ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03.08.2016 р.

Справа N 17/108-11/24

Постанову скасовано (згідно з постановою Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Нєсвєтової Н. М. (доповідач), суддів: Вовка І. В., Черкащенка М. М., розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 у справі N 17/108-11/24 за позовом Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до: 1. Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області 2. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - 1. Комунальне підприємство Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації", 2. Дочірнє підприємство "Київоблтурист", 3. Філія оздоровчого закладу для дітей "Переяславський", 4. Федерація професійних спілок України про визнання незаконним рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, за участю представників сторін: від прокуратури: О. М. В. посв. [...]; від позивача: не з'явився; від відповідача-1: не з'явився; від відповідача-2: Б. Н. В. - за довіреністю; від третьої особи-1: не з'явився; від третьої особи-2: не з'явився; від третьої особи-3: не з'явився; від третьої особи-4: Б. Н. В. - за довіреністю; встановив:

У серпні 2011 року Переяслав-Хмельницький міжрайонний прокурор Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідачів: Циблівської сільської ради Київської області та Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" про: визнання незаконним з моменту прийняття та скасування рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області N 51/1 від 12.07.2001 року "Про видачу свідоцтва на право власності на цілісний майновий комплекс оздоровчого табору "Переяславський" Дочірнього підприємства "Київоблтурист" ЗАТ "Укрпрофтур", що розташований в с. Циблі"; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу "Переяславський", який складається з 26 об'єктів нерухомого майна загальною вартістю 2076200 грн. площею 3926,4 м кв., розташований за адресою: мікрорайон "Переяславський", с. Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, та на який 25.07.2001 року Переяслав-Хмельницьким міжміським бюро технічної інвентаризації Закритому акціонерному товариству "Укрпрофтур" видане свідоцтво про право власності; витребування із чужого незаконного володіння ЗАТ "Укрпрофтур" спірного цілісного майнового комплексу та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.09.2014 року по справі N 17/108-11/24 позов задоволено повністю. Визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області N 51/1 від 12.07.2001 року "Про видачу свідоцтва на право власності на цілісний майновий комплекс оздоровчого табору "Переяславський" ДП "Київоблтурист" ЗАТ "Укрпрофтур", що розташований в с. Циблі". Визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу "Переяславський", який складається з 26 об'єктів нерухомого майна загальною вартістю 2076200 грн. і площею 3926,4 м кв. і розташований за адресою: мікрорайон "Переяславський", с Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області та на який 25.07.2001 року Переяслав-Хмельницьким міжміським бюро технічної інвентаризації ЗАТ "Укрпрофтур" видане свідоцтво про право власності. Витребувано із чужого незаконного володіння ПАТ "Укрпрофтур" спірний цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу "Переяславський", який складається з 26 об'єктів нерухомого майна загальною вартістю 2076200 грн. площею 3926,4 м кв. і розташований за адресою: мікрорайон "Переяславський", с. Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області та зобов'язано повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України;

Стягнуто з Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області в дохід Державного бюджету України 85 грн. державного мита та 0,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

Стягнуто з ПАТ "Укрпрофтур" в дохід Державного бюджету України 20762 грн. державного мита, 235,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 року у справі N 17/108-11/24 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями Заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 року залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення у справі, господарські суди правильно виходили з того, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок і в подальшому було передано до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур", є державною власністю; повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі й спірним майном, покладено на Фонд державного майна України, а ЗАТ "Укрпрофтур" не могло набути права власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України, оскільки остання не мала права власності на спірні об'єкти нерухомості та законних підстав розпоряджатися ними.

Такий висновок є обґрунтованим з таких підстав.

Постановою ЦВК СРСР від 17.04.36 року "Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій" було покладено на ВЦРПС та його організації, що стало підставою для створення мережі туристсько-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували у складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді згідно постанови президії ВЦРПС від 27.11.59 року "Про поліпшення керівництва розвитком туризму у профспілках".

Постановою Президії ВЦРПС від 27.11.59 року (протокол N 25 п. 4) створені з 01.01.60 року в союзних республіках республіканські, а по РСФРР, в окремих краях і областях, краєві, обласні туристично-екскурсійні управління, у віданні яких повинні знаходитися туристичні господарства відповідних республік, країв і областей.

Постановою Президії ВЦРПС від 20.07.62 року (протокол N 7 п. 4) центральні, республіканські, краєві і обласні туристично-екскурсійні управління реорганізовані в центральні, республіканські, краєві і обласні ради по туризму.

Постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях від 27.07.82 року N 8-3 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях. Відповідно до цього Положення Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом Центральної ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада) в тісному контакті з обласними радами і республіканськими комітетами профспілок, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами і відомствами Української РСР. Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях здійснює свою діяльність на началах госпрозрахунку, являється юридичною особою, має розрахунковий рахунок, самостійний баланс.

Постановою колегії Української республіканської ради по туризму і екскурсіях Центральної ради по туризму і екскурсіях ВЦРПС від 14.06.84 року "Про створення туристичної бази "Переяславська" Київської обласної ради по туризму та екскурсіях" у зв'язку із закінченням будівництва туристичної бази в м. Переяслав-Хмельницький Київської області (акт про введення в експлуатацію державної приймальної комісії від 26.06.83 року) постановлено створити з 01.07.83 року туристичну базу "Переяславська" з підпорядкуванням Київській обласній раді по туризму та екскурсіях та затвердити положення про туристичну базу "Переяславська".

Постановою Президії Ради Федерацій незалежних профспілок України (колишнього ВЦРПС) N II-7-7 від 23.08.91 року зі змінами від 09.10.91 року Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях було перетворено в Акціонерне товариство "Укрпрофтур".

04.10.91 року Рада Федерацій незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства "Укрпрофтур" та затвердили його статут.

На момент створення вказаного акціонерного товариства, Рада Федерацій незалежних профспілок передала до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур" основні фонди та оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 крб., а Фонд соціального страхування - 10000000 крб.

До статутного фонду Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Федерацією незалежних профспілок України було передано, зокрема, туристичну базу "Переяславська", 1983 року створення, яка розташована у Київській області, що підтверджується наданим до матеріалів справи додатком до Статуту АТ "Укрпрофтур" розділ III, п. 3.1 про перелік майна, переданого ФП України до статутного фонду АТ "Укрпрофтур".

Постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України N П-11-9 від 22.11.91 року доручено Українській республіканській раді по туризму і екскурсіях ліквідувати з 10.12.91 року обласні туристично-екскурсійні виробничі об'єднання, а також реорганізувати підпорядковані їм туристично-екскурсійні підприємства і організації у встановленому чинним законодавством порядку.

14.04.98 року Загальними зборами акціонерів "Укрпрофтур" затверджено статут Дочірнього підприємства "Київоблтурист", відповідно до якого Київське обласне дочірнє підприємство "Київоблтурист" створене закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" для забезпечення ефективного використання матеріальної бази, організації та надання громадянам і юридичним особам, у тому числі іноземним, комплексних туристичних послуг з метою одержання відповідного прибутку.

Згідно з п. 1.4 статуту Дочірнього підприємства "Київоблтурист", воно є правонаступником обласної ради по туризму та екскурсіях.

25.07.2001 року Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області, на підставі рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області N 51/1 від 12.07.2001 року, видано свідоцтво про право колективної власності, яким посвідчено, що цілісний майновий комплекс оздоровчого табору "Переяславський" (складається з 26 об'єктів), що розташований в с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області мікрорайон "Переяславський" належить ЗАТ "Укрпрофтур".

Відповідно до Інвентаризаційної справи N кн1/ N 1 Переяслав-Хмельницького бюро технічної інвентаризації до майнового комплексу входять 26 об'єктів загальною вартістю 2076200 грн. загальною площею 3926,4 кв. м, а саме: адміністраторська площею 159,8 м кв., будинок N 2 площею 158,6 м кв., будинок N 3 площею 159,2 м кв., будинок N 4 площею 159,1 м кв., будинок N 5 площею 159,9 м кв., будинок N 6 площею 160,7 м кв., житловий будинок N 7 площею 160,9 м кв., будинок N 8 площею 159,6 м кв., будинок N 9 площею 159 м кв., будинок N 10 площею 159,9 м кв., будинок N 11 площею 87,7 м кв., будинок N 12 площею 86,8 м кв., адмінбудинок площею 77,8 м кв., столова площею 811,5 м кв., кнс насосна станція площею 16,6 м кв., склад площею 90,8 м кв., ангар площею 269,3 м кв., сторожка площею 104,7 м кв. з прибудовою 24,6 м кв., літній кінотеатр площею 50,1 м кв., радіовузол площею 125 м кв., підстанція площею 55,7 м кв., дизельна площею 22,4 м кв., мусорозбірник площею 18 м кв., душ площею 131,7 м кв., кафе "Бриз" площею 170,8 м кв.

Статтею 10 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978 р.) було встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.90 року визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91 року N 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10 вересня 1991 року N 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року N 506-XII введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

У той же час профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофтур" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.92 року N 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом Постанови Верховної Ради України від 04.02.94 року N 3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", за Фондом державного майна України закріплено повноваження щодо розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР. яке має статус державного.

Отже, майно, передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур", є державною власністю, а право розпорядження цим майном належить виключно Фонду державного майна України.

Таким чином, як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Однак, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо застосування строку позовної давності.

Так, місцевий господарський суд проаналізувавши норми чинного на момент виникнення спору законодавства, дійшов висновку, що на заявлені позовні вимоги у даній справі позовна давність не поширюється, в зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. В той же час, зазначив, що Фонд державного майна України дізнався про незаконне відчуження майна лише за результатами проведення прокурорської перевірки від 06.06.2011 року.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, дослідивши підстави пропуску строку позовної давності, вказав на те, що позивач - ФДМУ про порушення свого права дізнався в 1996 році, оскільки Федерація Профспілок України надсилала лист N 10-16-13652 від 26.12.96 року Фонду Державного майна України з переліком об'єктів і майнових комплексів, які знаходились у віданні і безпосередньому управління всесоюзних профспілкових організацій на території України до 24.08.91 року. До зазначеного Переліку був включений цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу "Переяславський".

В зв'язку з чим оцінивши поважність причин пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність останніх та відмовив в задоволенні позовних вимог з зазначених підстав.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 р. N 3-23гс14 (Постанова N 3-23гс14), від 02.09.2014 р. N 3-82гс14 (Постанова N 3-82гс14), від 23.12.2014 р. N 3-194гс14 (Постанова N 3-194гс14, 916/2414/13)).

Таким чином, з огляду на те, що місцевим господарським судом, встановлено, що прокурору та Фонду державного майна України у 2011 році за наслідками проведеної перевірки прокурором стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно, колегія суддів вважає, що саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності, а враховуючи, що прокурор з позовом про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради від 25.07.2001 року N 51/1 та визнання за державою Україна права власності на спірне майно звернувся до суду у серпні 2011 року, вірним є висновок, що позовна давність не пропущена і порушене право держави підлягає захисту.

Висновки ж суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності посилаючись на те, що позивачу про порушене право стало відомо у 1996 року, отримавши Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.91 знаходилися у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), до якого був включений цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу "Переяславський", колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на обставинах справи та такими, що суперечать висновкам зробленого самим судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Так, суд апеляційної інстанції встановивши, що передача у відання не свідчить про зміну форми власності і що з передачею у відання Українській Республіканській раді профспілок, правонаступником якого є Федерації незалежних профспілок України спірного майна, вказане майно залишилось у державній власності, дійшов до помилкового та суперечливого висновку про обізнаність позивача про порушене право державної власності.

Крім того, колегія суддів відзначає, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Про наявність рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради від 25.07.2001 року N 51/1, у 1996 році Фонд державного майна України не міг знати, з огляду на те, що оскаржуване позивачем рішення прийнято пізніше ніж було отримано Перелік.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, а отже дійшов до помилкового висновку, що порушене право державної власності на спірне майно не підлягає захисту.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду надавши не вірну юридичну оцінку обставинам, дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з чим постанова Київського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Київської області залишенню в силі.

Стаття 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Статтею 11110 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга заступника прокурора Київської області є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року скасувати.

Рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 року зі справи N 17/108-11/24 залишити в силі.

 

Головуючий

Н. М. Нєсвєтова

Судді:

І. В. Вовк

 

М. М. Черкащенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали