ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.04.2003 р.

Справа N 6-148кс03


У лютому 2002 р. М. та в його інтересах районна громадська організація звернулися до суду з позовами до відділу освіти виконавчого комітету міської ради про визнання незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Вони посилалися на порушення відповідачем, з яким позивач перебував у трудових правовідносинах, працюючи директором Навчально-виховного комплексу (далі - НВК), норм трудового законодавства при застосуванні до нього заходів дисциплінарного стягнення та звільнення з роботи. Позивач зазначав, що наказом від 4 грудня 2001 р. йому оголошено догану за порушення трудових обов'язків, якого він не допускав, а сам наказ містить відомості, які зачіпають його честь і гідність і завдають йому моральної шкоди. Згідно з наказом від 4 лютого 2002 р. його звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП за відсутності в його діях грубого порушення трудових обов'язків.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати незаконним наказ про дисциплінарне стягнення, відкликати цей наказ як такий, що містить неправдиві відомості, та поновити його на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням районного суду від 10 квітня 2002 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 26 червня 2002 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах М. та районна громадська організація просили про скасування судових рішень через порушення норм матеріального і процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Відповідно до ст. 202 ЦПК рішення суду має бути законним і обґрунтованим. У зв'язку із цим та з урахуванням положень статей 2021, 203 ЦПК, суд зобов'язаний зазначити в рішенні, доведено чи не доведено факти, з якими закон пов'язує наявність порушеного права, або інші підстави задоволення позову чи відмови в його задоволенні.

Усупереч цим положенням закону, суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не сформулював у ньому висновку про доведеність факту вчинення М. дисциплінарного проступку та одноразового грубого порушення ним трудових обов'язків, за які до нього були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді догани і звільнення з роботи згідно з наказами від 4 грудня 2001 р., 4 лютого 2002 р., та факту дотримання при цьому відповідачем вимог статей 147 - 149 КЗпП.

Крім того апеляційний суд, визнаючи законним звільнення позивача за наказом від 4 грудня 2002 р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП, не встановив, що саме стало підставою для розірвання з ним трудового договору - одноразове грубе порушення трудових обов'язків чи порушення умов контракту, і не врахував, що триваюче порушення трудових обов'язків, а саме послаблення контролю за роботою підлеглого працівника, не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків, яке може бути підставою для розірвання трудового договору згідно зі згаданою нормою.

Оскільки за таких обставин судові рішення не відповідали вимогам закону, а тому не могли бути визнані законними та обґрунтованими, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу М. і районної громадської організації задовольнила, рішення районного суду від 10 квітня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду від 26 червня 2002 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали