Додаткова копія: Про визнання незаконним та нечинним з дати прийняття розпорядження КМДА N 1820 від 31.08.2001 "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна"

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

30.11.2016 р.

Справа N 826/20501/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого, судді: Чаку Є. В., суддів: Мєзєнцева Є. І., Літвіної Н. М., за участю секретаря - Муханькової Т. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2016 року (Постанова N 826/20501/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2, виконавчий орган Київської міської ради про визнання незаконним розпорядження, встановив:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач), треті особи: ОСОБА_2, виконавчий орган Київської міської ради про визнати незаконним та нечинним з дати прийняття розпорядження КМДА N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", яке зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 31.08.2001 року за N 62/364.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 13 червня 2016 року (Постанова N 826/20501/15) адміністративний позов залишив без задоволення.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2016 року (Постанова N 826/20501/15) та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, Київською міською державною адміністрацією було видано розпорядження N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 31.08.2001 року за N 62/364.

Судом встановлено, що повний текст спірного розпорядження в газеті "Хрещатик" не друкувався.

Наказом Головного управління юстиції у місті Києві N 1086/02 від 02.09.2009 року "Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта" скасовано рішення про державну реєстрацію розпорядження N 1820 від 31.08.2001 року.

Вказане стало підставою для видачі виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядження N 1400 від 16.12.2009 року, яким зокрема, було скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна".

Підставою визнання нечинним повністю з моменту винесення розпорядження є, зокрема, не здійснення відповідачем опублікування оскаржуваного розпорядження в газеті Київської міської ради "Хрещатик".

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.99 N 586-XIV (далі по тексту - Закон N 586-XIV), на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 13 Закону N 586-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить зокрема вирішення питань щодо управління майном.

Статтею 40 Закону N 586-XIV визначено, що нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Відповідно до п. 1 рішення Київської міської ради N 138/239 від 04.02.99 "Про порядок набуття чинності та оприлюднення нормативно-правових актів" розпорядження Київської міської державної адміністрації, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення в газеті "Хрещатик", якщо самими рішеннями та розпорядженнями не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Відповідно до пунктів 2, 4 Положення про державну реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 731 від 28.12.92 року (далі - Положення), Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Згідно абзацу 3 пункту 6 вказаного Положення, державну реєстрацію нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, територіальних органів центральних органів виконавчої влади здійснюють головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Процедура скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру визначається Порядком скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 р. N 32/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 липня 2000 р. за N 458/4679).

Відповідно до пункту 3 Порядку, скасування рішення про державну реєстрацію застосовується до нормативно-правових актів, які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України або територіальних управліннях юстиції і є чинними на момент скасування рішення про державну реєстрацію (акти, які не визнано такими, що втратили чинність, у встановленому законодавством порядку), а також зареєстрованих нормативно-правових актів, визнаних нечинними судом.

Згідно пункту 5 Порядку, скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта здійснює орган державної реєстрації, який здійснив державну реєстрацію цього акта.

При цьому слід зауважити, що під поняттям нормативно-правого акту розуміють офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для неозначеного кола суб'єктів, та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права).

Нормативний акт повинен відповідати принципам верховенства права, законності, прийматися уповноваженим на те суб'єктом, у визначеній законом формі та за встановленими процедурою і правилами нормотворчої техніки, не може суперечити актам вищої юридичної сили, повинен офіційно доводитися до відома населення в установленому законом порядку. Основними видами нормативних актів є закони і підзаконні акти. До підзаконних нормативно-правових актів зокрема належать розпорядження голів місцевих державних адміністрацій як місцевих органів виконавчої влади.

Дія нормативного акта починається з моменту набрання ним чинності і закінчується моментом припинення його чинності. Нормативний акт чи окремі його норми не мають зворотної дії в часі, крім випадків, якщо вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи. Надання нормативному акту зворотної дії, яке тягне за собою обмеження прав та свобод громадян, не допускається.

Як убачається з матеріалів справи, дія розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 не була спрямована на обмеження або ж порушення прав позивача, оскільки дане розпорядження не являється актом індивідуальної дії.

Водночас, суд зазначає, що на підставі оскаржуваного розпорядження виникли правовідносини (оформлено право власності на сотні об'єктів нерухомості і видано відповідну кількість свідоцтв про право власності фізичним і юридичним особам), які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин у порівнянні з відвернутою.

Позивачем не надано суду доказів щодо порушення його прав, свобод та інтересів дією оскаржуваного акту, починаючи з моменту його прийняття.

Разом з тим, суд вказує, що нечинний нормативно-правовий акт не може порушувати права, свободи та інтереси фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, які підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства згідно з положенням ч. 1 ст. 2 КАС України, оскільки нечинний нормативно-правовий акт не породжує будь-яких прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин.

За загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне розпорядження відповідача втратило свою чинність з моменту його скасування, а тому вимоги позивача в частині визнання його нечинним з моменту видачі уповноваженим на те суб'єктом владних повноважень є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, а тому вони задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2016 року (Постанова N 826/20501/15) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

 

Головуючий, суддя

Є. В. Чаку

Судді:

Є. І. Мєзєнцев

 

Н. М. Літвіна




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали