Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

lign =center>

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18.11.2010 р. 

N К-243/07 


Вищий адміністративний суд України у складі: суддя - Костенко М. І. - головуючий, судді: Маринчак Н. Є., Острович С. Е., Степашко О. І., Усенко Є. А., при секретарі - Сватко А. О. розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ) на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11 - 29.11.2004 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.11.2006 у справі N 2-7/13748-2004 за позовом відкритого акціонерного товариства "Управління готелів"(далі - ВАТ "Управління готелів") до ДПІ, відділення Державного казначейства України в м. Ялта, Масандрівської селищної ради та Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників: позивача - А. Т. В., відповідачів - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України, встановив:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0000502601/0 в частині нарахування позивачеві земельного податку в сумі 215688,58 грн. та про повернення з Державного бюджету України цієї суми податку, яку було сплачено позивачем.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2004 - 29.11.2004 позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині визначення ВАТ "Управління готелів" податкового зобов'язання з земельного податку в сумі 215 260,13 грн.; зазначену суму повернуто позивачеві з Державного бюджету України; в частині позовних вимог щодо визнання недійсним зазначеного рішення ДПІ у сумі 428,45 грн. та стягнення цієї суми з Державного бюджету України на користь позивача у позові відмовлено; в решті - провадження у справі припинено. У прийнятті цього рішення суд першої інстанції виходив з відсутності факту нецільового використання позивачем спірної земельної ділянки як підстави для здійсненого контролюючим органом донарахування оспорюваної суми податку, тоді як з огляду на визнання позивачем податкового боргу у сумі 856,89 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням застосування до ВАТ "Управління готелів" 428,45 грн. штрафних санкцій у зв'язку із заниженням платником суми податкового зобов'язання слід визнати правомірним.

Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.09.2006 було скасовано постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.03.2005 та направлено справу на новий розгляд до цього ж суду.

За наслідками нового розгляду постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.11.2006 рішення місцевого суду зі справи було скасовано; позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання із земельного податку в сумі 143506,76 грн. за основним платежем та 72181,82 грн. штрафних санкцій; повернуто із місцевого бюджету Масандрівської селищної ради на користь ВАТ "Управління готелів" 215688,58 грн.; в решті позовних вимог провадження у справі закрито. Приймаючи вказане рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо дотримання позивачем законодавчо установленого режиму використання спірної земельної ділянки, тоді як з огляду на фактичне перерахування позивачем оспорюваної суми податку до місцевого бюджету Масандрівської селищної ради стягнення відповідних коштів має здійснюватись саме з цього місцевого бюджету із обов'язковим залученням названого органу місцевого самоврядування та Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим до участі у справі.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати названі рішення місцевого та апеляційного судів, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права під час ухвалення цих рішень.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що в основу нарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання із земельного податку за податковим повідомленням-рішенням від 26.03.2004 N 0000502601/0 ДПІ було покладено висновок про використання позивачем переданої йому у постійне користування земельної ділянки площею 24985 кв. м, яка відноситься до земель рекреаційного призначення, не за цільовим призначенням, що полягало у передачі позивачем в оренду приміщень, розташованих на цій ділянці.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо порядку сплати позивачем земельного податку за спірну ділянку.

Згідно із Земельним кодексом України землі України диференціюються за категоріями з урахуванням їх цільового призначення. Однією з категорій земель відповідно до статті 19 названого Кодексу є землі рекреаційного призначення, до яких в силу вимог статті 50 цього ж Кодексу належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Статтею 51 Земельного кодексу України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

В силу вимог частини другої статті 52 Земельного кодексу України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно ж до частини четвертої цієї статті Закону ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

В основу рішення про часткове задоволення цього позову судами покладено висновок про використання позивачем спірної земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, тобто як землі рекреаційного призначення.

Однак при цьому судами було помилкового ототожнено поняття цільового призначення (тобто встановлені законодавством і конкретизовані відповідним органом влади допустимі межі використання земельної ділянки її власником або користувачем) та функціонального використання (тобто вид економічної діяльності, для якого використовується ділянка) земельної ділянки. Водночас рішенням 15 сесії 23 скликання Массандровської селищної ради м. Ялти грошову оцінку земель (як основу для нарахування земельного податку) диференційовано в залежності саме від функціонального використання (як от - для технічних цілей, з комерційною метою, для здійснення житлової забудови тощо), що цілком відповідає вимогам частини четвертої статті 7 Закону України "Про плату за землю".

В даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи, у перевірений період спірну земельну ділянку було використано позивачем шляхом надання в оренду суб'єктам господарювання будівель, розташованих на цій ділянці, тобто з комерційною метою, а не безпосередньо для діяльності, з якою статті 50, 51 Земельного кодексу України пов'язує визначення земель рекреаційного призначення (а саме - безпосередня організація відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів).

Факт використання орендарями орендованих приміщень у межах цільового призначення спірної земельної ділянки, тобто для надання послуг щодо забезпечення харчування та дозвілля відпочиваючих у пансіонаті "Санкт-Петербург", не змінює функціональне використання цієї ділянки позивачем, яке є визначальним для обчислення та сплати земельного податку ВАТ "Управління готелів".

За таких обставин ДПІ було цілком правомірно донараховано оспорювану суму земельного податку за податковим повідомленням-рішенням від 26.03.2004 N 0000502601/0.

З огляду ж на відмову позивача від частини позовних вимог апеляційним судом було цілком правомірно закрито провадження у справі щодо позовних вимог відносно визнання недійсним названого податкового повідомлення-рішення в частині донарахування позивачеві 856,89 грн. відповідно до пункту 2 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, переглянувши оскаржувані рішення у межах касаційної скарги, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України постановив:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.11.2006 у справі N 2-7/13748-2004 скасувати частково, виклавши пункти 5-10 її резолютивної частини у такій редакції:

"5. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 26.03.2004 N 0000502601/0 в частині визначення відкритому акціонерному товариству "Управління готелів" податкового зобов'язання з земельного податку в сумі 856,89 грн. провадження у справі закрити.

6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.".

3. В іншій частині постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.11.2006 у справі N 2-7/13748-2004 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

 




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали