ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 31 серпня 2011 року

(Витяг)

У грудні 2007 р. Р. і Ш. В. звернулися до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі - Банк), Г., спеціалізованого ДП "Укрспец'юст", ВДВС Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС), треті особи: приватні нотаріуси К. та Ш. О., виконавчий комітет Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, про визнання недійсними договору іпотеки, виконавчого напису нотаріуса, протоколу про проведення прилюдних торгів і свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позивачі зазначили, що 31 серпня 2005 р. між Банком і Р. був укладений кредитний договір на суму 205 тис. грн. на строк до 30 серпня 2020 р. для купівлі квартири, яку вона придбала 1 вересня 2005 р. З метою забезпечення виконання зобов'язання перед Банком 1 вересня 2005 р. було укладено договір іпотеки, згідно з яким Р. передала Банку в іпотеку зазначену квартиру, та договір поруки із Ш. В. У жовтні 2007 р. вони дізналися, що куплена Р. квартира продана на прилюдних торгах Г.

Ураховуючи викладене, позивачі вважали договір іпотеки, виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, протокол про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, придбане на прилюдних торгах, такими, що не відповідають вимогам закону, тому на підставі статей 203, 215, 405 ЦК, статей 17, 18 Закону від 26 квітня 2001 р. N 2402-III "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону від 2 червня 2005 р. N 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (далі - Закон N 2623-IV)1, ст. 43 Закону від 5 червня 2003 р. N 898-IV "Про іпотеку" просили визнати їх недійсними.


1 У редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 3 березня 2010 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 31 травня 2010 р., позов задовольнив частково: визнав недійсними виконавчий напис, вчинений 3 липня 2006 р. приватним нотаріусом Ш. О., протокол про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна від 1 жовтня 2007 р. та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, придбане на прилюдних торгах Г., посвідчене 26 жовтня 2007 р. приватним нотаріусом К. У решті позову відмовлено, розподілено судові витрати.

У поданих до Верховного Суду України касаційних скаргах, пославшись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, Банк і ВДВС просили скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а приватний нотаріус Ш. О. - скасувати ухвалені судові рішення в частині визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса від 3 липня 2006 р. й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені в скаргах доводи і перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення частково позовних вимог Р. і Ш. В., суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що Р. не надала доказів на підтвердження того, що на час укладення договору іпотеки від 1 вересня 2005 р. вона набула право власності на спірну квартиру, а її син - право користування цією квартирою, у зв'язку із чим згода органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не була потрібна. На час вчинення виконавчого напису нотаріусом і проведення прилюдних торгів Р. уже мала право власності на квартиру, а її син - право користування квартирою, отже, на їх вчинення й проведення потрібна була згода органу опіки та піклування, тому на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК суд визнав недійсними виконавчий напис нотаріуса, протокол про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна та свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Повністю погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Суд установив, що 31 серпня 2005 р. між Банком і Р. було укладено кредитний договір на придбання квартири на суму 205 тис. грн. За договором купівлі-продажу 1 вересня 2005 р. Р. придбала спірну квартиру в м. Новограді-Волинському Житомирської області за 133 тис. 825 грн. та згідно з договором іпотеки передала її Банку в іпотеку для забезпечення виконання кредитного договору. У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору 3 липня 2006 р. приватний нотаріус Ш. О. учинила виконавчий напис про звернення стягнення на зазначену квартиру, після чого було відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього напису.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку квартири від 4 квітня 2007 р., з яким 26 квітня 2007 р. під розпис ознайомлена Р., вартість спірної квартири становить 294 тис. 242 грн.

Згідно з протоколом про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна від 1 жовтня 2007 р. квартиру за 280 тис. грн. придбав Г.

17 жовтня 2007 р. державний виконавець склав акт про проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, 26 жовтня 2007 р. приватний нотаріус видав свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім'я Г., а 30 жовтня 2007 р. було зареєстровано право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 1 Закону від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження"2 виконавче провадження - завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб). У ст. 3 цього Закону зазначено, що одним із виконавчих документів є виконавчий напис нотаріуса, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.


2 У редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - самостійний спосіб захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених гл. 3 ЦК.

На порушення вимог статей 212 - 214 ЦПК суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону і того, що позивачі звернулися до суду за захистом свого права в непередбачений законом спосіб (ст. 4 ЦПК), і дійшов передчасного висновку, що виконавчий напис нотаріуса є правочином, та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 203 ЦК.

Апеляційний суд на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив його рішення без змін.

За таких обставин ухвалені судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсними виконавчого напису нотаріуса, протоколу про проведення прилюдних торгів та свідоцтва про право власності на нерухоме майно не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що за ст. 338 цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується судових рішень у частині відмови у визнанні недійсним договору іпотеки, то під час розгляду справи в цій частині суди не порушили норм матеріального чи процесуального права, оскільки неповнолітній син Р. майнових прав щодо забезпеченої договором іпотеки квартири не мав, отже, для укладання цього договору дозвіл органу опіки та піклування законом не вимагається. Крім того, посилання позивачів на ст. 12 Закону N 2623-IV, за яким потрібна попередня згода органу опіки та піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування якими мають діти, також не може бути підставою для задоволення позову, оскільки договір укладено 1 вересня 2005 р., а цей Закон набрав чинності з 1 січня 2006 р. й відповідно до загальних правил дії закону в часі не має зворотної дії (ст. 58 Конституції України).

Керуючись статтями 336 - 338, 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги приватного нотаріуса Ш. О., Банку, ВДВС задовольнила частково: рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 3 березня 2010 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 31 травня 2010 р. в частині позовних вимог про визнання недійсними виконавчого напису нотаріуса, протоколу про проведення прилюдних торгів та свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасувала, справу в цій частині передала на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишено без змін.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали