ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

30.04.2018 р.

N 826/8312/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Шрамко Ю. Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття акта, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, КМДА), про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття акта відповідача від 06.06.2017 р. N 668 "Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" (Розпорядження N 668).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що такої особи як "Виконавчий орган Київської міської ради" не існує.

У ході судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд залишити його без задоволення. Пояснив, що відповідно до рішення Київської міської ради від 11.03.99 р. N 161/262, сформовано виконавчий орган на базі Київської міської державної адміністрації. Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, з моменту свого створення паралельно виконує функції органу місцевого самоврядування та місцевого органу виконавчої влади. Оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем у межах його компетенції.

У відповідне судове засідання представник позивача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторона позивача повідомлена належним чином. При цьому, у прохальній частині позову міститься клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження у разі неприбуття у судове засідання позивача або її представника.

Ухвалою суду, постановленою у відповідному судовому засіданні, відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді від розгляду справи.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України від 06.07.2005 р. N 2747-IV у редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Заяву про залучення до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача судом залишено без задоволення, оскільки у такій заяві не наведено, а судом самостійно не встановлено обставин, які б свідчили, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки осіб, які заявили клопотання про вступ у справу в якості третьої особи.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України ( N 2747-IV) (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу ( N 2747-IV) вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

06.06.2017 р. КМДА видано розпорядження N 668 "Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" (Розпорядження N 668) (далі - оскаржуване розпорядження), яким:

- встановлено тарифи та структуру тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються підприємствами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, по кожному будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

- виключено позиції N 66 розділу "Дарницький район", N 19 "Деснянський район" Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по кожному будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, встановлених розпорядженням КМДА від 30.09.2014 р. N 1078 (Розпорядження N 1078), зареєстрованих в Головному управлінні юстиції у місті Києві 20.10.2014 р. за N 42/1095 (у редакції розпорядження КМДА від 06.03.2015 р. N 210 (Розпорядження N 210));

- визнано таким, що втратило чинність, розпорядження КМДА від 30.04.2015 р. N 442 "Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" (Розпорядження N 442), зареєстроване в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві від 22.05.2015 р. N 57/1168.

Згідно з п. 4 оскаржуваного розпорядження (Розпорядження N 668), воно набирає чинності з дня його оприлюднення.

12.06.2017 р. оскаржуване розпорядження (Розпорядження N 668) зареєстровано в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві за N 117/1709.

Вважаючи оскаржуване розпорядження незаконним та нечинним позивач, як представник територіальної громади міста Києва, прав та інтересів якої безпосередньо стосуються положення такого розпорядження, звернулась до суду із позовом. В обґрунтування позову зазначено тільки те, що такої особи як "Виконавчий орган Київської міської ради" не існує.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного розпорядження, воно прийнято відповідно до пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (Закон N 2189-VIII), постанов Кабінету Міністрів України від 28.12.92 року N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", від 01.06.2011 р. N 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (Постанова N 869) (далі - Положення N 869), та з метою надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на належному рівні, для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій.

Стосовно статусу КМДА суд зазначає наступне.

15.01.99 р. прийнято Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з п. 2 розділу VII "Прикінцеві положення" якого, міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

На виконання викладеної норми, рішенням Київської міської ради від 11.03.99 р. N 161/262 сформовано виконавчий орган на базі Київської міської державної адміністрації.

Так, виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві (ст. 10-1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ").

Виконавчий орган міської ради, згідно зі ст. 7 вказаного Закону, включено до системи місцевого самоврядування у місті Києві.

Згідно з п. 6 рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. N 21-рп/2003 у справі N 1-45/2003 за конституційним поданням Президента України та конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 118, ч. 3 ст. 133, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 140, ч. 2 ст. 141 Конституції України, ст. 23, п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу", ст. ст. 12, 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 10, 13, 16, п. 2 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ст. ст. 8, 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві), Конституцією України визначені засади здійснення виконавчої влади в областях і районах місцевими державними адміністраціями, а також засади місцевого самоврядування, зокрема, в населених пунктах (села, селища, міста). Відповідні конституційні положення конкретизовані в законах України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про службу в органах місцевого самоврядування" тощо.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ч. 1 ст. 118 Конституції України).

У ч. 2 ст. 118 та ч. 2 ст. 140 Конституції України встановлено, що особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до ч. 2 ст. 133 мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України, і до прийняття таких законів виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації (п. 10 розділу XV "Перехідні положення"). Отже, Конституція України уповноважила визначити законом, якими мають бути особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади в областях і районах та із загальним порядком здійснення місцевого самоврядування в інших, ніж міста Київ та Севастополь, населених пунктах.

Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначив спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.

Однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Функції місцевого самоврядування здійснюють посадові особи, зокрема заступники Київського міського голови з питань здійснення самоврядних повноважень тощо (ст. ст. 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ").

При здійсненні повноважень у сфері виконавчої влади Київська міська державна адміністрація є підзвітною та підконтрольною Кабінету Міністрів України. При здійсненні повноважень місцевого самоврядування Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган є підконтрольною, підзвітною і відповідальною перед Київською міською радою (ч. 7 ст. 118 Конституції України, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Отже, створення в місті Києві єдиного в організаційному відношенні органу, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади і який з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, є підзвітним і підконтрольним відповідній раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (Кабінету Міністрів України), відповідає положенням ч. ч. 1, 2 ст. 118, ч. ч. 1, 2 ст. 140 Конституції України. Створення такого органу також узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування, яка визначає місцеве самоврядування як право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення (п. 1 ст. 3) (п. 7 рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. N 21-рп/2003).

Проаналізувавши викладені положення законодавства суд робить висновок про помилковість твердження позивача про те, що такого органу як "Виконавчий орган Київської міської ради" не існує. Суд зауважує, що згідно з положеннями чинного законодавства, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, створення в місті Києві КМДА як єдиного в організаційному відношенні органу, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади і який з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, є підзвітним і підконтрольним відповідній раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади, відповідає положенням Конституції України та узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування.

Стосовно повноважень КМДА щодо прийняття оскаржуваного розпорядження суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (Закон N 2189-VIII), до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить: встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначено Положенням N 869 (Постанова N 869), дія якого поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги (далі - виконавці), суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями (далі - субпідрядники), органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - тариф на послуги) є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат, витрат на відшкодування втрат, планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку (п. 2 (Постанова N 869) Положення N 869).

Калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загальної площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи (п. 5 (Постанова N 869) Положення N 869).

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Враховуючи викладене, оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем у межах його компетенції.

Отже, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наведені позивачем доводи є непідтвердженими жодними доказами, твердження відповідача навпаки є такими, що підтверджуються наданими у ході судового розгляду справи доказами та встановленими судом обставинами.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 ( N 2747-IV), ч. 1 ст. 72 ( N 2747-IV), ч. 2 ст. 73 ( N 2747-IV), ст. 76 ( N 2747-IV), ч. ч. 1 ( N 2747-IV), 2 ( N 2747-IV), 5 ст. 77 КАС України ( N 2747-IV), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття акту є таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що такі витрати розподілу не підлягають, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 72 - 73 ( N 2747-IV), 76 - 77 ( N 2747-IV), 143 ( N 2747-IV), 243 - 246 ( N 2747-IV), 255 КАС України ( N 2747-IV), суд вирішив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1), до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044), про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття акта від 06.06.2017 р. N 668 "Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" (Розпорядження N 668).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України ( N 2747-IV), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України ( N 2747-IV), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України ( N 2747-IV), рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

 

Суддя

Ю. Т. Шрамко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали