ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 лютого 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів: Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" (далі - ТОВ) до Східної митниці (далі - Митниця), Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання недійсними картки відмови і рішення про визначення митної вартості, визнання дій відповідача протиправними, визнання зайво сплаченої суми такою, що підлягає поверненню, встановив:

У травні 2009 року ТОВ звернулося до Митниці з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог, просило: скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 8 травня 2009 року N 700000024/2009/020207 та рішення про визначення митної вартості від 8 травня 2009 року N 700000024/2009/000200/1; визнати дії Митниці неправомірними, а також визнати, що зайво сплачена сума підлягає поверненню.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2010 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із цією ухвалою, ТОВ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 264, 266, 267, 273 Митного кодексу України (далі - МК), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2011 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява ТОВ підлягає задоволенню з таких підстав.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд дійшов висновку про те, що митний орган діяв з порушенням вимог статті 266 МК (недотримання процедури консультацій при визначенні митної вартості товару) без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що дії відповідача при визначенні митної вартості товару відповідають вимогам чинного законодавства України.

Верховний Суду України не погоджується з висновком суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Виходячи із зазначеного, Верховний Суд України вважає, що у разі незгоди Митниці із ціною імпортованого товару, остання відповідно до вимог статті 266 МК зобов'язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.

За таких обставин касаційний суд дійшов неправильного висновку про правомірність дій Митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, та без обґрунтування неможливості їх застосування.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (справа N 21-56а10) (Постанова N 21-56а10), від 7 лютого 2011 року (справа N 21-76а10) (Постанова N 21-76а10) та від 21 листопада 2011 року (справа N 21-222а11) (Постанова N 21-222а11).

Оскільки Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, то заява ТОВ підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

П. В. Панталієнко

Судді:

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали