КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

17.05.2017 р.

Справа N 826/22044/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Кобаля М. І., суддів: Епель О. В., Карпушової О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року (Постанова N 826/22044/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства соціальної політики України про визнання неправомірними та скасування наказів, відшкодування шкоди, встановив:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики України (далі - Відповідач, Мінсоцполітики) у якому просив (з урахуванням зміни позовних вимог):

1. Визнати неправомірним і скасувати наказ відповідача від 10.03.2015 N 259 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 259) в частині затвердження розміру цієї грошової компенсації у межах Донецької області;

2. Визнати неправомірним і скасувати наказ відповідача від 12.10.2015 N 1006 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 1006) в частині затвердження розміру цієї грошової компенсації у межах Донецької області;

3. Визнати неправомірним і скасувати наказ відповідача від 25.01.2016 N 42 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2016 рік" (Наказ N 42) в частині затвердження розміру цієї грошової компенсації у межах Донецької області;

4. Стягнути з відповідача на його користь відшкодування шкоди, завданої недоплатою грошової компенсації часткової вартості продуктів харчування за фізіологічними (медичними) нормами у період з 10.03.2015 по теперішній час внаслідок прийняття неправомірного рішення, у сумі 9371,85 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року (Постанова N 826/22044/15) в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є учасником ліквідації аварії та Чорнобильській АЕС та відноситься до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 8).

Починаючи з 27.05.2015 року позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, отримував компенсацію у розмірі 50 % вартості продуктів харчування, яка передбачена п. 14 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зокрема, в період з березня 2015 року по липень 2015 року включно спірна компенсація нараховувалася за нормою, встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 10.03.2015 року N 259 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 259) в сумі 340 грн. на місяць.

В період з серпня 2015 року по грудень 2015 року включно спірна компенсація нараховувалася за нормою, встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 12.10.2015 року N 1006 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 1006) в сумі 420 грн. на місяць.

В період з січня 2016 року по березень 2016 року включно спірна компенсація нараховувалася за нормою, встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 25 січня 2016 року N 42 "Про встановлення розмірів грошової компенсації, вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2016 рік" (Наказ N 42) в сумі 420 грн. на місяць (далі по тексту - оскаржувані накази).

Позивач вважаючи порушеними свої соціальні права, оскільки вказані розміри грошової компенсації, які встановлені вищезазначеними наказами, вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такими, що не відповідають вимогам п. 9 постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 N 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині середніх цін на продукти харчування, що склалися в регіонах за попередні три місяці, виходячи з даних Держстату, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Мінсоцполітики доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних наказів з урахуванням вимог, встановлених чинним законодавством України та доказів, які наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Так, п. 14 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, надається гарантоване державою забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Крім того, відповідно до ст. 9 Прикінцевих положень Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що у 2015 році, деякі норми (в тому числі ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Порядок визначення механізму використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. N 936 (далі по тексту - Порядок N 936).

Так, п. 9 Порядку N 936 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що Мінсоцполітики в десятиденний строк після прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з розроблених МОЗ фізіологічних (медичних) норм харчування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 р. N 258 (ЗП України, 1992 р., N 10, ст. 236), і даних Держстату щодо середніх цін на продукти харчування, що склалися в регіонах за попередні три місяці, визначає в розрізі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування відповідно до Закону для громадян, віднесених до категорій 1 і 2, потерпілих дітей у разі захворювання кровотворних органів (гострі лейкози), щитовидної залози (аденома, рак), на злоякісні пухлини, а також для батьків потерпілих дітей, які не відвідують дитячі дошкільні та шкільні заклади і не забезпечуються продуктами харчування.

Правовими положеннями п. 13-2 Порядку N 936 передбачено, що видатки (пов'язані з виконання цієї постанови) здійснюються в межах бюджетних призначень, передбачених головному розпоряднику бюджетних коштів у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

В свою чергу, частинами 1 - 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів (ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України).

Між тим, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011)).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012)).

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

В даному випадку, як зазначено відповідачем, законами України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та "Про Державний бюджет України на 2016 рік" збільшення видатків на реалізацію положень п. 14 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено не було, а тому Мінсоцполітики, як головний розпорядник коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розраховувало розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 - 2016 роки, що встановлені оскаржуваними наказами, виключно в межах бюджетних призначень.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що Мінсоцполітики, встановлюючи розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 - 2016 роки, не мало правових підстав для їх визначення поза межами видатків державного бюджету на відповідні цілі у розмірах інших, ніж передбачено у Законі України "Про державний бюджет України".

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зіна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.79 у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12.10.2004 у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії", в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що оскаржувані накази відповідають вимогам Порядку N 936 та чинному законодавству України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що Мінсоцполітики доведена правомірність та обґрунтованість своїх дій та прийняття оскаржуваних наказів з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року (Постанова N 826/22044/15) - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

 

Головуючий, суддя

М. І. Кобаль

Судді:

О. В. Епель

 

О. В. Карпушова




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали