Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання недійсними окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 N 409

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

16.09.2019 р.

Справа N 826/9192/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Парінова А. Б., суддів: Літвіної Н. М., Лічевецького І. О., при секретарі судового засідання - Гужві К. М., за участю представників учасників судового процесу: від позивача (апелянта): ОСОБА_1, від відповідача: Х. Р. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2019 р. (Рішення N 826/9192/18) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання недійсним окремих положень Постанови від 06.08.2014 N 409 (Постанова N 409), зобов'язати вчинити дії, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд:

1. визнати Постанову КМУ від 06.08.2014 N 409 (Постанова N 409) недійсною в наступних пунктах:

- зміни внесені до підпункту 1 пункту 3 (Постанова N 409) Постановою КМУ "Про внесення змін до постанови КМУ від 06.08.2014 N 409" від 06.02.2017 N 51 (Постанова N 51);

- зміни внесені до підпункту 5 пункту 3 (Постанова N 409) Постановою КМУ "Про внесення змін до постанови КМУ" від 18.08.2017 N 609 (Постанова N 609);

- підпункт 7 пункту 3 (Постанова N 409) для користування послугами з електропостачанням (з 01.01.2018) у житлових приміщеннях (будинках);

2. зобов'язати КМУ поширити дію Постанови (Постанова N 409) на отримання гарантованих державою пільг на пільгові категорії громадян відповідно до вимог чинного законодавства, внести до Постанови окремий розділ в якому визначити розмір пільг та категорії осіб на яких вони розповсюджуються;

3. привести у відповідність вимогам Конституції України та чинного законодавства постанову КМУ "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" від 06.08.2014 N 409 (Постанова N 409) (зі змінами), а саме:

- у підпункті 1 пункту 3 Постанови (Постанова N 409) залишити чинними норми встановлені Постановою КМУ N 842 від 28.10.2015 до зазначених категорій, а саме: "0,0548 Гкал на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період";

- доповнити підпункт 2 пункту 3 (Постанова N 409) абзацом в якому передбачити додаткове надання обсягу газу для підігріву води у разі перерви у наданні послуг з централізованого постачання гарячої води (більш як на 14 діб);

- у підпункті 5 пункту 3 Постанови (Постанова N 409) для користування послугами з газопостачання залишити чинними "4,4 куб. метри на одну особу на місяць";

- зазначені в підпункті 6 пункту 3 Постанови (Постанова N 409) встановлені соціальні нормативи для користування послугами з електропостачання до 31.12.2017 в житлових приміщеннях (будинках) залишити чинними для зазначених пільгових категорій;

- доповнити абзац 3 підпункту 6 пункту 3 (Постанова N 409) після слів "обладнаних стаціонарними електроплитами" такого змісту "та газовими плитами з електричними духовками";

4. визнати КМУ таким, що грубо порушив Конституцію України та чинне законодавство.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2019 (Рішення N 826/9192/18) у задоволенні позовову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду від від 05 червня 2019 (Рішення N 826/9192/18) та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на обставини аналогічні викладеним у позовній заяві. Крім того, апелянт стверджує, що судом першої інстанції під час прийняття рішення у даній справі було проігноровано рішення Конституційного Суду України та вимоги чинного законодавства. Наголошує, що оскаржувані положення нормативно-правового акту суттєво обмежують його права та гарантовані державою пільги, а тому відповідно є неконституційними, суперечать вимогам чинного законодавства та мають бути визнані недійсними.

З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неповне дослідження судом наявних у справі доказів, не встановлення всіх обставин, що мають значення для вирішення даної справи, а також неправильне застосування судом норм матеріального права призвели до неправильного вирішення даної справи та прийняття незаконного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За наведених обставин, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 317 КАС України ( N 2747-IV) підлягає скасуванню.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що вимоги апеляційної скарги вважає безпідставними та необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду першої інстанції правомірним та таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06 лютого 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 51 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. N 409" (Постанова N 51), якою

1. у підпункті 1 пункту 3 постанови N 409 (Постанова N 409):

1) в абзаці другому цифри "0,0548" замінено цифрами "0,0431";

2) в абзаці третьому цифри "5,5" замінено цифрами "5,0";

3) в абзаці четвертому цифри "65" замінити цифрами "51".

Вказані числові значення стосувались соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання):

- у разі використання теплової енергії для централізованого опалення (теплопостачання) абонентами, житлові будинки яких обладнані будинковими та/або квартирними приладами обліку, - 0,0431 Гкал на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період;

- у разі використання природного газу для індивідуального опалення - 5,0 куб. метра природного газу на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період;

- у разі використання електричної енергії для індивідуального опалення - 51 кВт·г на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період.

В той же час, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 N 609 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 609), у підпункті 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. N 409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Постанова N 409) (Офіційний вісник України, 2014 р., N 73, ст. 2064; 2016 р., N 35, ст. 1367):

1) в абзаці другому цифри "4,4" замінити цифрами "3,3";

2) в абзаці третьому цифри "7,1" замінити цифрами "5,4";

3) в абзаці четвертому цифри "14" замінити цифрами "10,5".

Вказані числові значення стосувались соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для користування послугами з газопостачання:

- за наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання - 3,3 куб. метра на одну особу на місяць;

- за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 5,4 куб. метра на одну особу на місяць;

- за наявності газової плити та газового водонагрівача - 10,5 куб. метрів на одну особу на місяць.

Відповідно до пп. 7 п. 3 постанови N 409 від 06.08.2014 (Постанова N 409), установлено такі соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для користування послугами з електропостачання (з 1 січня 2018 р.) у житлових приміщеннях (будинках):

- у житлових приміщеннях (будинках), крім тих, що зазначені в абзацах третьому - шостому цього підпункту, - 70 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 190 кВт·г на місяць;

- обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води - 110 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 230 кВт·г на місяць;

- обладнаних стаціонарними електроплитами, за відсутності централізованого постачання гарячої води - 130 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 250 кВт·г на місяць;

- не обладнаних стаціонарними електроплитами, за відсутності централізованого постачання гарячої води та газових водонагрівальних приладів - 100 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 220 кВт·г на місяць;

- у селах і селищах міського типу для громадян, яким відповідно до законодавства держава забезпечує безоплатне освітлення житла, - 30 кВт·г на місяць на одну особу.

Вважаючи вказані норми постанови КМУ від 06.08.2014 N 409 (Постанова N 409) такими, що порушують гарантовані Конституцією України соціальні права позивача, як інваліда війни, останній звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем жодним чином не доведено обгрунтованості позовних вимог.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. ч. 1 ( ), 2 ( ), 4 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Водночас, як правильно було зазначено судом першої інстанції, позивачем не доведено суду, які процедурні порушення під час прийняття оскаржуваних положень нормативно-правового акту було допущено відповідачем.

Під час апеляційного розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, судовою колегією також не встановлено, що Кабінетом Міністрів України при прийнятті оскаржуваних положень Постанови не було дотримано вимог Конституції України, Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" або Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ).

Щодо посилання позивача на неправомірність зменшення числових значень соціальних нормативів, то судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що встановлення і затвердження таких числових значень є дискреційними повноваженнями та одночасно виключною компетенцією Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що позивачем не надано доказів необґрунтованості встановлення Кабінетом Міністрів України відповідних соціальних нормативів.

Одночасно позивачем не надано доказів того, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваного нормативно правового акту його позбавлено будь-якої з пільг, що існували раніше.

У свою, колегія суддів зазначає, що право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб ствердження про порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.

Таким чином, підставами для визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Разом з з цим, колегія суддів зауважує, що порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Крім того, положеннями ст. 2 ( N 2747-IV) та 5 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що захист прав, свобод та інтересів особи має бути ефективним.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України ( N 2747-IV) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, згідно з вказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. При цьому, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів також зауважує, що в розумінні КАС України ( N 2747-IV) захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, з аналізу наведених норм КАС України ( N 2747-IV) слідує, що особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Під час розгляду справи позивач з посиланням на належні та допустимі докази не зміг довести суду, в чому саме полягає порушення особисто його матеріальних прав та інтересів у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови. В свою чергу, з огляду на письмові докази, що наявні в матеріалах справи, судом встановлено відсутність порушених матеріальних прав та інтересів позивача в зв'язку з прийняттям оскаржуваного нормативного акту.

При цьому, як правильно було вказано судом першої інстанції, сама по собі суб'єктивна незгода позивача з числовими значеннями соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, у випадку відсутності порушених майнових прав позивача за наслідками застосування органом, що нараховує субсидію, таких числових значень, не може бути підставою для скасування нормативно-правового акту, яким дані числові значення затверджені.

В той же час, оскільки у межах заявленого спору задоволення позовних вимог до змін у правовому становищі позивача не призведе, у зв'язку з недоведеністю позивачем існування у нього порушених прав, колегія суддів приходить відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України ( N 2747-IV), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.

У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України ( N 2747-IV) підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України ( N 2747-IV) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242 - 245 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 - 329 КАС України ( N 2747-IV), суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2019 року (Рішення N 826/9192/18) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

 

Головуючий, суддя

А. Б. Парінов

Судді:

Н. М. Літвіна

 

І. О. Лічевецький




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали