ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.04.2011 р.

N К-40333/10


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого судді, суддів: Тракало В. В., Амєліна С. Є., Гаманка О. І., Кобилянського М. Г., Стародуба О. П., секретар Мудрицька Ю. В. (за участю представника відповідача Кипиченка С. П.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової адміністрації України на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Державної податкової адміністрації України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, встановила:

У квітні 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом до Державної податкової адміністрації України. Посилався на те, що з 1 березня 1999 року проходив службу в управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації в Київській області, з 22 січня 2007 року - на посаді заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Київській області. Наказом голови Державної податкової адміністрації України від 3 березня 2008 року N 473-О у зв'язку з організаційно-штатними змінами податкової міліції Державної податкової адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі його було звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження Державної податкової адміністрації в Київській області. Звільнення позивач вважав незаконним, оскільки його фактично звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, проте з порушенням ст. 42 та 49-2 цього Кодексу. Не було враховане переважне право на залишення на роботі, не було попереджено про наступне вивільнення за два місяці. Тому ОСОБА_7 просив задовольнити його позов.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Державної податкової адміністрації України від 3 березня 2008 року N 473-О про звільнення ОСОБА_7 з посади заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Київській області. Поновлено позивача на вказаній посаді. Також постановлено стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 3 березня 2008 року по час фактичного поновлення на займаній посаді з Державної митної служби України.

У касаційній скарзі Державна податкова адміністрація України посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що трудові відносини позивача та відповідача регулюються Кодексом законів про працю України. Оскільки відповідач в порушення вимог статей 42 та 49-2 цього Кодексу не врахував переважне право позивача на залишення на роботі та не попередив його про наступне вивільнення за два місяці, то наказ про звільнення є незаконним, а ОСОБА_7 підлягає поновленню на роботі.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що наказом голови Державної податкової адміністрації України від 3 березня 2008 року N 473-О у зв'язку з організаційно-штатними змінами податкової міліції Державної податкової адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відповідно до підпункту "в" п. 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року N 114, було звільнено із займаної посади підполковника податкової міліції ОСОБА_7 - заступника начальника управління податкової міліції ДПА у Київській області та зараховано його у розпорядження Державної податкової адміністрації в Київській області.

Цей наказ було видано на виконання наказу Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2008 року N 78 про затвердження типової структури підрозділів податкової міліції Державної податкової служби України, згідно з додатком N 4 до якого в Управлінні податкової міліції в Київській області передбачено не більше 4 посад заступник начальника управління податкової міліції.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 КАС публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу", якщо інше не передбачено законами України, серед яких закони України "Про прокуратуру", "Про судоустрій України", "Про дипломатичну службу", "Про місцеві державні адміністрації", "Про державну виконавчу службу", "Про Службу безпеки України", "Про державну податкову службу в Україні", "Про міліцію", "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ" тощо.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20 грудня 1990 року N 565-XII "Про міліцію", Закон України від 2 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 травня 1991 року (далі - Положення).

У зв'язку з цим слід звернути увагу судів на те, що, за загальним правилом, під час вирішення справ досліджуваної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 2 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу" особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно п. 40 Положення призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке:

а) при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка;

б) безперервний строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною - чотирьох місяців;

в) при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках (крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною), на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

Проте суди попередніх інстанцій задовольняючи позов ОСОБА_7 про скасування наказу про звільнення позивача з посади та про поновлення його на посаді із заявлених ним підстав, положення вищезазначених законів та нормативно-правових актів не врахували, а застосовуючи при цьому норми Кодексу законів про працю України не звернули уваги на те, що відповідно до статті 3 цього Кодексу він регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності і на спірні правовідносини не поширюється, оскільки ці правовідносини врегульовані спеціальним законодавством.

Крім того, ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Державної митної служби України, суди не звернули увагу на те, що жодного відношення до цієї служби він не має і вона не була відповідачем у даній справі, оскільки службу ОСОБА_7 проходив на посаді заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Київській області.

Відповідно до вимог ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, коли суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів відповідно до вимог ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до Державної податкової адміністрації України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

В. В. Тракало

 

С. Є. Амєлін

 

О. І. Гаманко

 

М. Г. Кобилянський

 

О. П. Стародуб





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали