ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 лютого 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григорєвої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" (далі - ТОВ) до Східної митниці (далі - Митниця) про скасування рішення, визнання недійсною картки відмови та зобов'язання вчинити дії, встановив:

У травні 2009 року ТОВ звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: скасувати рішення Митниці про визначення митної вартості від 28 квітня 2009 року N 700000024/2009/000170/1, визнати недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 28 квітня 2009 року N 700000024/2009/020184 (далі картка відмови), визнати дії Митниці такими, що суперечать статтям 40, 264, 266, 413 Митного кодексу України (далі  - МК) та зобов'язати здійснити розмитнення товарів.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 17 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2009 року, в позові відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2010 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із судовим рішенням Вищого адміністративного суду України, ТОВ звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 259, 264, 266, 267, 273 МК.

На обґрунтування заяви заявник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2011 року, яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що між ТОВ та компанією "DWOil Traiding GmbH" було укладено контракт від 21 липня 2008 року N 210708 (далі контракт). Згідно із відповідними додатками до укладеного між сторонами Контракту сторони дійшли згоди щодо ціни товарів, які постачалися за цим контрактом.

27 квітня 2009 року позивач з метою здійснення митного оформлення товару за першим методом ціною договору надав Митниці такі документи: накладну CMR від 23 квітня 2009 року, рахунок-фактуру від 23 квітня 2009 року N 1162/2009, контракт із додатками, ВМД від 27 квітня 2009 року N 700000005/9/003878. Відповідач, не погодившись із заявленою митною вартістю товару, визначив її за шостим (резервним) методом.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд дійшов висновку про те, що митний орган діяв з порушенням вимог статті 266 МК (недотримання процедури консультацій при визначенні митної вартості товару) без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що дії відповідача при визначенні митної вартості товару відповідають вимогам чинного законодавства України.

Висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Виходячи із зазначеного, Верховний Суд України вважає, що у разі незгоди Митниці із митною вартістю імпортованого товару, вона відповідно до вимог статті 266 МК зобов'язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.

Таким чином, касаційний суд дійшов неправильного висновку про правомірність дій Митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (Постанова N 21-56а10) (справа N 21-56а10), від 7 лютого 2011 року (Постанова N 21-76а10) (справа N 21-76а10), від 14 листопада 2011 року (Постанова N 21-213а11) (справа N 21-213а11).

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій"" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

П. В. Панталієнко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григорєва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали