Шановні партнери! Вимушені повідомити, що в зв'язку зі зміною собівартості, з 1 березня будуть підвищені ціни на ДСТУ та ДБН


Додаткова копія: Про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 23 лютого 2017 року N 946/1950 в частині

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

22.01.2019 р.

Справа N 910/12224/17

 

Провадження N 12-147гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого, судді - Князєва В. С., судді-доповідача - Уркевича В. Ю., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання - Королюка І. В., учасники справи: позивач - Прокуратура міста Києва (від прокуратури - Х. С. В.), відповідач - Київська міська рада (представник - Б. Ю. І.), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (представник - не з'явився), Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (представник - В. І. Б.), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу N 910/12224/17 господарського суду міста Києва за позовом Прокуратури міста Києва до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним рішення за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року (головуючий суддя Чорна Л. В., судді Яковлєв М. Л., Разіна Т. І.) та рішення господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року (суддя Щербаков С. О.), установила:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2017 року Прокуратура міста Києва (далі - прокуратура) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - міськрада) про визнання недійсним рішення міськради від 23 лютого 2017 року N 946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" (Рішення N 946/1950) (далі - рішення) в частині визнання такими, що втратили чинність: рішення міськради від 23 червня 2011 року N 276/5663 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилого будинку N 9 літ. А на вул. Каштановій, який належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва" (Рішення N 276/5663); рішення від 10 листопада 2011 року N 619/6855 "Про передачу до сфери управління прокуратури міста Києва нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громад міста Києва" (Перелік N 619/6855); рішення від 02 жовтня 2013 року N 62/9650 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва приміщень у нежилому будинку N 1/62, літера А на вулиці Лабораторній" (Рішення N 62/9650); рішення від 26 квітня 2012 року N 497/7834 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади м. Києва" (Рішення N 497/7834); рішення від 02 жовтня 2013 року N 60/9648 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилого приміщення та нежилого будинку комунальної власності територіальної громади міста Києва" (Рішення N 60/9648); в частині зобов'язання передачі в оренду приміщень, зазначених у додатку 2 до цього рішення (Рішення N 946/1950); в частині закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація") нерухомого майна на праві господарського відання. Позов заявлено з таких підстав.

2. На підставі рішень міськради від 23 червня 2011 року N 276/5663 (Рішення N 276/5663), від 10 листопада 2011 року N 619/6855 (Перелік N 619/6855), від 02 жовтня 2013 року N 62/9650 (Рішення N 62/9650), від 26 квітня 2012 року N 497/7834 (Рішення N 497/7834), від 02 жовтня 2013 року N 60/9648 (Рішення N 60/9648) за прокуратурою було закріплено нерухоме майно на праві оперативного управління, проте згідно з пунктом 3 оскаржуваного рішення нерухоме майно (зазначене у додатку 2 (Рішення N 946/1950)) вибуло з управління позивача та закріплено за КП "Київжитлоспецексплуатація", що за твердженням прокуратури є порушенням її прав та інтересів щодо оперативного управління майном, а тому вони підлягають захисту відповідно до закону.

3. Позивач зазначає, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Оскільки рішення є ненормативним актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, тому воно не може бути скасовано чи змінено органом місцевого самоврядування після його виконання.

4. Крім цього, прокуратура стверджує, що спірним рішенням відповідач незаконно, всупереч вимогам статті 19 Конституції України, фактично скасував власні рішення, незважаючи на те, що у позивача виникло право оперативного управління на нерухоме майно, а також на те, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією права оперативного управління майном, зокрема, користування ним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, рішенням міськради від 23 червня 2011 року N 276/5663 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилого будинку N 9 літ. А на вул. Каштановій, який належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва" (Рішення N 276/5663) вирішено передати до сфери управління прокуратури міста Києва нежилий будинок N 9 літ. А на вул. Каштановій загальною площею 1338,1 м2.

6. На виконання цього рішення (Рішення N 276/5663) КП "Київжитлоспецексплуатація" та прокуратура склали акт N 27 приймання-передачі основних засобів, затверджений Головним управлінням комунальної власності м. Києва Головного управління житлового господарства Київської міської державної адміністрації, та акт приймання-передачі нежилих приміщень.

7. Рішенням міськради від 10 листопада 2011 року N 619/6855 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальних громад міста Києва" (Перелік N 619/6855) зі змінами, вирішено передати до сфери управління прокуратури нежилі будинки та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва, а саме: на вул. Малиновського Маршала, буд. 10, літ. А, площею 3541,7 м2; на вул. Червоноармійська, буд. 38, літ. Б, площею 296,80 м2; на вул. Шота Руставелі, буд. 38, літ. В, площею 428,50 м2; на вул. Героїв Севастополя, буд. 3 А, літ. А, площею 576,00 м2; на вул. Костянтинівська, буд. 19, літ. В, площею 728,70 м2; на бул. Лесі Українки, буд. 27/2, літ. А, площею 809,60 м2; на вул. Каунаська, буд. 3 В, літ. А, площею 1379,40 м2; на вул. Горького, буд. 39, площею 589,50 м2; на вул. Гната Юри, буд. 9, площею 808,40 м2; на вул. Курчатова, 23 А, площею 278,90 м2.

8. На виконання цього рішення (Перелік N 619/6855) КП "Київжитлоспецексплуатація" та прокуратура склали акти приймання-передачі основних засобів N 20, N 21, N 22, N 23, N 24, N 25, N 32, затверджені Головним управлінням комунальної власності м. Києва Головного управління житлового господарства Київської міської державної адміністрації, та акти приймання-передачі нежилих приміщень.

9. Рішенням міськради від 26 квітня 2012 року N 497/7834 "Про передачу до сфери управління Прокуратури Дніпровського району міста Києва нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" (Рішення N 497/7834) вирішено передати до сфери управління Прокуратури Дніпровського району міста Києва нежитлові приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва загальною площею 1008, 4 м2 у нежитловому будинку на вул. Лебедєва, 14 А літ. А.

10. На виконання цього рішення (Рішення N 497/7834) КП "Київжитлоспецексплуатація" та прокуратура склали акт N 96 приймання-передачі основних засобів, затверджений Головним управлінням комунальної власності міста Києва Головного управління житлового господарства Київської міської державної адміністрації, та акт приймання-передачі нежитлових приміщень.

11. Рішенням міськради від 02 жовтня 2013 року N 62/9650 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва приміщень у нежилому будинку N 1/62, літ. А на вул. Лабораторній" (Рішення N 62/9650) вирішено передати до сфери управління прокуратури нежилі приміщення загальною площею 525,7 м2 на другому поверсі у будинку N 1/62 літ. А на вул. Лабораторній.

12. На виконання цього рішення (Рішення N 62/9650) КП "Київжитлоспецексплуатація" та прокуратура склали акт приймання-передачі нежилих приміщень у будинку N 1/62 літ. А на вул. Лабораторній до сфери управління прокуратури.

13. Рішенням міськради від 02 жовтня 2013 року N 60/9648 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилого приміщення та нежитлового будинку комунальної власності територіальної громади міста Києва" (Рішення N 60/9648) вирішено передати до сфери управління прокуратури нежиле приміщення загальною площею 269,7 м2 у будинку N 105, літ. А та нежитловий будинок N 107, літ. А, загальною площею 676,9 м2 на вулиці Горького для розміщення Прокуратури Голосіївського району міста Києва.

14. На виконання цього рішення (Рішення N 60/9648) КП "Київжитлоспецексплуатація" та прокуратура склали акти приймання-передачі нежилих приміщень у будинку N 105 літ. А та нежитлового будинку N 107, літ. А на вул. Горького до сфери управління прокуратури.

15. У подальшому рішенням міськради від 23 лютого 2017 року N 946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" (Рішення N 946/1950) визнано такими, що втратили чинність з 01 березня 2017 року, рішення міськради, зокрема від 23 червня 2011 року N 276/5663 (Рішення N 276/5663); від 10 листопада 2011 року N 619/6855 (Перелік N 619/6855); від 02 жовтня 2013 року N 62/9650 (Рішення N 62/9650); від 26 квітня 2012 року N 497/7834 (Рішення N 497/7834); від 02 жовтня 2013 року N 60/9648 (Рішення N 60/9648).

16. Пунктом 2 оскаржуваного рішення (Рішення N 946/1950) встановлено, що приміщення, зазначені у додатку 2 до цього рішення (Рішення N 946/1950), які належать територіальній громаді міста Києва і які були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями міськради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 01 березня 2017 року, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку.

17. Пунктом 3 цього рішення (Рішення N 946/1950) нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначене у додатку 2 до цього рішення (Рішення N 946/1950), закріплено за КП "Київжитлоспецексплуатація".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

18. Рішенням господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року, позовні вимоги задоволено повністю.

19. Рішення судів мотивовані тим, що майно передавалося саме в оперативне управління прокуратури на підставі статті 137 Господарського кодексу України, а ненормативні акти не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, оскільки вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Оскільки господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування, і приймаючи до уваги що прокуратурою оскаржуються ненормативні акти міськради, які вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, суди відзначили, що цей спір є господарсько-правовим та відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підвідомчий господарським судам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. У березні 2018 року міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року та рішення господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року.

21. У касаційній скарзі міськрада просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року та рішення господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Мотивуючи касаційну скаргу, міськрада зазначила, що винесення оскаржуваних судових рішень призвело до порушення справедливого балансу між інтересами територіальної громади міста Києва та правами користувача майна (Прокуратури міста Києва), оскільки право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

23. Крім цього, скаржник зазначає, що судами не дотримано правил підвідомчості, що є порушенням статей 16, 17 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) та статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) (далі - Закон N 1402 - VIII). Враховуючи, що прокуратурою оскаржується рішення міськради при прийнятті якого остання виступала саме як суб'єкт владних повноважень та реалізувала розпорядчі функції, а оскаржуваним рішенням було вирішено питання, віднесені Конституцією України та законами України до її компетенції як органу місцевого самоврядування, тому скаржник вважає, що посилання судів на підвідомчість справи господарському суду є необґрунтованим та безпідставним.

24. За твердженням міськради судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, застосовано до правовідносин статтю 137 Господарського кодексу України, залишено поза увагою положення статті 18 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280/97-ВР) та статті 91 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII "Про прокуратуру" (Перелік N 1697-VII) (далі - Закон N 1697-VII).

25. Також скаржник вказує, що право оперативного управління є майновим правом та підлягає державній реєстрації відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, тобто вважає, що позивач повинен був здійснити дії щодо реєстрації свого речового права.

26. Додатково в касаційній скарзі міськрада звертала увагу на те, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходиться справа N 826/12369/17, у якій предмет і правові підстави позову тотожні з цією справою.

27. У судовому засіданні представник міськради надав усні пояснення по суті справи, доводи касаційної скарги підтримав, зазначивши при цьому, що рішення судів попередніх інстанцій є такими, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Позиція інших учасників справи

28. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу вказує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і такими, що прийняті в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду судами всіх обставин справи в їх сукупності та винесені з дотриманням матеріального та процесуального законодавства з огляду на те, що цей спір безпосередньо пов'язаний з правом оперативного управління позивача майном, відповідачем у справі є орган, зазначений у частині п'ятій статті 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), предметом спору є визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, а тому справа підвідомча господарському суду.

29. Також зазначає, що за змістом оскаржуваних рішень майно передавалось позивачу саме на підставі статті 137 Господарського кодексу України, яка визначає і регулює право оперативного управління майном та правовий режим такого майна. Крім того позивач наголошує, що відповідачем на порушення вимог статті 19 Конституції України фактично вилучено майно з оперативного управління без належних на те підстав.

30. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги міськради письмово не виклали.

31. У судовому засіданні представник прокуратури надав усні пояснення по суті справи, проти задоволення касаційної скарги заперечив і підтримав доводи, викладені позивачем у відзиві на касаційну скаргу міськради та зазначив, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.

32. Представник Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради у судовому засіданні доводи касаційної скарги міськради підтримав та просив її задовольнити.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

33. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою міськради та призначено її розгляд на 22 травня 2018 року.

34. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2018 року цю справу разом із касаційною скаргою міськради передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів того, що однією з підстав оскарження рішення господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року є порушення судами правил предметної юрисдикції.

35. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо визначення юрисдикції

36. Доводи скаржника щодо порушення юрисдикції господарських судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке.

37. Згідно з положеннями статей 1, 41 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), які кореспондуються зі статтями 4, 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

38. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).

39. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

40. Частинами першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

41. Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

42. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частини перша, друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

43. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.

44. Частиною п'ятою статті 16 Закону N 280/97-ВР передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

45. Відповідно до частини п'ятої статті 60 Закону N 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

46. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу використання нерухомого майна комунальної власності. У таких відносинах міськрада здійснює правомочності власника комунального майна, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій.

47. Оскільки міськрада в спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, тобто відносини, що склалися між відповідними суб'єктами щодо певного об'єкта комунальної власності у процесі його використання, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

48. Таким чином, за суб'єктним складом сторін та характером спірних правовідносин ця справа підлягає розгляду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, а суди дійшли правильних висновків, що оскільки господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування, то цей спір є господарсько-правовим та відповідно підвідомчий господарським судам.

49. Отже, наведені у касаційній скарзі доводи про непідвідомчість цього спору господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані, а суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

Щодо вирішення спору по суті

50. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, а відтак пункти 1 (Рішення N 946/1950), 2 (Рішення N 946/1950), 3 рішення міськради від 23 лютого 2017 року N 946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" (Рішення N 946/1950) підлягають визнанню недійсними.

51. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що міськрада під час прийняття спірного рішення в частині вилучення з оперативного управління позивача відповідного майна не врахувала те, що у прокуратури не перебувало надлишкове майно, а також майно, що не використовується або використовується нею не за призначенням, і як наслідок застосували вимоги статті 137 Господарського кодексу України.

52. Проте такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими з огляду на таке.

53. Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

54. Статтею 1 Закону N 280/97-ВР встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

55. За змістом пунктів 30, 31 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВР до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

56. Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території.

57. У даному випадку оскаржуваним рішенням міськради було визнано такими, що втратили чинність з 01 березня 2017 року, рішення міськради щодо надання приміщень в користування прокуратурі. Рішення міськради, чинність яких припинилася, виступали правовою підставою для користування майном прокуратурою.

58. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що законодавче визначення поняття "сфера управління", яке вживається в оскаржуваному рішенні міськради - відсутнє. Проте зі змісту деяких нормативно-правових актів (зокрема, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про управління об'єктами державної власності") можна дійти висновку, що це поняття використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізовувати управлінські функції. Звідси передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб'єктові відповідного майна на праві оперативного управління.

59. За змістом частини першої статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління є речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

60. Згідно з частиною першою статті 18 Закону N 280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

61. Натомість частина друга статті 135 Господарського кодексу України регламентує, що власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

62. З наведених норм права вбачається, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні.

63. За таких обставин у прокуратури право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло і не могло виникнути (незалежно від того чи було воно зареєстровано, чи ні). Звідси й доводи касаційної скарги про потребу державної реєстрації прокуратурою права оперативного управління відхиляються як необґрунтовані.

64. Водночас власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Звідси власник має право на визначення юридичної дол. свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб'єктів.

65. За таких обставин, у цій справі між сторонами виникли правовідносини щодо передачі майна міськрадою прокуратурі у безоплатне користування на невизначений період - доки воно не знадобиться власнику (позичка). Відповідно до частини першої статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Водночас стаття 831 Цивільного кодексу України регламентує, що якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею; відповідно до частини третьої статті 834 Цивільного кодексу України особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Отже, строк користування не є істотною умовою договору позички, а річ за таким договором може передаватися у користування без визначення строку. У такому разі, якщо строк користування річчю не може бути визначений відповідно до мети користування нею, за аналогією закону має застосовуватися частина друга статті 763 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк найму не встановлений, то договір найму вважається укладеним на невизначений строк; кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Тобто відповідач у цій справі скористався своїм правом на відмову від договору позички.

66. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що частиною третьою статті 91 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII), норми якої кореспондуються з частиною четвертою статті 52 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1789-XII "Про прокуратуру", що діяли на час прийняття міськрадою рішень про передачу прокуратурі нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, передбачено, що місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території органи та установи прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.

67. За таких обставин міськрада, яка від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до закону здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, має право самостійно вирішувати питання щодо передачі об'єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, зокрема передавати їх в оренду.

68. З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанції у цій справі постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема внаслідок застосування до спірних правовідносин статті 137 Господарського кодексу України, яка застосуванню не підлягала. Це є підставою для скасування судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

69. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

70. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України).

71. З огляду на наведене касаційна скарга міськради підлягає задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року та рішення господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

72. Частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

73. Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

74. Таким чином, стягненню на користь міськради з прокуратури підлягають судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи: у суді першої інстанції - 1600 грн. у суді апеляційної інстанції - 1760 грн. а також у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції - 3524 грн.

Висновок щодо застосування норм права

75. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) з урахуванням приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" справи у спорах, що виникають під час здійснення органом місцевого самоврядування повноважень власника комунального майна щодо його використання, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

76. За приписами цивільного та господарського законодавства власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. За таких обставин власник має право на визначення юридичної дол. свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб'єктів.

77. Майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні.

Керуючись статтями 300 - 302, 306, 308, 311, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року та рішення господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

4. Стягнути з Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) 6884 грн. (шість тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні) судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

 

Головуючий, суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

В. Ю. Уркевич

Судді:

Н. О. Антонюк

 

С. В. Бакуліна

 

В. В. Британчук

 

Д. А. Гудима

 

В. І. Данішевська

 

О. С. Золотніков

 

О. Р. Кібенко

 

Л. М. Лобойко

 

Н. П. Лященко

 

О. Б. Прокопенко

 

Л. І. Рогач

 

І. В. Саприкіна

 

О. М. Ситнік

 

О. С. Ткачук

 

О. Г. Яновська




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали