ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 25 квітня 2012 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до товариства з обмеженою відповідальністю "Сельбілляр" (далі - ТОВ "Сельбілляр"), товариства з обмеженою відповідальністю "Топаз-К" (далі - ТОВ "Топаз-К"), комунального підприємства "Ялтинське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" (далі - КП "Ялтинське БТІ"), компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД", треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_17, Перша Ялтинська державна нотаріальна контора, ОСОБА_18, ОСОБА_19, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна та відшкодування моральної шкоди, встановила:

У березні 2010 року ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їм на праві власності належать квартири АДРЕСА_1. Рішенням Ялтинської міської ради від 7 вересня 2005 року N 44 указаний будинок переданий їм та сім'ї ОСОБА_19 (квартира N 4) у приватну власність, про що 30 вересня 2005 року складено акт приймання-передачі. 17 січня 2008 року закрите акціонерне товариство "Санаторій ім. С. М. Кірова" (далі - ЗАТ "Санаторій ім. С. М. Кірова") незаконно, без нотаріального посвідчення продало указаний будинок ТОВ "Топаз-К". 16 вересня 2009 року, тобто в той період часу, коли в судах розглядалися спори, ТОВ "Топаз-К" продало цей будинок ТОВ "Сельбілляр". 3 березня 2010 року ТОВ "Сельбілляр" продало зазначений будинок компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД". Останні правочини посвідчені нотаріально та зареєстровані в КП "Ялтинське БТІ". Позивачі просили суд усунути перешкоди в користуванні належним їм майном; визнати недійсними договори купівлі-продажу від 16 вересня 2009 року, від 3 березня 2010 року; витребувати від компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД" будинок АДРЕСА_1; визнати за ними право власності на квартири NN 1 - 3 і зобов'язати КП "Ялтинське БТІ" зареєструвати їхнє право власності на ці квартири; стягнути солідарно з відповідачів на їхню користь на відшкодування моральної шкоди по 100 тис. грн. кожному та судові витрати.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2011 року позов задоволено частково: усунено перешкоди ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 у користуванні жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1; визнано недійсними: договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 16 вересня 2009 року, укладений між ТОВ "Топаз-К" і ТОВ "Сельбілляр", та договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 3 березня 2010 року, укладений між ТОВ "Сельбілляр" і компанією "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД"; стягнуто солідарно з ТОВ "Топаз-К", ТОВ "Сельбілляр" і компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД" на користь ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 на відшкодування моральної шкоди по 10 тис. грн. кожному та судові витрати по 358 грн. 51 коп. кожному. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 липня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

У січні 2012 року ОСОБА_11 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 203, 215, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та клопотання про поновлення строку на подання такої заяви.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2012 року поновлено строк на подання заяви та допущено до провадження Верховного Суду України вказану цивільну справу для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 21 березня 2012 року відкрито провадження у справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 3601 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2011 року та від 12 вересня 2011 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи судом установлено, що ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 на підставі свідоцтв про право власності на житло, виданих 5 жовтня 2004 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради, належать квартири АДРЕСА_1. Їхнє право власності на вказане майно зареєстровано КП "Ялтинське БТІ" у жовтні 2004 року. Рішенням Ялтинської міської ради від 7 вересня 2005 року N 44 указаний будинок загальною площею 180,4 кв. м переданий їм і сім'ї ОСОБА_19 у приватну власність, про що 30 вересня 2005 року складено акт приймання-передачі.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2007 року визнано недійсними рішення Ялтинської міської ради від 7 вересня 2005 року N 44 та вказані свідоцтва про право власності на житло.

Рішення апеляційного суду в цій частині скасовано ухвалою Верховного Суду України від 9 квітня 2008 року, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

Під час нового розгляду справи ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2008 року залишено без змін рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2007 року, яким відмовлено в скасуванні свідоцтв про право власності на житло від 5 жовтня 2004 року та рішення Ялтинської міської ради від 7 вересня 2005 року N 44.

Ухвалою Верховного Суду України від 17 червня 2009 року рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2008 року залишено без змін.

Оскільки рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2007 року було виконано та зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ЗАТ "Санаторій ім. С. М. Кірова", то ухвалою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 листопада 2009 року допущено поворот виконання рішення шляхом поновлення ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_15, ОСОБА_16 реєстрації права власності на квартири відповідно до їхніх свідоцтв про право власності на житло.

17 січня 2008 року ЗАТ "Санаторій ім. С. М. Кірова" уклав із ТОВ "Топаз-К" договір купівлі-продажу N 14/1, за яким продав указаний будинок, але нотаріально його не посвідчив.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2009 року цей договір було визнано дійсним та визнано право власності ТОВ "Топаз-К" на будинок АДРЕСА_1. Постановою Вищого господарського суду України від 22 лютого 2010 року вказане рішення скасовано, і під час нового розгляду цієї справи ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 7 червня 2010 року провадження по справі припинено.

ТОВ "Топаз-К" на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2009 року продало вказаний будинок загальною площею 180,4 кв. м ТОВ "Сельбілляр". 3 березня 2010 року ТОВ "Сельбілляр" продало будинок компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД".

Ці правочини нотаріально посвідчені, а 12 квітня 2010 року в КП "Ялтинське БТІ" за компанією "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД" зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1, до складу якого не входить квартира N 4.

На час укладення та посвідчення спірних правочинів квартири NN 1 - 3 у жилому будинку АДРЕСА_1 перебували під забороною відчуження згідно з ухвалою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2005 року, якою на них накладено арешт. Ухвала набрала законної сили, її не було скасовано, арешт не знято. Заборона відчуження квартир внесена Першою Ялтинською державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 20 лютого 2006 року.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_21 у порушення вимог чинного законодавства посвідчила договори купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 16 вересня 2009 року та від 3 березня 2010 року за наявності накладеного ухвалою міського суду від 12 грудня 2005 року арешту на квартири NN 1 - 3 у цьому будинку; до складу відчуженого майна ввійшли квартири позивачів, чим порушено їхнє право власності; правочини суперечать цивільному законодавству та моральним засадам суспільства; незаконними діями відповідачів позивачам завдана моральна шкода, вони вимушені виборювати своє право на належне їм житло. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання права власності позивачів на квартири, суд виходив із того, що таке їхнє право засвідчене відповідними свідоцтвами, а підстави для задоволення позову в частині витребування будинку від компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД" відсутні, оскільки будинок знаходиться в користуванні позивачів.

Скасовуючи це рішення й відмовляючи в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що приватний нотаріус ОСОБА_21 отримала витяги з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно з якими об'єктом обтяження за ухвалами Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2007 року та від 2 листопада 2009 року є квартира N 8 у будинку АДРЕСА_1 тобто інший, ніж спірний будинок, об'єкт нерухомості; квартири позивачів NN 1 - 3 і будинок, в якому вони розташовані, є різними об'єктами нерухомості, тому не вбачається порушень їхніх прав власності на ці квартири; право позивачів на квартири поновлено й зареєстровано в органах державної реєстрації, вони в належних їм квартирах проживають, не позбавлені права володіння, користування та розпорядження; оскільки позивачі не є сторонами спірних договорів, вони не мають права вимагати визнання їх недійсними, їх права можуть бути захищені шляхом подання віндикаційного позову, але рішення про відмову у витребуванні будинку від компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД" в апеляційному порядку не оскаржено, тому апеляційний суд не може ухвалити рішення про задоволення позову в цій частині.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Таврія-Авто" до товариства з обмеженою відповідальністю "Кримавтосервіс", ОСОБИ_3, КП "Ялтинське БТІ" про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що ТОВ "Кримавтосервіс" не мало права розпоряджатися спірним майном, оскільки рішення господарського суду від 22 квітня 2009 року, яким визнано за цим товариством право власності, скасовано; поновлення права власності ПАТ "Таврія-Авто" на нежитлові приміщення шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21 серпня 2009 року, укладеного між ТОВ "Кримавтосервіс" (продавець) та ОСОБОЮ_3 (покупець), відповідає вимогам закону.

В іншій наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року у справі за позовом ТОВ "Проперті-Інвест" до ОСОБИ_ 4, ОСОБИ_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов про витребування гуртожитку від ОСОБИ 5 на підставі ст. 388 ЦК України.

Таким чином, у справі, що розглядається, та у доданих для порівняння справах має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. ст. 215, 216, 388 ЦК України.

Усуваючи указані розбіжності, судова палата виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями ч. ч. 1,3 ст. 215, ч. ч. 1 - 2 ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Не може бути застосована норма ч. 1 ст. 216 цього Кодексу щодо повернення майна (реституції), переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 387, 388 цього Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позову ОСОБА_16 у повному обсязі, касаційний суд фактично відмовив як у задоволенні позову про визнання правочинів недійсними, так і в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Таке рішення є помилковим.

Договір купівлі-продажу від 17 січня 2008 року, за яким ЗАТ "Санаторій ім. С. М. Кірова" без нотаріального посвідчення продало спірний будинок ТОВ "Топаз-К" є нікчемним, компанія "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД" стороною цього договору не була, а отримала право власності на будинок за договором купівлі-продажу від наступного покупця. Сім'ї ОСОБА_16 володіють і користуються квартирами у спірному будинку і не потребують їх повернення від компанії "ХАЙ ТЕК ГРУП ЛТД", вони звернулися до суду за захистом свого порушеного права на будинок, який був переданий їм та сім'ї ОСОБА_19 (квартира N 4) у приватну власність відповідно до рішення Ялтинської міської ради від 7 вересня 2005 року N 44.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2008 року залишено без змін рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2007 року, яким відмовлено в скасуванні свідоцтв про право власності на житло від 5 жовтня 2004 року та в скасуванні рішення Ялтинської міської ради від 7 вересня 2005 року N 44. Проте, допустивши поворот виконання рішення суду шляхом поновлення ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_15, ОСОБА_16 реєстрації права власності на квартири, суд не вирішив питання повороту виконання рішення в частині повернення будинку.

Ураховуючи викладене, касаційний суд помилково відмовив у захисті права власності ОСОБА_16, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про те, що це право не порушено.

Таким чином, у справі, що розглядається, має місце неправильне застосування судом касаційної інстанцій положень ст. ст. 215, 216, 388 ЦК України, тому на підставіп. 1 ст. 355, ч. ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року в частині відмови у задоволенні касаційних скарг прокурора Автономної Республіки Крим та ОСОБА_11 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

М. В. Патрюк

Я. М. Романюк

Ю. Л. Сенін





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали