ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15.06.2016 р.

N К/800/62231/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача - Усенко Є. А., суддів: Веденяпіна О. А., Зайцева М. П., при секретарі - Корецькому І. О., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 у справі N 826/11135/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Контрактстрой" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (ДПІ) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 18.06.2013 N 0008442208.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 06.03.2013 N 201/22.8/31811588. Згідно з цим актом ТОВ "Контрактстрой" порушило норми ст. 185, пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищило податковий кредит за червень, липень 2011 року на загальну суму 382322,00 грн. за господарськими операціями з поставки від ПП "Арикон" товару (будівельні матеріали), які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ на 382322,00 грн. за червень, липень 2011 року. Висновки про відсутність реального характеру поставок позивачу від цього постачальника товарів обґрунтовано посиланнями на ознаки його фіктивності, зокрема: відсутність за місцезнаходженням, відсутність основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо), трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2013 N 0008442208 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 382322,00 грн. за основним платежем та 95581,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП "Арикон" товару (будівельні матеріали) за договором поставки від 24.05.2011 N 24/05 від імені цього постачальника виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податкових деклараціях з ПДВ за червень, липень 2011 року в загальній сумі 382322,00 грн.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 N 408-VI (Закон N 408-VII)).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення суми ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача за червень, липень 2011 року суми податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі вказує на обставини, які спростовують реальний характер поставки позивачу від ПП "Арикон" товару (будівельні матеріали), позбавляють документи, підписані з посиланням на правочини з цим контрагентом, значення доказів права на податковий кредит.

Так, в судовому процесі встановлено, що у ПП "Арикон" відсутні умови, об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності (основні фонди (складські приміщення, транспортні засоби тощо), трудові ресурси). Згідно з протоколом допиту від 23.03.2012 свідка ОСОБА_4, вказаного як директор ПП "Арикон" в договорі поставки від 24.05.2011 N 24/05 та в податкових накладних, виписаних з посиланням на виконання цього договору, він не має відношення до господарської діяльності цього підприємства, зареєстрував його за винагороду за пропозицією іншої особи (а. с. 10-21, т. 2).

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, врахувавши відсутність доказів транспортування товару від ПП "Арикон" на адресу позивача, відсутність у цього постачальника матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність, свідчення ОСОБА_4, дійшов обґрунтованого висновку, що податкові накладні, виписані від імені ПП "Арикон", не можуть бути визнані доказом права позивача на податковий кредит.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. N 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за N 128/2568 (далі - Правила N 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил N 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік, зокрема товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 р. N 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за N 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. N 1379 (Порядок N 1379)), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ "СІБ" до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (Постанова N 21-421а11) у справі позовом ТОВ "Нафта" до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа N 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини 1 ст. 2442 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2013 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

Є. А. Усенко

Судді:

О. А. Веденяпін

 

М. П. Зайцев




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали