ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06.03.2012 р.

Справа N 24-3-25-30-9/1-10-159


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дроботової Т. Б. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І. (за участю представників сторін: позивача - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно); відповідача - ОСОБА_1, дов. від 18.08.2011 р.; третьої особи - ОСОБА_2, дов. від 03.01.2012 р.; прокурора - Ступак Д. В., посв. N 307), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Одеський портовий елеватор" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року у справі N 24-3-25-30-9/1-10-159 господарського суду Одеської області за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Одеський портовий елеватор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙН УКРЕЙН", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна акціонерна компанія "Хліб України" (за участю прокуратури Одеської області), про визнання недійсними додаткових угод N 1, N 4 до договору N 131 від 27.04.2009 року, встановив:

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Одеський портовий елеватор" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсними з моменту їх підписання додатка N 1 від 30.04.2009 року та додатка N 4 від 20.09.2009 року до угоди N 1313 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙН УКРЕЙН", як укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави та колективу державного підприємства.

Позивач зазначив про порушення відповідачем пункту 2.1 угоди N 1313, що призвело до стягнення з нього санкцій Одеською залізницею; також вказав, що додатки N 1 та N 4 не відповідають основній угоді N 1313, на підприємстві позивача не значаться та в журналі реєстрації не зареєстровані; спірні додатки укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави та колективу підприємства; їх умови є невигідними для позивача, такими, що охоплюють всю фактичну місткість елеватора та призводять до банкрутства державного підприємства.

05.05.2010 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (т. 1, а. с. 89 - 92), відповідно до якої просив визнати недійсними додаткову угоду N 1 від 30.04.2009 року та додаткову угоду N 4 від 21.10.2009 року до договору N 1313 від 27.04.2009 року, укладені сторонами; вважати розірваним укладений сторонами договір N 1313 від 27.04.2010 року у зв'язку зі закінченням строку його дії.

Позивач послався на статтю 207 Господарського кодексу України та вказав, що додатковою угодою N 4 від 21.10.2009 року на нього покладено додаткові заздалегідь не виконувані зобов'язання, продовження строку дії договору за додатковою угодою N 1 суперечить вимогам Державної акціонерної компанії "Хліб України", при підписанні додаткової угоди N 1 не було враховано аварійний стан споруд силосних корпусів елеватора та наявні обмеження у його завантаженості; додаткові угоди укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави в особі Державної акціонерної компанії "Хліб України", вони не забезпечують захисту інтересів позивача, протирічать статутним цілям Державної акціонерної компанії "Хліб України" та позивача; відповідач не надіслав позивачу пропозицій щодо укладання спірних договірних угод.

У поданих поясненнях до уточнення позовних вимог (т. 2, а. с. 2 - 4), позивач зазначив також на порушення при підписанні спірних додатків вимог частини 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, укладення їх без наміру створити правові наслідки.

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що поданий позов не містить посилання на норми чинного законодавства, які б порушувалися спірними угодами, та не зазначає, в чому ці угоди суперечать інтересам держави та суспільства; недодержання порядку внутрішнього візування договорів не може бути підставою їх недійсності.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

У поясненнях від 20.12.2010 року (т. 3, а. с. 57 - 59), наданих під час повторного розгляду справи, позивач послався на суперечність правочинів чинному законодавству, укладення її всупереч рекомендацій та приписів по забезпеченню надійної та безпечної експлуатації споруд, нікчемність правочину (додатка N 1) за статтею 228 Цивільного кодексу України; у додаткових поясненнях від 07.02.2011 року (т. 4, а. с. 34 - 36) позивач вказав також на укладення спірних додатків всупереч повноважень, наданих за статутними документами, з порушенням чинного законодавства. У остаточних поясненнях (т. 6, а. с. 43 - 50) позивач послався на порушення вимог абзацу 1 частини 3 статті 92, частин 1 та 2 статті 203, статтю 232 Цивільного кодексу України, частини 1 та 2 статті 207 Господарського кодексу України (директором позивача укладено додаткові угоди всупереч інтересам позивача та третьої особи, з перевищенням повноважень, внаслідок зловмисної домовленості, порушують публічний порядок).

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.09.2011 року (судді: Оборотова О. Ю. головуючий, Панченко О. Л., Смелянець Г. Є.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Місцевий господарський суд зазначив, що діюче законодавство не передбачає недійсність правочину як правового наслідку недодержання власних вимог господарюючого суб'єкта до оформлення правочину (візування, реєстрація тощо); установчі документи позивача не містять обмежень повноважень директора щодо укладення договорів; натомість позивачем не доведено, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень директора посадовою інструкцією та наказом засновника.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року (судді: Пироговський В. Т. головуючий, Жеков В. І., Картере В. І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін; при цьому апеляційний господарський суд вказав також на недоведеність позовних вимог в частині визнання спірних правочинів недійсним за приписамистатей 228 та 232 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Заступник прокурора Одеської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі, справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 241, частин 1, 2 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 207 Господарського кодексу України, статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами не взято до уваги докази, що свідчать про укладення спірних додаткових угод всупереч фінансовим інтересам позивача, спричинення ними збитковості у діяльності підприємства, порушення публічного порядку через спрямованість на пошкодження та знищення майна держави; судами не враховано відсутність доказів подальшого схвалення правочину, укладеного без відповідних повноважень.

Позивач не скористався правом на участь представників у судовому засіданні; у відзиві на касаційну скаргу підтримав її доводи, зазначивши також на наявність підстав для прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог з процесуальних мотивів.

Відповідач відхилив доводи касаційної скарги, як необґрунтовані.

В судовому засіданні від 28.02.2012 року було оголошено перерву до 06.03.2012 року до 10 год. 00 хв.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представників відповідача, третьої особи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за статутом Дочірнього підприємства "Одеський портовий елеватор", затвердженим у новій редакції рішенням правління Державного акціонерного підприємства "Хліб України" від 21.03.2008 року, Державна акціонерна компанія "Хліб України" є засновником позивача.

За розділом 5 Статуту управління Дочірнім підприємством здійснює засновник, директор підприємства та уповноважена особа за довіреністю. До компетенції директора віднесено, зокрема, проведення виробничо-господарської діяльності підприємства, виходячи з інтересів компанії, попиту на продукцію, роботи і послуги, визначення ціни і тарифів на власну компанію, роботи, послуги.

Директор призначається на посаду наказом Державної акціонерної компанії "Хліб України" та з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність директора тощо.

Відповідно до пункту 27 розділу II посадової інструкції директора Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Одеський портовий елеватор" Бірюкова Сергія Олеговича, затвердженої наказом Державної акціонерної компанії "Хліб України" від 15.05.2009 року N 15.05.2009 року, з якою директора ознайомлено 26.05.2009 року, директор укладає угоди без дозволу власника (ДАК "Хліб України") при виконанні робіт та послуг до 30 тис. грн., інших видів угод на суму, що не перевищує 100 тис. грн. з одним контрагентом; при перевищенні цих сум з дозволу власника.

29.02.2008 року Генеральним директором Дочірнього підприємства "Одеський портовий елеватор" було видано наказ N 101, за яким наказано з дати його підписання всі господарські договори (контракти), додаткові угоди укладати на підприємстві з обов'язковим візуванням головним бухгалтером та провідним юристом з подальшою реєстрацією в канцелярії підприємства.

Згідно з рекомендаціями Інституту "ЧорноморНДІпроект" щодо забезпечення надійної та безпечної експлуатації споруд Одеського портового елеватора завантаження силосів СК-1 слід здійснювати не більш 50 % повної ємності, а СК-2 не більш ніж 70 %; згідно з листом Інституту "ЧорноморНДІпроект" від 17.07.2009 року при експлуатації силосних корпусів та робочої будівлі слід дотримуватися схеми допустимого завантаження, а також рекомендацій по експлуатації силосних корпусів, розроблених ЦНДІ "Промзернопроект"; не допускати перевантаження силосів; максимальне завантаження силосів становить у межах 500 - 700 тонн у кожному силосі.

27.04.2009 року Дочірнім підприємством "Одеський портовий елеватор" в особі директора Бірюкова С. О., що діяв на підставі Статуту (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙН УКРЕЙН" в особі директора Терещенко С. А., що діяв на підставі Статуту (замовник) було укладено договір N 1313, згідно з яким замовник, діючи у якості вантажовласника, доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з обслуговування вантажу замовника, який завозиться на Одеський портовий елеватор для подальшого завантаження на морські судна в режимі "Експорт" та/або "Транзит" з наданням стівідорних послуг; виконавець зобов'язується надавати послуги щодо перевалки вантажу згідно заявки замовника (лабораторний аналіз, організація вивантаження з залізничного або автотранспорту, приймання, розміщення, зберігання на судно зернових, зернобобових та олійних культур) у кількості, строках та за цінами, що обумовлені договором, а замовник зобов'язався оплатити своєчасно та у повному обсязі послуги виконавця.

За пунктом 4.4 договору за порушення строків підтвердження квоти виконавець несе відповідальність у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення від вартості об'єму заявленого вантажу, при цьому вартість вантажу визначається зовнішньоекономічною контрактною ціною вантажовласника відповідно до зовнішньоекономічного контракту, за яким слідує вантаж; згідно з пунктом 4.5 договору за порушення строків підтвердження заявки в АС "МЕСПЛАН" виконавець несе відповідальність у розмірі вартості непідтвердженого об'єму вантажу, при цьому вартість вантажу визначається ціною зовнішньоекономічного контракту вантажовласника, за яким слідує вантаж.

30.04.2009 року Дочірнім підприємством "Одеський портовий елеватор" в особі директора Бірюкова С. О., що діяв на підставі Статуту (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙН УКРЕЙН" в особі директора Терещенко С. А., що діяв на підставі Статуту (замовник) було підписано додаткову угоду N 1 до договору N 1313 від 27.04.2009 року, за якою замовник, діючи у якості вантажовласника, доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по прийманню, зберіганню, відвантаженню та обслуговуванню вантажу замовника, що завозиться на Одеський портовий елеватор для подальшого завантаження на морські судна в режимі "Експорт" та/або "Транзит"; за надані згідно з цією угодою послуги замовник сплачує виконавцю суму у розмірі 53 грн. 73 коп. за 1 тонну вантажу українського походження та суму ПДВ; ця ставка є комплексною та включає в себе витрати по організації завантаження вантажу на борт судна, у тому числі завантажувально-розвантажувальні роботи.

Згідно з додатковою угодою викладено в новій редакції пункт 2.1.15 договору, а саме: "Надати ємності елеватора під одноразове зберігання не менш ніж 75000 тонн"; пункт 3.9 договору, а саме: "Замовник зобов'язується забезпечити перевалку вантажу не менш ніж 75000 тонн щомісячно"; пункт 4.6 договору, а саме: "За порушення зобов'язань щодо забезпечення перевалки вантажу об'ємом не менше ніж 75000 тонн щомісячно стягується штраф у розмірі 20 % від вартості послуг перевалки без урахування вартості стівідорних послуг, за якою замовником не виконано зобов'язання, передбачене пунктом 2.3.9 договору"; пункт 8.1 договору, а саме: "Цей договір складено у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін, набуває чинності з моменту його підписання та діє до 27 квітня 2012 року".

21.10.2009 року сторони уклали додаткову угоду N 4 до договору N 1313 від 27.04.2009 року, якою викладено в новій редакції пункт 4.4 договору, а саме: зобов'язання виконавця по належному і своєчасному підтвердженню заявки в АС "МЕСПЛАН" та внесенню даних про узгоджений графік завантаження в АРМ оперативного планування забезпечується шляхом виплати замовнику грошової суми, обумовленої цим договором, у випадку порушення виконавцем зазначених зобов'язань; розрахунок суми здійснюється згідно з пунктом 4.5 договору, незалежно від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; також викладено в новій редакції пункт 4.5 договору, а саме визначено відповідальність виконавця перед замовником за порушення зобов'язань, зазначених у пункті 4.4 договору.

Позивач оспорює зазначені додаткові угоди, як такі, що суперечать чинному законодавству, оскільки укладені всупереч рекомендацій та приписів по забезпечення надійної та безпечної експлуатації споруд, через їх нікчемність за статтею 228 Цивільного кодексу України; укладення їх всупереч повноважень, наданих статутними документами всупереч інтересам позивача та третьої особи, внаслідок зловмисної домовленості (посилаючись на абзац 1 частини 3 статті 92, частини 1 та 2 статті 203, статтю 232 Цивільного кодексу України, частини 1 та 2 статті 207 Господарського кодексу України).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, зазначених законом, виходячи з обставин недійсності правочину, наведених позивачем у якості підстав поданого позову.

За статтею 207 Господарського кодексу України може бути визнано недійсним судом повністю або в частині господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Недійсною може бути також визнано нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб, зокрема, умови типових договорів та договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків, допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов, вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Наведена стаття передбачає визнання судом недійсним зобов'язання (повністю або в частині) за тих обставин, коли зміст зобов'язання, чи його форма (у визначених законом випадках) не відповідають вимогам закону, а також коли спірне зобов'язання вчинялося з свідомою, умисною метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, або коли учасник зобов'язального правовідношення вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених установчими документами; за частиною 2 зазначеної статті регламентують можливість визнання недійсними нікчемних зобов'язань, чия нікчемність визначається приписами даної статті чи положеннями іншого закону.

За статтею 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто, є спрямованим на порушення прав і свобод людини, і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; для застосування статті 228 Цивільного кодексу України необхідно, щоб дії хоча б одного з учасників правочину були спрямовані на досягнення зазначених цілей.

Також статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судова колегія погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що як зміст, так і форма додаткової угоди N 4 до договору N 1313 від 27.04.2009 року не містять обставин для визнання її недійсною з наведених вище підстав: позивачем не наведено та за змістом правочину не вбачається вимог закону, яким би не відповідали визначені ним зобов'язання, не доведено умисної спрямованості вчинення зазначеного правочину всупереч інтересам держави та суспільства, вихід за межі господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) позивача при вчиненні спірного правочину; при цьому можливість настання негативних майнових наслідків в зв'язку з виконанням спірного правочину не пов'язується з обставинами вчинення правочину, саме відповідно до яких визначається його недійсність. Правильно застосувавши приписи наведених положень законодавства, господарські суди також вірно вказали, що встановлені на підприємстві власні правила реєстрації (візування) договорів не стосуються визначених вище підстав недійсності правочинів.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону; за приписами абзацу 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах з третіми особами обмеження повноважень юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. При визначенні повноважень директора позивача як органу юридичної особи, що здійснює представництво юридичної особи у відносинах з відповідачем, судами обґрунтовано взято до уваги положення статуту позивача, які не містять обмеження повноважень директора у вчиненні правочинів; натомість позивачем не доведено, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про зміст наказів та посадових інструкцій, виданих юридичною особою - засновником позивача. Положення статті 241 Цивільного кодексу України, наведені у позовній заяві та у касаційній скарзі, не виключають застосування абзацу 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, що регулюють дані правовідносини та вірно застосовані судами.

Розглянувши позовні вимоги щодо недійсності додаткової угоди N 1 до договору N 1313 від 27.04.2009 року за наведених позивачем підстав, судова колегія відзначає, що стосовно даної додаткової угоди позивачем також не доведено умисної спрямованості її вчинення всупереч інтересам держави та суспільства, вихід за межі господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) позивача при її вчиненні; посилання позивача на вчинення спірного правочину з перевищенням наданих посадовій особі повноважень спростовуються приписами абзацу 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України.

Водночас за частиною 1 статті 215, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Оскільки змістом правочину є права та обов'язки, про набуття, зміну чи припинення яких домовилися сторони правочину, та зазначення на осіб, що вчиняють волю на вчинення правочину; недійсним є правочин, за яким сторона набуває прав та обов'язків всупереч імперативному правовому регулюванню, що міститься як у Цивільному кодексі України, законах України, прийнятих відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, так і актах інших органів державної влади України, інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до Конституції України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.97 року N 409 "Про забезпечення надійності і безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж" наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 27.11.97 року N 32/288 було затверджено Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель та споруд (надалі Положення), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06.07.98 року. Вказаним Положенням передбачено правила експлуатації і ремонту виробничих будівель разом із інженерними комунікаціями, а також платформ, відкритих складів та інших споруд Положення є обов'язковим при проведенні планово-запобіжного ремонту виробничих будівель і споруд як сукупності організаційно-технічних заходів із спостереження, догляду, усіх видів ремонту, що здійснюються у плановому порядку. За пунктом 2.10 Положення при спостереженні за збереженням будівель і споруд потрібно не допускати перевантажень будівельних конструкцій.

Також з встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач як суб'єкт господарювання, що бере участь у зберіганні зерна, є суб'єктом зберігання зерна в розумінні статті 7 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"; на суб'єктів підприємницької діяльності, що діють на ринку зерна, мають у власності (господарському віданні) зерносховища як спеціально обладнані місця для зберігання зерна, поширюється Технічний регламент зернового складу, затверджений наказом Мінагрополітики України від 15.06.2004 року N 228, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05.07.2004 року (надалі - Регламент).

Згідно з Регламентом виробничі будівлі та споруди мають бути розташовані з урахуванням вимог будівельних норм, положень ДБН. В.2.2-8-98. Будинки та споруди. Підприємства, будівлі і споруди по зберіганню та переробці зерна (за підпунктом 3.34 яких проекти силосів і силосних корпусів повинні мати вказівки щодо режиму первісного і експлуатаційного завантаження і розвантаження силосів, спостереження за осіданням цих споруд, а також передбачати установлення осадних марок і реперів).

За пунктом 5.9.1 Регламенту при зберіганні зерна юридична особа зобов'язана забезпечити безпеку праці, пожежо-, вибухобезпеку, виробничу санітарію, охорону природного довкілля відповідно до вимог перерахованих у даному пункті нормативних актів.

З досліджених судами обставин справи вбачається, що для забезпечення надійної та безпечної експлуатації споруд Одеського портового елеватора завантаження силосів СК-1 слід здійснювати не більш 50 % повної ємності, а СК-2 не більш ніж 70 %; при експлуатації силосних корпусів та робочої будівлі слід дотримуватися схеми допустимого завантаження, а також розроблених рекомендацій по експлуатації силосних корпусів.

Відтак за умовами спірної додаткової угоди позивачем набуто обов'язок щодо одночасного розміщення в наявних у нього ємностях для зберігання зерна такої кількості зерна, що призводить до перевантаження будівельних конструкцій виробничих будівель, не забезпечує надійну та безпечну експлуатацію споруд Одеського портового елеватора, тобто, суперечить пункту 2.10 Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель та споруд, статтям 6 та 13 Закону України "Про охорону праці", що є підставою для визнання відповідної умови недійсною згідно з частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України. З огляду на недійсність обов'язку, передбаченого пунктом 2.1.15 договору, а саме: "Надати ємності елеватора під одноразове зберігання не менш ніж 75000 тонн".

Скасовуючи судові рішення та направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України зазначав, зокрема, про необхідність викладення у судовому рішенні положень законодавства, положенням якого суперечить спірний правочин; з'ясувавши наведені позивачем матеріально-правові підстави недійсності правочину, господарські суди попередніх інстанцій відмовили у позові, повторно не застосувавши положення законодавства, яке регулює порядок експлуатації будівель та споруд, в тому числі споруд, призначених для зберігання зернових, зернобобових культур тощо (відповідно до встановлених судами умов укладеної основної угоди), встановлює обов'язкові вимоги їх експлуатації та утримання для забезпечення надійної та безпечної експлуатації, запобігання руйнуванню та забезпечення збереження переданого на зберігання вантажу та безпечних умов праці.

Відповідно висновки господарських судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, самостійне застосування якого належить до повноважень Вищого господарського суду України під час здійснення розгляду касаційної скарги.

Водночас судова колегія зазначає, що недійсність умови правочину в частині зобов'язання позивача надати ємності елеватора під одноразове зберігання не менш ніж 75000 тонн не впливає на інші умови даної додаткової угоди, що стосуються вартості оплати наданих послуг, визначення мінімальної щомісячної кількості перевалки вантажу, що забезпечується позивачем санкцій за невиконання зобов'язання щодо забезпечення мінімальної щомісячної кількості перевалки вантажу, строку дії додаткової угоди; щодо даних умов правочину не вбачається положень законодавства, яким суперечив би їх зміст; зі змісту правочину не вбачається також підстав вважати, що спірний правочин не був би вчинений без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди, в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи спір, не застосували наведені вище положення законодавства, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, дійшовши невірних висновків, що додаткова угода N 1 в цілому не суперечить чинному законодавству.

Відповідно судові рішення в частині наслідків розгляду позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди N 1 від 30.04.2009 року до договору N 1313 від 27.04.2009 року, укладеної сторонами, слід скасувати, позов у цій частині задовольнити частково, визнавши недійсним пункт 2.1.15 додаткової угоди N 1 від 30.04.2009 року до договору N 1313 від 27.04.2009 року; в решті позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди N 1 від 30.04.2009 року до договору N 1313 від 27.04.2009 року відмовити.

В решті судові рішення слід залишити без змін, як законні та обґрунтовані; доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів щодо недоведеності позовних вимог належними доказами, що підтверджували б спрямованість умислу сторін (їх представників) при укладенні додаткових угод; доводи касаційної скарги є суперечливими, позаяк спірні додаткові угоди укладені в тому ж порядку, що й основний договір, дійсність якого натомість не оспорюється; розмір та спосіб визначення штрафних санкцій не суперечать чинному законодавству; негативність наслідків виконання спірних правочинів не доводить беззаперечно та достовірно мету вчинення їх вчинення, як істотну обставину, що підлягає доведенню позивачем за визначених ним підстав недійсності правочину.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1, 2 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Одеський портовий елеватор" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 р. у справі N 24-3-25-30-9/1-10-159 господарського суду Одеської області та рішення господарського суду Одеської області від 26.09.2011 р. скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди N 1 від 30.04.2009 року до договору N 1313.

Прийняти нове рішення в цій частині. Позов в частині визнання недійсною додаткової угоди N 1 від 30.04.2009 року до договору N 1313 задовольнити частково. Визнати недійсним пункт 2.1.15 додаткової угоди N 1 від 30.04.2009 року до договору N 1313. В решті позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

 

Головуючий

Т. Дроботова

Судді:

Н. Волковицька

 

Л. Рогач





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали