ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 28 лютого 2012 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Лохвицької районної санітарно-епідеміологічної станції (далі - СЕС) до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області (далі - Держцінінспекція) про визнання рішення незаконним, встановила:

У листопаді 2007 року СЕС звернулася до господарського суду з позовом до Держцінінспекції про скасування рішення від 29 листопада 2006 року N 90 "Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін" (далі - рішення N 90).

На обґрунтування позову СЕС послалася на те, що при визначенні вартості робіт та послуг, що виконуються та надаються закладами державної санітарно-епідеміологічної служби за тарифами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року N 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" (далі - постанова N 1351), керувалася виключно нормами Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР). Тому висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, стосовно того, що затверджені тарифи та послуги, які надаються СЕС, включають суму податку на додану вартість (далі ПДВ), порушують установлений порядок оподаткування та суперечать нормам Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" (далі - Закон N 1251-XII) та Закону N 168/97-ВР.

Суди встановили, що Держцінінспекція рішенням N 90 про результати перевірки дотримання державної дисципліни цін СЕС встановила порушення у виді додаткового стягнення ПДВ у розмірі 20 % до фіксованих тарифів, затверджених постановою N 1351, при наданні платних послуг, у зв'язку з чим позивач отримав необґрунтовану виручку за період з 1 листопада 2005 року по 10 травня 2006 року, та застосувала економічні санкції у виді стягнення до бюджету суми порушення 6286 грн. 23 коп. та штрафу в сумі 12572 грн. 46 коп.

Господарський суд Полтавської області постановою від 17 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 травня 2007 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 жовтня 2011 року ці судові рішення залишив без змін.

При цьому зазначений суд виходив із того, що відповідно до статті 8 Закону України від 3 грудня 1990 року N 507-XII "Про ціни і ціноутворення" (далі - Закон N 507-XII) державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Кабінет Міністрів України у постанові N 1351 не зазначив, що затверджені тарифи включають в себе податки, збори (обов'язкові платежі), зокрема ПДВ.

Крім того, ціна чи тариф як економічні категорії, що визначають розмір оплати за товари (послуги), не включають в себе ПДВ. Ціна чи тариф, що визначають розмір оплати за товари (послуги), є категоріями, які використовуються при визначенні бази оподаткування цим податком, що випливає із положень п. 4.1 ст. 4 Закону N 168/97-ВР.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Держцінінспекція, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції постанови N 1351, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2011 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Держцінінспекції ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2011 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення постанови N 1351.

У справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд визнав, що згідно з постановою N 1351, якою були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, до зазначених тарифів ПДВ у розмірі 20 % окремим рядком понад тарифи не виділено, а тому тариф визначався з урахуванням цього податку.

У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що до встановлених постановою N 1351 тарифів відповідно до Закону N 168/97-ВР ПДВ включено не було, тому позивач як платник податку діяв у межах цього Закону і з його боку немає порушення державної дисципліни цін.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права, а викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2011 року висновки з цього питання є помилковими.

Статтею 6 Закону N 507-XII передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно до статті 7 цього Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону N 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включаються до ціни товарів (послуг).

Як установили суди, СЕС у період з 1 листопада 2005 року по 10 травня 2006 року нараховувала ПДВ у розмірі 20 % на фіксовані тарифи, затверджені постановою N 1351, за надані послуги і виконані роботи.

Зазначені дії відповідача не узгоджувалися з вимогами чинного на той час законодавства, оскільки відповідно до статті 35 Закону України від 24 лютого 1994 року N 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя" (далі - Закон N 4004-XII) Кабінет Міністрів України своєю постановою N 1351 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) затвердив тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які вже включали ПДВ.

За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2011 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства і підлягає скасуванню.

Проте, установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог статті 223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Г. Тітов





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали