ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

24.01.2018 р.

Справа N 908/799/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Суховий В. Г., судді: Берднік І. С., Міщенко І. С., за участю секретаря судового засідання - Журавльова А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Оріон" на рішення господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 (суддя - Азізбекян Т. А.) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2017 (головуючий, суддя - Дучал Н. М., судді: Склярук О. І., Мартюхіна Н. О.) у справі N 908/799/17 за позовом Керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області до: Селянського (фермерського) господарства "Оріон", Більмацької районної державної адміністрації Запорізької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Відділу у Більмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку, встановив:

У квітні 2017 року прокурор звернувся в господарський суд Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Оріон" (далі - відповідач 1), Більмацької районної державної адміністрації Запорізької області (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Більмацької (колишньої Куйбишевської) районної державної адміністрації Запорізької області від 18.04.2011 N 209 "Про переоформлення права постійного користування землею на право оренди С(Ф)Г "Оріон"; визнання незаконним та скасування розпорядження голови Більмацької (колишньої Куйбишевської) районної державної адміністрації Запорізької області від 06.08.2012 N 475 "Про передачу земельної ділянки (рілля, із земель запасу на території Зразківської сільської ради площею 42,3797 га) в оренду С(Ф)Г "Оріон" для ведення фермерського господарства"; визнання недійсним договору оренди землі N 114 від 12.10.2012, укладеного між Більмацькою (колишньою Куйбишевською) районною державною адміністрацією Запорізької області та С(Ф)Г "Оріон"; зобов'язання С(Ф)Г "Оріон" повернути земельну ділянку загальною площею 42,3797 га, яка розташована на території Смирновської (колишньої Зразківської) сільської ради Більмацького району Запорізької області державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Позовна заява мотивована тим, що Бердянською місцевою прокуратурою за результатами вивчення кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.10.2016, встановлено, що на території Зразківської сільської ради Більмацького району Запорізької області розташована земельна ділянка державної власності площею 42,50 га, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 26.05.99 належала на праві постійного користування ОСОБА_1 та була надана йому для ведення селянського (фермерського) господарства. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою припинилось в день смерті ОСОБА_1 і це право не входить до складу спадщини. Спадкоємцем його майна є ОСОБА_2, яка 13.10.2010 отримала у спадщину С(Ф)Г "Оріон".

Як вказує прокурор, оскільки земельна ділянка залишилась в державній власності, подальша передача її у власність та користування має здійснюватися на загальних засадах згідно з приписами чинного законодавства. Набуття права оренди на вказану земельну ділянку без проведення земельних торгів (аукціону) саме юридичною особою - С(Ф)Г "Оріон" суперечить чинному законодавству.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем 1 - С(Ф)Г "Оріон" подано заяву про застосування позовної давності, яку мотивовано тим, що позивачу і прокурору було відомо про існування спірних розпоряджень і про існування спірного договору ще в 2012 році.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 у даній справі позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за приписами ст. ст. 16, 22, 134 Земельного кодексу України відповідач-1 С(Ф)Г "Оріон" як юридична особа не міг бути суб'єктом оренди земельної ділянки для мети ведення фермерського господарства та мав право набути спірну земельну ділянку в оренду для мети ведення товарного сільськогосподарського виробництва за конкурсом. Судом також зазначено про обгрунтованість позовних вимог в частині недійсності договору оренди землі N 114 від 12.10.2012 та повернення спірної земельної ділянки в силу ст. ст. 215, 216, 1212 ЦК України.

Заяву відповідача 1 про сплив строку позовної давності щодо заявлених вимог судом відхилено з огляду на те, що орган державної влади, який в межах компетенції реалізує права власника щодо спірної земельної ділянки - Головне управління Дергеокадастру у Запорізькій області дізнався про спірні розпорядження та договір лише з позову прокурора. Раніше зазначений орган не знав і не міг знати про можливі порушення інтересів держави внаслідок винесення таких рішень, оскільки був створений лише в 2015 році. При цьому спірні розпорядження йому не надсилались. Про факти порушення вимог законодавства при прийнятті Куйбишевською (на даний час Більмацькою) райдержадміністрацією розпоряджень Бердянська місцева прокуратура дізналася під час процесуального керівництва у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.10.2016. Зокрема, за наслідками опрацювання та вивчення оскаржуваного договору оренди землі, який відповідно до супровідного листа управління Держгеокадастру у Куйбишевському районі від 02.11.2016 N 0-28-0.3-2264/2-16 був отриманий прокуратурою 02.11.2016, випливають порушення вимог земельного законодавства, що стали підставою для подачі позову в даній справі. Суд вказав, що саме з цього моменту прокурор мав об'єктивну можливість дізнатись про порушене право держави при передачі в оренду С(Ф)Г "Оріон" спірної земельної ділянки.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у даній справі рішення господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду відсутні.

08.11.2017 Селянське (фермерське) господарство "Оріон" подало касаційну скаргу на рішення господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі N 908/799/17, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свою касаційну скаргу Селянське (фермерське) господарство "Оріон" обґрунтовує невідповідністю висновків судів першої та апеляційної інстанції нормам матеріального права, зокрема:

- суди не врахували, що питання про поновлення строку позовної давності ні позивачем, ні прокурором не ставилося, а тому були відсутні підстави для відхилення заяви відповідача 1, висновок про те, що строк позовної давності слід обчислювати з моменту обізнаності прокурором про існування спірних розпоряджень, є помилковим;

- задовольняючи позов, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ч. ч. 1 - 3 ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки на момент їх виникнення був відсутній механізм реалізації цієї правової норми;

- земельна ділянка при створенні фермерського господарства надавалась у постійне користування всім членам фермерського господарства, а державний акт на право постійного користування видавався на ім'я голови селянського фермерського господарства. На думку скаржника, право на оренду земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, після смерті громадянина, на чиє ім'я видано державний акт, не підлягає продажу на земельних торгах. Таким чином, після смерті голови фермерського господарства (особи, на чиє ім'я видано державний акт) право постійного користування зберігається за його членами і підлягає переоформленню відповідно до вимог п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України. Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України не визначає строк переоформлення права постійного користування та не вказує, що переоформлення права постійного користування неможливе після смерті користувача. Право постійного користування земельною ділянкою не входить до складу спадкового майна, тому це право не було успадковане, а рішенням відповідного органу влади переоформлено на належну особу, фермерське господарство, в користування на умовах оренди;

- ні позивачем, ні прокурором не було доведено обов'язкової умови для задоволення позовних вимог - факту порушення інтересів Держави з боку відповідачів.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає про необгрунтованість її доводів, наголошуючи на законності оскаржуваних судових рішень та їх прийнятті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, а також заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд зазначає таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що відповідно до державного акта про право постійного користування землею ОСОБА_1 у постійне користування було надано 26.05.99 земельну ділянку площею 42,5 га для ведення селянського фермерського господарства, розташовану на території Зразківської сільської Ради.

У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області 30.10.2010 видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в свідоцтві про право на спадщину за законом майна ОСОБА_1 є його дочка ОСОБА_2.

Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається, у тому числі з селянського (фермерського) господарства "Оріон", засновником якого був ОСОБА_1

У зв'язку з прийняттям спадщини С(Ф)Г "Оріон" громадянка ОСОБА_2 звернулася 06.04.2011 до голови Куйбишевської райдержадміністрації про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, яка, як зазначено в заяві, належала С(Ф)Г "Оріон", керуючись п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, на право оренди терміном на 49 років.

Розпорядженням голови Куйбишевської районної державної адміністрації N 209 від 18.04.2011 "Про переоформлення права постійного користування землею на право оренди С(Ф)Г "Оріон" за заявою ОСОБА_3 вирішено: переоформити право постійного користування земельною ділянкою згідно державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 на право оренди С(Ф)Г "Оріон" для ведення фермерського господарства терміном на 49 років із земель запасу Зразківської сільської ради площею - 42,5 га ріллі. Пунктом 2 розпорядження надано дозвіл голові С(Ф)Г "Оріон" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

На підставі заяви голови С(Ф)Г "Оріон" ОСОБА_2 від 24.07.2012 розпорядженням голови Куйбишевської районної державної адміністрації N 475 від 06.08.2012 "Про передачу земельної ділянки (рілля, із земель запасу на території Зразківської сільської ради площею 42,3797 га) в оренду С(Ф)Г "Оріон" для ведення фермерського господарства", затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку С(Ф)Г "Оріон" для ведення фермерського господарства із земель запасу на території Зразківської сільської ради. Передано в оренду С(Ф)Г "Оріон" земельну ділянку із земель запасу на території Зразківської сільської ради площею 42,3797 га (рілля) в к.626 для ведення фермерського господарства строком на 10 років.

У подальшому розпорядженням N 576 від 01.10.2012 внесено зміни в розпорядження N 475 від 06.08.2012 щодо строку оренди земельної ділянки на 49 років.

12.10.2012 на підставі спірних розпоряджень між Куйбишевською районною державною адміністрацією (орендодавець) та С(Ф)Г "Оріон" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 42,3797 га. Договір зареєстровано 29.12.2012 у відділі Держкомзему у Куйбишевському районі.

Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірних розпоряджень), встановлений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2 статті 124 Земельного кодексу України).

Приписами частини 2 статті 127 Земельного кодексу України визначено, що продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України унормовано, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 названої статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва, тощо.

Землі фермерського господарства можуть складатися з: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (стаття 31 Земельного кодексу України).

Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних розпоряджень) визначений порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Зокрема, частиною 1 вказаної статті передбачено, що для отримання (придбання) у власність або оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам, а тому надання фермерському господарству, як юридичній особі, земельної ділянки в користування можливе виключно на земельних торгах.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій вірно застосували норми матеріального права, якими врегульовано порядок передачі земельної ділянки в оренду та дійшли правомірного висновку про обґрунтованість доводів прокурора щодо незаконності розпоряджень голови Куйбишевської (на даний час Більмацької) районної державної адміністрації Запорізької області від 18.04.2011 N 209 та від 06.08.2012.

З огляду на незаконність розпоряджень та їх скасування, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок судів про недійсність договору оренди землі та застосування наслідків недійсності договору шляхом повернення земельної ділянки площею 42,3797 га державі.

Доводи касаційної скарги в частині помилкового застосування судовими інстанціями до спірних правовідносин ч. ч. 1 - 3 ст. 134 Земельного кодексу України, з огляду на відсутність на момент їх виникнення механізму реалізації цієї правової норми, не можна вважати обгрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Одним з видів речових прав на чуже майно згідно з частиною 1 статті 395 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, визначено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

В силу приписів ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою ст. 134 Земельного кодексу України унормовано, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства лише громадянам.

Випадків, які б дозволяли надавати (передавати) земельні ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів юридичним особам, зокрема, безпосередньо фермерському господарству, частина 2 статті 134 Земельного кодексу України не містить.

Відсутність законодавчо визначеного порядку проведення земельних торгів не може бути підставою для надання земельної ділянки органом державної влади без проведення земельних торгів. Недотримання цієї процедури є порушенням органом державної влади господарської компетенції під час укладення договору оренди землі.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що право на оренду земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, після смерті громадянина, на чиє ім'я видано державний акт, не підлягає продажу на земельних торгах, а підлягає переоформленню в силу п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, також відхиляються колегією суддів касаційного суду як необгрунтовані.

Згідно зі статтею 92 чинного Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування. У редакції п. 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов'язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 р., можуть здійснювати таке переоформлення.

Проте, судами у даній справі не встановлено обставин про переоформлення ОСОБА_1 права постійного користування землею на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме С(Ф)Г "Оріон" до 1 січня 2002 року.

Водночас, місцевим та апеляційним судами встановлено, що спірну земельну ділянку у 1999 році отримав у постійне користування для ведення селянського фермерського господарства громадянин ОСОБА_1, яка йому належала на час смерті у 2010 році на праві постійного користування. ОСОБА_2 до дати смерті ОСОБА_1 не була членом С(Ф)Г "Оріон", а стала засновником (головою) внаслідок отримання спадщини.

Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі N 6-2329цс16 (Постанова N 6-2329цс16), від 23 листопада 2016 року у справі N 6-3113цс-16.

Наведеним спростовується посилання у касаційній скарзі на норми частини першої статті 32 Земельного кодексу України та статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" в частині права постійного користування землею інших членів фермерського господарства та, у зв'язку з цим, можливості переоформлення права на землю виключно на фермерське господарство, як юридичну особу.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що ні позивачем, ні прокурором не було доведено обов'язкової умови для задоволення позовних вимог - факту порушення інтересів Держави з боку відповідачів, суд касаційної інстанції зазначає, що такі доводи скаржника зводяться до спонукання суду до переоцінки встановлених фактичних обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені вище у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Водночас, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу доводи відповідача 1 щодо помилковості висновків суду першої інстанції про те, що строк позовної давності слід обчислювати з моменту обізнаності прокурором про існування спірних розпоряджень, а оскільки питання про поновлення строку позовної давності ні позивачем, ні прокурором не ставилося, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відхилення заяви відповідача 1.

Судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначено, що прокурором при зверненні до господарського суду з позовом у даній справі строк позовної давності не пропущено, оскільки про факти порушення вимог законодавства при прийнятті Більмацькою (колишньою Куйбишевською) райдержадміністрацією розпоряджень від 18.04.2011 р. N 209 та від 06.08.2012 р. N 475 Бердянська місцева прокуратура дізналася під час процесуального керівництва у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.10.2016, та, як вказав суд, саме з цього моменту прокурор мав об'єктивну можливість дізнатись про порушене право держави при передачі в оренду С(Ф)Г "Оріон" спірної земельної ділянки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, N 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі N 6-2407цс15 (Постанова N 6-2407цс15), від 01.07.2015 у справі N 6-178гс15 (Постанова N 6-178цс15), від 23.12.2014 у справі N 3-194гс14 (Постанова N 3-194гс14, 916/2414/13)).

Суди першої та апеляційної інстанції вказали, що на час звернення до суду носієм порушеного права на спірну земельну ділянку та відповідною особою, з обізнаністю якої пов'язано виникнення права на позов та початок перебігу строку позовної давності є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - позивач у справі, який створений лише в 2015 році та не був обізнаний про існування спірних розпоряджень. Виходячи з цього, суди визначили початок перебігу позовної давності з часу процесуального керівництва Бердянської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні, чим помилково наділили прокурора статусом самостійного позивача.

Колегія суддів вважає ці висновки судів такими, що не відповідають нормам закону про позовну давність.

Визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів.

Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності в даному спорі слід з'ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу.

Отже, судам слід встановити обставини та надати їм належну правову оцінку щодо початку перебігу строку позовної давності за кожною з заявлених позовних вимог, а також з'ясувати наявність чи відсутність поважних причин його пропуску.

З огляду на наведене, суди дійшли передчасного висновку про дотримання строку позовної давності у даній справі.

В силу приписів п. 2 ч. 3 ст. 310 ГПК України (в редакції Закону від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)), постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід врахувати викладене, встановити відповідні обставини, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для вирішення спору, враховуючи викладене в мотивувальній частині даної постанови, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315 ГПК України, суд постановив:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Оріон" на рішення господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі N 908/799/17 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі N 908/799/17 скасувати.

3. Справу N 908/799/17 направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

В. Г. Суховий

Судді:

І. С. Міщенко

 

І. С. Берднік




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали