенції в усіх організаціях України та за її межами, розпоряджатися майном та коштами товариства у порядку та розмірах, що не перевищує 300000 грн., складати та підписувати будь-які договори та угоди в Україні та за її межами.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції спірний договір передбачав безоплатне відчуження майна (майнового права) відповідача-1 на суму 670900 грн., що перевищує визначену в Статуті відповідача-1 суму, на яку директор товариства мав право укладати договір за відсутності рішення загальних зборів на укладення такого договору. Однак, відповідне рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" про укладення спірного договору зборами учасників товариства не приймалось, що, як правильно зазначено місцевим господарським судом, свідчить про те, що спірний договір суперечить статті 59 Закону України "Про господарські товариства", статті 207 Цивільного кодексу України та Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" та є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як встановлено місцевим господарським судом, спірний договір був підписаний від імені відповідачів однією особою - ОСОБА_5, який був одночасно керівником обох підприємств, між якими було укладено спірний договір, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що директор відповідача-2 знав про те, що директор відповідача-1 не мав права на розпорядження майном товариства на суму більше 300000 грн. та укладення спірного правочину на суму, що перевищує зазначену в Статуті суму.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, сторонами у справі не надано доказів наступного схвалення спірного правочину.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема частинам 1, 2 статті 203, частині 2 статті 207, частині 3 статті 720 Цивільного кодексу України, статті 59 Закону України "Про господарські товариства" та Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка", що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

За висновком суду апеляційної інстанції позивач, як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" - відповідача-1 не наділений суб'єктивним правом на здійснення повноважень власника майна, а тому спірний договір не порушує його корпоративні права.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим та таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дати прийняття судами попередніх інстанцій рішення та постанови у даній справі, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дати прийняття судами попередніх інстанцій рішення та постанови у даній справі, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено права учасників товариства:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Тобто незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_4 (позивач) є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" - відповідача-1 з часткою в статутному капіталі в розмірі 50 %.

Аналіз наведених вище норм матеріального права свідчить про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

За висновком апеляційного господарського суду спірний договір не порушує його корпоративні права, оскільки позивач, як учасник відповідача-1 не наділений суб'єктивним правом на здійснення повноважень власника майна.

Однак, зазначений висновок суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статті 92, 97, 98, 145 Цивільного кодексу України, 167 Господарського кодексу України, статті 59 Закону України "Про господарські товариства" та пункту 9.4 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка", аналіз яких в їх сукупності свідчить про те, що учасник товариства має право на участь в управлінні господарською діяльністю товариства через органи товариства.

Укладення директором відповідача-1 спірного договору, сума якого перевищує визначену в Статуті відповідача-1 суму, вчинено з порушенням корпоративних прав позивача на управління справами Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка", які полягають у надання дозволу учасниками товариства, оформленого рішенням загальних зборів учасників, на укладання значного правочину, пов'язаного з розпорядженням майном товариства вартість якого перевищує 300000 грн., про що правильно зазначив позивач в позовній заяві, прийняв до уваги місцевий господарський суд, однак, безпідставно не врахував суд апеляційної інстанції. Крім того, як правильно зазначено місцевим господарським судом, укладення спірного договору, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" безоплатно відступило свої майнові права вартістю 670900,00 грн., призвело до погіршення майнового стану Товариства та впливає на права позивача як учасника з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 50 %, під час розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний правочин вчинено з порушенням корпоративних прав позивача, як учасника відповідача-1 з часткою в статутному капіталі товариства в розмірі 50 %, на управління справами товариства.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про обґрунтованість та доведеність позовних вимог колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Херсонської області від 16.03.2017 року слід залишити в силі, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року у справі N 923/20/17 скасувати, а рішення господарського суду Херсонської області від 16.03.2017 року залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" (74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Семенівське шосе, 3, ідентифікаційний код 35194267) на користь ОСОБА_4 (74800, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 826,80 грн. (вісімсот двадцять шість гривен вісімдесят копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка" (74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Семенівське шосе, 3, ідентифікаційний код 36013564) на користь ОСОБА_4 (74800, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 826,80 грн. (вісімсот двадцять шість гривен вісімдесят копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

О. Баранець

Судді:

Г. Вронська

 

В. Студенець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали