ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

27.09.2011 р.

Справа N 18/1079/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кравчука Г. А., суддів - Мачульського Г. М., Яценко О. В. (доповідач у справі), розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Експортер", м. Кременчук, на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. по справі N 18/1079/11 господарського суду Полтавської області за позовом Приватного підприємства "Експортер", м. Кременчук, до Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк", м. Кременчук, про визнання недійсним кредитного договору N 27 від 25.04.2007 р. (в судовому засіданні взяли участь представники сторін від відповідача - ОСОБА_1, дов. N 01/02 від 02.08.2011 р.), встановив:

Приватне підприємство "Експортер" подало позов до Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк", в якому просило визнати недійсним кредитний договір N 27 від 25.04.2007 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.05.2011 р. у справі N 18/1079/11 у позові відмовлено повністю.

Не погодившись з даним рішенням приватне підприємство "Експортер", м. Кременчук подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2011 р. по справі N 18/1079/11 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 18/1079/11 у задоволенні клопотання приватного підприємства "Експортер" про відкладення розгляду справи відмовлено. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Експортер" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2011 р. по справі N 18/1079/11 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою приватне підприємство"Експортер", м. Кременчук звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2011 р. по даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. 99 Конституції України, ст. ст. 203, 524 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 24 Закону України.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 26.09.2011 року N 03.8-5/603 для перегляду в касаційному порядку справи N 18/1079/11 у зв'язку з відрядженням суддів Муравйова О. В. та Полянського А. Г. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Кравчук Г. А., судді - Мачульський Г. М., Яценко О. В.

Представник позивача в судове засідання касаційної інстанції не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений заздалегідь належним чином.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що 25 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Автокразбанк" (відповідач по справі) та Приватним підприємством "Експортер" (позивач) було укладено кредитний договір N 27, за умовами якого банк прийняв на себе зобов'язання надати позичальнику (позивачу) кредит у розмірі 460000,00 доларів США (п. 1.1 договору), а позичальник прийняв на себе зобов'язання повернути кошти та сплачувати проценти за користування кредитом. Сторонами за договором погоджені усі його суттєві умови, в т. ч. щодо надання та повернення коштів, види забезпечення виконання зобов'язань, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення зобов'язань та інші умови, необхідні для даного виду договорів.

11 липня 2007 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду N 1 до договору N 27 від 25 квітня 2007 року, за умовами якої п. 1.1 договору було викладено в новій редакції і сторони визначили, що банк надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості 460000,00 доларів США та 600000,00 гривень.

Сторони також погодили розмір процентів, які позичальник зобов'язується сплатити банку за користування коштами та інші умови.

З матеріалів справи вбачається, що передбачені договором грошові кошти позивачем були отримані, однак, в подальшому, через 4 роки після укладання вказаного договору, позивач звернувся до суду з позовом про визнання цього договору недійсним з підстав, зазначених у позові.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказав на відсутність правових підстав для визнання договору недійсним, оскільки спірний договір відповідає положенням як ЦК України та ГК України, так і Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За умовами ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" банківська діяльність підлягає ліцензуванню відповідно до спеціальних законів

Згідно із ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (який є основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю), операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно доп. 2 ст. 5 Декрету.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року N 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно банківської ліцензії N 147, виданої 4 жовтня 2001 року Національним Банком України, відповідачу надано право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5 - 11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, Національним банком України 04.10.2001 року відповідачу видано Дозвіл N 147-1 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в Додатку до якого визначено перелік операцій з валютними цінностями.

Суд першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку, що надання кредитів у валюті за здійснення операцій з його обслуговування за наявності у відповідача відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Доводи позивача на пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає необхідність отримання індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнанні безпідставними, оскільки на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Згідно ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, коли суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Суд першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку, що оскільки однією із сторін договору є уповноважений банк, який отримав належну банківську генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення кредитування в іноземній валюті, то вираження в договорі зобов'язання позичальника та виконання ним зобов'язань з повернення отриманих коштів в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству і не порушує прав сторін по договору, в зв'язку з чим посилання позивача на недійсність договору з підстав його виконання в іноземній валюті є необґрунтованими.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій, що умови спірного кредитного договору (з наступними змінами), не суперечать законодавству України, а відтак, у суду відсутні правові підстави для визнання його недійсним, є вірним.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального права, доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення. У зв'язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 18/1079/11.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Експортер", м. Кременчук на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 18/1079/11 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 18/1079/11 залишити без змін.

 

Головуючий суддя

Г. А. Кравчук

Судді:

Г. М. Мачульський

 

О. В. Яценко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали