ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

22.12.2018 р.

N 826/18112/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді - Пащенка К. С., за участю секретаря судового засідання - Легейди Я. А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Індивідуал" до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна регуляторна служба України про представники сторін: позивача - К. Є. Л; відповідача - не з'явився; третьої особи - В. С. К., скасування розпорядження (Розпорядження N 823) в частині, встановив:

21.11.2016 Приватне підприємство "Індивідуал" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), далі - відповідач, в якому просить суд визнати незаконним і скасували з моменту прийняття розпорядження відповідача від 13.09.2016 N 823 "Про окремі питання забезпечення вимог нормативно-правових актів України у сфері дорожнього руху у місті Києві" (Розпорядження N 823) в частині підпунктів 1.1.3 (Розпорядження N 823), 1.1.4 (Розпорядження N 823), 1.1.5 (Розпорядження N 823), 1.1.6 (Розпорядження N 823), 1.1.7 пункту 1.1 (Розпорядження N 823).

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що оскаржуване розпорядження містить норми регуляторного характеру, а його прийняття потребувало реалізації передбачених Законом України від 11.09.2003 N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 1160) процедур, зокрема, його проект не було включено до плану підготовки проектів регуляторних актів відповідача на 2016 рік, що є порушенням норм статей 5, 7 Закону N 1160.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано для вирішення судді Кобилянському К. М.

23.11.2016 судом було відкрито провадження в адміністративній справі N 826/18112/16, залучено до участі в ній у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державну регуляторну службу України, витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії документів, які були або мали бути взяті до уваги при допущенні бездіяльності, з приводу якої подано позов, та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 10.01.2017.

05.01.2017 відповідачем через канцелярію суду було подано письмові заперечення проти позову, в яких він просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що регулювання відносин щодо погодження та видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, внесення до них змін, продовження строку їх дії регулюється не лише Законом України "Про рекламу", а й нормами інших законів, зокрема законів України "Про благоустрій населених пунктів", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про автомобільні дороги". Відповідач також зазначає, що оскаржуване розпорядження не є регуляторним актом або іншим офіційним письмовим документом, не породжує жодного регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, разом з цим не встановлює, не змінює та не скасовує норми права, а лише узагальнює їх в одному документі.

10.01.2017 у судовому засіданні залучено до матеріалів справи додаткові докази; зобов'язано відповідача опублікувати оголошення щодо оскарження розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.09.2016 N 823 "Про окремі питання забезпечення вимог нормативно-правових актів України у сфері дорожнього руху у місті Києві" (Розпорядження N 823) у виданні, в якому це розпорядження було або мало бути офіційно оприлюднено, у зв'язку із чим розгляд справи було відкладено.

23.02.2017 на підставі розпорядження керівника апарату суду від 23.02.2017 N 564 у зв'язку із припиненням повноважень судді Кобилянського К. М. щодо здійснення правосуддя адміністративну справу N 826/18112/16 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу було передано для вирішення судді Огурцову О. П.

24.02.2017 адміністративну справу N 826/18112/16 було прийнято до провадження суддею Огурцовим О. П. та призначено до розгляду на 06.06.2017.

06.06.2017 представниками позивача та відповідача були надані пояснення по суті справи, після чого суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції до 15.12.2017.

11.10.2017 на підставі розпорядження керівника апарату суду від 10.10.2017 N 4263 адміністративну справу N 826/18112/16 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу було передано для вирішення судді Пащенку К. С.

15.11.2017 адміністративну справу N 826/18112/16 було прийнято до провадження суддею Пащенком К. С. та призначено до розгляду на 12.02.2018; витребувано у відповідача докази опублікування розпорядження Київської міської ради від 13.09.2016 N 823 (Розпорядження N 823) у газеті "Хрещатик" та зобов'язано опублікувати оголошення про оскарження розпорядження Київської міської ради від 13.09.2016 N 823 в частині п. п. 1.1.3 (Розпорядження N 823), 1.1.4 (Розпорядження N 823), 1.1.5 (Розпорядження N 823), 1.1.6 (Розпорядження N 823), 1.1.7 п. 1.1 (Розпорядження N 823) у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

09.02.2018 третьою особою через канцелярію суду було подано письмові пояснення щодо позову, у яких зазначено, що розпорядження КМДА від 13.09.2016 N 823 (Розпорядження N 823) містить норми регуляторного характеру, а його прийняття потребувало реалізації передбачених Законом N 1160 процедур. Крім того, ДРС листом від 08.12.2016 N 7483/0/20-16 звернулась до КМДА з пропозицією переглянути чинні акти КМДА, які регулюють питання видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами та привести їх у відповідність із вимогами законів України "Про адміністративні послуги" (Закон N 5203-VI), "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та "Про рекламу".

12.02.2018 у зв'язку із неявкою представників позивача та відповідача судове засідання було відкладене на 29.03.2018 та повторно витребувано у відповідача докази опублікування розпорядження Київської міської ради від 13.09.2016 N 823 (Розпорядження N 823) у газеті "Хрещатик" та зобов'язано опублікувати оголошення про оскарження розпорядження Київської міської ради від 13.09.2016 N 823 в частині п. п. 1.1.3 (Розпорядження N 823), 1.1.4 (Розпорядження N 823), 1.1.5 (Розпорядження N 823), 1.1.6 (Розпорядження N 823), 1.1.7 п. 1.1 (Розпорядження N 823) у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

13.02.2018 представником відповідача через канцелярію суду було подано додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до вимог суду відповідачем було опубліковано в газеті Хрещатик N 47(4960) від 28.04.2017 оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі за позовом ПП "Індивідуал". Окрім того, відповідачем зазначено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.10.2017 N 1281 (Розпорядження N 1281) визнано таким, що втратило чинність оскаржуване розпорядження. До пояснень долучено копії оголошення та розпорядження від 17.10.2017 N 1281 із пояснювальною запискою до нього.

19.02.2018 представником відповідача через канцелярію суду було подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів опублікування в газеті Хрещатик N 102(4872) від 23.09.2016 оскаржуваного розпорядження від 13.09.2016 N 823 (Розпорядження N 823).

29.03.2018 у судовому засіданні у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача про ознайомлення із матеріалами справи було оголошено перерву до 17.05.2018.

17.05.2018 у судовому засіданні представники позивача та третьої особи виклали свої доводи в частині позовних вимог та заперечень проти них, зазначили про відсутність додаткових доказів, окрім того заявили клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, з огляду на що, а також на неявку представника відповідача - суб'єкта владних повноважень суд ухвалив адміністративну справу розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Як встановлено судом, 13.09.2016 виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) ухвалено розпорядження N 823 "Про окремі питання забезпечення вимог нормативно-правових актів України у сфері дорожнього руху у місті Києві" (Розпорядження N 823), відповідно до п. 1 (Розпорядження N 823) якого Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" та комунальним підприємствам територіальної громади міста Києва, що входять до його складу, комунальній корпорації "Київавтодор" та комунальним підприємствам територіальної громади міста Києва, що входять до його складу, комунальному підприємству "Київдорсервіс", комунальному підприємству "Київпастранс", комунальному підприємству "Київський метрополітен" в межах компетенції, під час вирішення питань щодо погодження та видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, внесення до них змін, продовження строку їх дії надано вказівку забезпечити неухильне додержання вимог чинних нормативно-правових актів та інших нормативних документів, а саме: не допускати погодження, надання, переоформлення, подовження строків дії дозволів на розміщення рекламних засобів зовнішньої реклами:

1.1.1. на пішохідних доріжках та алеях (стаття 16 Закону України "Про рекламу");

1.1.2. на висоті менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини (стаття 16 Закону України "Про рекламу");

1.1.3. за межами тротуарів або узбіч на відстані менше ніж 2 метри від них, або ближче ніж 10 метрів від краю проїзної частини вулиць і доріг (пункт 3.7.1 ДСТУ 3587-97);

1.1.4. ближче ніж 50 метрів до перехрещень вулиць та пішохідних переходів (пункт 3.7.4 ДСТУ 3587-97);

1.1.5. ближче ніж 150 метрів до перехрещень, шляхопроводів, мостів на автомобільних дорогах загального користування (пункт 3.7.4 ДСТУ 3587-97);

1.1.6. на зупинках маршрутних транспортних засобів ближче ніж 20 метрів у межах видимості в обидва боки тротуару від установленого дорожнього знаку, що позначає зупинку (пункт 3.7.4 ДСТУ 3587-97);

1.1.7. ближче ніж 100 метрів від залізничних переїздів (пункт 3.7.4 ДСТУ 3587-97).

Забезпечувати розміщення рекламних засобів будь-якого виду, типу та форми уздовж доріг (крім випадків, якщо вони розташовані на протилежних сторонах проїжджої частини) на відстані один від одного:

не ближче 50 метрів - для рекламних засобів розміром однієї рекламної площини до 8 кв. м (пункт 13.2 Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 N 37/6253 (Порядок N 37/6253));

не ближче 100 метрів - для рекламних засобів розміром однієї рекламної площини від 8 кв. м і більше (пункт 13.2 Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 N 37/6253 (Порядок N 37/6253)).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Регулювання відносин щодо погодження та видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, внесення до них змін, продовження строку їх дії на розміщення об'єктів зовнішньої реклами регулюються Законом України від 06.09.2005 N 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", Законом України від 03.07.96 N 270/96-ВР "Про рекламу" (далі - Закон N 270), Законом України від 06.09.2005 N 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" (далі - Закон N 2807), Законом України від 21.05.97 N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280), Законом України від 08.09.2005 N 2862-IV "Про автомобільні дороги" (далі - Закон N 2862), Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 N 2067, постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.94 N 198 "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони", ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", затвердженим і введеними в дію наказом Держстандарту України від 31.07.97 N 441 (далі - ДСТУ 3587-97), Порядком розміщення реклами в місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 N 37/6253 (Порядок N 37/6253) (далі - Порядок N 37).

Відповідно до ст. 3 Закону N 270, законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.

Відповідно до пп. пп. 7, 13 п. "а" ч. 1 ст. 30 Закону N 208, до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: організація та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону N 280, територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону N 2807, елементами (частинами) об'єктів благоустрою є засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами.

Відповідно до ст. 16 Закону N 270, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху.

Зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам: розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків; освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків; фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені; опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі; нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття; у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.

Забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами: на пішохідних доріжках та алеях; у населених пунктах на висоті менш ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини; поза населеними пунктами на відстані менш ніж 5 метрів від краю проїжджої частини. Перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами, встановлений цим Законом, є вичерпним.

Відповідно до ст. 13 Закону N 2862, органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають, крім іншого, за стан вулиць і доріг міст та інших і населених пунктів відповідно до діючих норм та фінансування, відповідність нормативно-правовим актам розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, об'єктів дорожнього сервісу та рекламоносіїв.

Відповідно до ст. 38 Закону N 2862, розміщення реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про рекламу" та цього Закону. Забороняється розміщення рекламоносіїв, що перешкоджають оцінці дорожньо-транспортної ситуації або мають схожість (за зовнішніми ознаками, зображенням чи звуковим ефектом) з технічними засобами організації дорожнього руху і спеціальними сигналами, а також рекламоносіїв, що створюють ефект присутності на дорозі пішоходів або транспортних засобів. Рекламоносії, що розміщуються у межах смуги відведення автомобільних доріг, не мають: погіршувати умови безпеки дорожнього руху; погіршувати видимість на дорозі, затемняти або знижувати ефективність сприймання дорожніх знаків, світлофорів та інших технічних засобів організації дорожнього руху; обмежувати видимість у напрямку руху, бокову видимість та видимість технічних засобів організації дорожнього руху або заважати сприйманню їх учасниками дорожнього руху; засліплювати учасників дорожнього руху, у тому числі внаслідок дії ефекту світлоповернення від рекламоносія; зменшувати габарити шляхопроводів та інших інженерних споруд; заважати руху пішоходів; створювати звукові ефекти, що негативно впливають на умови руху.

Відповідно до п. 3.7.1 ДСТУ 3587-97, якому кореспондує п. 1.1.3 оскаржуваного розпорядження (Розпорядження N 823), споруди торговельно-побутового призначення (крім кіосків для продажу проїзних квитків на зупинках маршрутних транспортних засобів) і рекламоносії повинні розміщуватися за межами тротуарів або узбіч на відстані не менше ніж 2 м від них, але не ближче ніж 10 м від краю проїзної частини вулиць і доріг.

Відповідно до п. 3.7.4 ДСТУ 3587-97, якому кореспондують п. п. 1.1.4 (Розпорядження N 823), 1.1.5 (Розпорядження N 823), 1.1.6 (Розпорядження N 823) та 1.1.7 оскаржуваного розпорядження (Розпорядження N 823), забороняється розміщувати споруди торговельно-побутового призначення, рекламоносії та інші об'єкти дорожнього сервісу: на тротуарах, пішохідних доріжках і алеях, штучних спорудах; ближче ніж 50 м до перехрещень вулиць та пішохідних переходів; ближче ніж 150 м до перехрещень, шляхопроводів, мостів на автомобільних дорогах загального користування; на зупинці маршрутних транспортних засобів ближче ніж 20 м у межах видимості в обидва боки тротуару від установленого дорожнього знаку, що позначає зупинку (крім кіосків для продажу проїзних квитків); ближче ніж 100 м від залізничних переїздів.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 27 Закону N 1160, у разі виявлення в регуляторних актах або в діях органів, зазначених у частині першій цієї статті, порушень вимог статей 4, 5, 8 - 13 цього Закону уповноважений орган приймає рішення про необхідність усунення виявлених порушень принципів державної регуляторної політики органом, що прийняв цей акт. Рішення про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики може стосуватися регуляторного акта у цілому або окремих його положень.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону N 1160, виконання органами виконавчої влади рішень уповноваженого органу передбачає підготовку проекту акта про внесення змін до регуляторного акта, щодо якого було прийнято рішення, або про визнання цього регуляторного акта таким, що втратив чинність.

Відповідно до листа Державної регуляторної служби України від 22.12.2016 N 7483/0/20-16, пунктом 1.2 оскаржуваного розпорядження (Розпорядження N 823) відповідача встановлюються додаткові вимоги стосовно погодження та видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами у м. Києві, а саме встановлюється відстань розміщення рекламних засобів один від одного залежно від їх розміру. Саме у зв'язку із включенням зазначеного положення до оскаржуваного розпорядження Державна регуляторна служба і звернулась до відповідача з метою усунення виявлених порушень принципів державної регуляторної політики.

Між тим позивач вважає свої права порушеними внаслідок включення до оскаржуваного розпорядження від 13.09.2016 N 826 підпунктів 1.1.3 (Розпорядження N 823), 1.1.4 (Розпорядження N 823), 1.1.5 (Розпорядження N 823), 1.1.6 (Розпорядження N 823), 1.1.7 пункту 1.1 (Розпорядження N 823), які не породжують регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, не встановлюють, не змінюють та не скасовують норм права, а лише звертають увагу на необхідність забезпечення та додержання вимог чинних нормативно-правових актів у сфері безпеки дорожнього руху суб'єктами, яким воно адресовано і які перелічені у ньому, під час вирішення ними питань щодо погодження та видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, внесення до них змін, продовження строку їх дії.

Статтею 90 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (N 4909/04) (Рішення): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) N 303-A, пункт 29). Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа N 802/2236/17-а).

Хоча в наданому позивачем суду листі КП "Київавтодор" від 20.10.2016 N 1677 про відмову у продовженні дозволу на розміщення об'єкту зовнішньої реклами і міститься посилання на підпункти 1.1.3 (Розпорядження N 823) та 1.1.4 пункту 1.1 оскаржуваного розпорядження (Розпорядження N 823), однак, оскільки ці положення носять відсилочний характер, фактичною підставою для такої відмови є невідповідність місця розташування рекламного засобу вимогам іншого нормативно-правового акту - ДСТУ 3587-97. Відтак, на думку суду, розпорядження відповідача в оскаржуваній частині не зачіпає прав, свобод або законних інтересів позивача, не створює для нього додаткових обов'язків. У листах КП УЗН Шевченківського району від 11.10.2016 N 1881 та КП УЗН Оболонського району від 28.10.2016 N 1396 натомість прямо вказано, що підставою для відмови у продовженні дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами є невідповідність місця їх розташування вимогам п. 3.7.1 ДСТУ 3587-97.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, у відповідності до положень частини 2 статті 2 КАС України ( N 2747-IV), перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 5 КАС України ( N 2747-IV), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Статтею 90 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (N 4909/04) (Рішення): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) N 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа N 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що в оскаржуваній частині розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) від 13.09.2016 N 823 "Про окремі питання забезпечення вимог нормативно-правових актів України у сфері дорожнього руху у місті Києві" (Розпорядження N 823) не порушило прав, свобод або законних інтересів позивача, а порушення державної регуляторної політики, яке мало місце під час включення до розпорядження пункту 1.2 (який, до речі, позивачем не оскаржується) і яке було усунуте шляхом прийняття відповідачем 17.10.2017 розпорядженням N 1281 (Розпорядження N 1281) про визнання таким, що втратило чинність розпорядження від 13.09.2016 N 823, не може бути підставою для визнання незаконним та скасування з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження в іншій його частині (підпунктів 1.1.3 (Розпорядження N 823), 1.1.4 (Розпорядження N 823), 1.1.5 (Розпорядження N 823), 1.1.6 (Розпорядження N 823) та 1.1.7 пункту 1.1 (Розпорядження N 823)).

На підставі викладеного, керуючись статтями 6 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 241- 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 255 КАС України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Індивідуал" відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України ( N 2747-IV) до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд м. Києва.

 

Суддя

К. С. Пащенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали