ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

23.03.2011 р.

N 2/127

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Мирошниченка С. В., суддів - Барицької Т. Л., Губенко Н. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 та на рішення господарського суду Львівської області від 20.09.2010 у справі N 2/127 за позовом ОСОБА_1 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гланс", 2. Закритого акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" про визнання недійсним кредитного договору (в судовому засіданні взяли участь представники: позивача - повідомлений, але не з'явився, відповідача-1 - повідомлений, але не з'явився, відповідача-2 - повідомлений, але не з'явився), встановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.09.2010 (суддя Мазовіта А. Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 (судді: Юрченко Я. О., Давид Л. Л., Якімець Г. Г.), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 (надалі позивач/скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гланс" (надалі відповідач 1) та до Закритого акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (надалі відповідач 2).

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним кредитний договір N 7.4-28 від 16.10.2007, укладений між відповідачами 1 та 2. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу позивача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові акти.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору N 7.4-28 від 16ю10.2007 та додаткових угод до нього, а саме: N 1 від 13.03.2008, N 2 від 11.12.2008, N 3 від 10.04.2009, укладених між відповідачем 1 та відповідачем 2.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що оспорюваними ним правочинами порушуються його права як співзасновника відповідача 1. При цьому, позивач посилається на те, що внаслідок світової фінансової кризи, відповідач 1 не в змозі виконувати договірні зобов'язання, оскільки криза позначилася на платоспроможності позичальника (відповідача 1); крім того, позивач посилається на невідповідність оспорюваних ним угод вимогам чинного законодавства.

Розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій, встановивши, по-перше, відповідність оспорюваних угод вимогам чинного законодавства і відсутність правових підстав, передбачених в ч. ч. 1 - 3, ч. ч. 5, 6 ст. 203 ЦК України, для визнання їх недійсними, по-друге, відсутність повноважень у позивача як учасника відповідача 1 на звернення із даним позовом про визнання недійсними оспорюваних правочинів, вчинених відповідачем 1 та відповідачем 2, прийшли до висновку про відмову у позові.

Вищий господарський суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 р. N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позов подано учасником товариства безпосередньо в інтересах товариства, учасником якого він є, оскільки йдеться про визнання недійсним кредитного договору від 16.10.2007 та додаткових угод до нього, укладених зазначеним товариством з іншим товариством.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Верховним Судом України в постанові N 13 Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (п. 11 постанови). Учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів самого господарського товариства чи інших учасників поза відносинами представництва.

Заявник-учасник не наділений повноваженнями щодо представництва товариства, а законом не передбачено право учасника господарського товариства безпосередньо звертатись до господарського суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

У зв'язку з цим, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, у учасника відповідача 1 ОСОБА_1 відсутні повноваження щодо представництва інтересів ТОВ "Гланс", яке є стороною за спірним правочином.

До того ж, з матеріалів справи не вбачається та скаржником всупереч вимог ст. 33 ГПК України взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження порушення його корпоративних прав фактом визнання недійсним кредитним договором, укладеного між відповідачами як самостійними суб'єктами господарювання.

Крім того, як встановлено судами з посиланням на приписи статей 11, 16, 203, 204, 215, 509, 533, 626, 1054 ЦК України, статей 7, 207, 192, 198, 345 ГК України, статей 3, 5, 8, 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 36 Закону України "Про Національний банк України", пункту 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 N 275, оспорювані позивачем правочини відповідають вимогам відповідного законодавства, а відтак суди прийшли до правомірного висновку про безпідставність заявлених вимог про визнання їх недійсними.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про правомірність прийнятих у даній справі судових рішень, якими відмовлено позивачу у задоволенні його позову про визнання недійсними оспорюваних ним кредитного договору та додаткових угод до нього, укладених між відповідачами 1 та 2 у даній справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій; при цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 та рішення господарського суду Львівської області від 20.09.2010 у справі N 2/127 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

С. В. Мирошниченко

Судді:

Т. Л. Барицька

 

Н. М. Губенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали