СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

15.11.2006 р.

Справа N 2-10/11684-2006А


Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Видашенко Т. С., суддів - Котлярової О. Л., Заплави Л. М., секретаря судового засідання - Долгова М. В. (за участю представників сторін: прокуратури АР Крим - не з'явився; позивача - Гайдамака О. О., дов. N 2303/9/10-2-111 від 17.10.2006 року; відповідача - Сидоренко О. В., дов. N 1916/28-50 від 13.11.2006 року, розглянувши апеляційну скаргу Верховної Ради Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя - Тітков С. Я.) від 03 - 17 серпня 2006 року у справі N 2-10/11684-2006А за позовом заступника прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, Сімферополь,95015), в інтересах держави в особі Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим (вул. Р. Люксембург, 29, м. Сімферополь, 95000) до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 18, Сімферополь, 95000), про скасування останови, встановив:

Постановою господарського суду АР Крим від 03-17.08.2006 року у справі N 2-10/11684-2006А позов заступника прокурора АР Крим в інтересах держави в особі Державної податкової адміністрації в АР Крим задоволено. Суд визнав незаконним та нечинним пункт 301 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим N 434-3/03 від 19 лютого 2003 року "Про бюджет Автономної Республіки Крим на 2003 рік" в частині затвердження Положення про збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим, а також зобов'язав Верховну Раду АР Крим після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину постанови по даній справі у газеті "Кримські відомості".

При прийнятті постанови, суд першої інстанції виходив з того, що збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим, запроваджений Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим N 434-3/03 від 19.02.2003 року, може встановлюватись на підставі спеціального Закону  "Про систему оподаткування", але ніяк не положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" постанови Кабінету Міністрів України.

Не погодившись з постановою суду, Верховна Рада АР Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, у позові заступника прокурора АР Крим відмовити.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що судом першої інстанції було неповно досліджено та невірно застосовано норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" та постанову Кабінету Міністрів України N 875 від 28.05.2003 року "Про запровадження в Автономній Республіці Крим у порядку експерименту справляння окремих місцевих зборів".

Представник прокуратури АР Крим у судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був сповіщений належним чином ухвалою та повісткою від 01.11.2006 року. Факт належного сповіщення підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представника прокуратури АР Крим.

З причини зайнятості в іншому судовому процесі суддів Антонової І. В. та Лисенко В. А., на підставі розпорядження першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміни на суддів Котлярову О. Л. та Заплаву Л. М.

Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необгрунтованість доводів апеляційної скарги та необхідність залишення постанови господарського суду АР Крим виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою Верховної Ради АР Крим N 587-3/03 від 10.06.2003 року до Постанови Верховної Ради АР Крим від 19.02.2003 року N 434-3/03 "Про бюджет Автономної Республіки Крим па 2003 рік" було внесено пункт 301 наступного змісту: "Затвердити Положення про збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим (Додаток N 9) і Положення про збір на розвиток пасажирського електротранспорту в Автономній Республіці Крим (Додаток N 10)".

19.06.2006 року заступник прокурора Автономній Республіки Крим звернувся до господарського суду АР Крим з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Державної податкової адміністрації АР Крим до Верховної Ради АР Крим про визнання незаконним та недійсним пункт 301 Постанови Верховної Ради АР Крим N 434-3/03 від 19.02.2003 року та затвердженого ним Положення про збір на розвиток рекреаційного комплексу в АР Крим.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до статті 92 Конституції України податки та збори встановлюються виключно законами України".

Статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів здійснюється, зокрема, Верховною Радою АР Крим відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування" також передбачено, що податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" сплаті не підлягають.

Так, стаття 14 Закону України "Про систему оподаткування" встановлює загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а саме: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове соціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; 20) фіксований сільськогосподарський податок; 21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 22) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року); 23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 24) збір за використання радіочастотного ресурсу України; 25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).

Стаття 15 Закону України "Про систему оподаткування" встановлює місцеві податок, до яких належать: 1) податок з реклами; 2) комунальний податок. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) готельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір з власників собак;

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідно до пункту 2 Положення про збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим, платником податків є громадяни України, громадяни іноземних держав і особи без громадянства.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожний зобов'язаний сплатити податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Однак, норми спеціального Закону України "Про систему оподаткування" - а саме зазначені вище статті 14 та 15 не зобов'язують сплачувати збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим

Таким чином, господарський суд АР Крим дійшов вірного висновку про те, що пункт 301 оскаржуваної постанови Верховної Ради АР Крим не відповідає акта, що має на Україні вищу юридичну силу - Конституції України, а також Закону України "Про систему оподаткування".

Норма статті 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" ніяких податків та зборів не встановлює, а надає право у 2003 році Верховній Раді АР Крим в виді експерименту вводити по узгодженню з Кабінетом Міністрів України місцеві податки і збори виходячи із специфіки соціально-економічного розвитку регіону не вказуючи, які саме податки.

При цьому, судова колегія не може визнати обгрунтованими посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України N 875 від 28.05.2003 року "Про запровадження в Автономній Республіці Крим у порядку експерименту справляння окремих місцевих зборів", оскільки "узгодження" Кабінетом Міністрів України нових місцевих зборів, запропонованих Верховною Радою АР Крим, не може мати юридичної сили та тягнути правові наслідки, оскільки нові податки та збори можуть вводитись лише законами, але ніяк не постановами Кабінету Міністрів України або Верховної Ради АР Крим.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, тобто за наявності обставин, що звільнюють від доказування.

Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, саме Верховна Рада АР Крим має довести суду, що справляння збору на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим передбачено нормами статей 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" та Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України". Однак, у підтвердження власних заперечень до позову, відповідних доказів суду не надано.

Судом першої інстанції також правомірно встановлено, що строк позовної давності для оскарження актів, регулюючих бюджетні та податкові правовідносини, чинним законодавством не встановлений. У відношенні подій, які мали місце до вступу Кодексу адміністративного судочинства України в силу, дія процесуального строку починається з дня, коли особа отримала можливість звернутися до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, тобто, з 01.09.2005 року.

На підставі викладеного, задоволення господарським судом АР Крим позовних вимог заступника прокурора АР Крим є обгрунтованим.

Статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при винесенні господарським судом АР Крим оскарженої постанови порушення норм матеріального та процесуального права не виявлено, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 198 п. 1, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу Верховної Ради Автономної республіки Крим залишити без задоволення, постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 03-17 серпня 2006 року у справі N 2-10/11684-2006А залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

Т. С. Видашенко

Судді:

О. Л. Котлярова

 

Л. М. Заплава





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали