ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 жовтня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів - Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Патрюка М. В., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., при секретарі судового засідання - Бурнишевій О. Е. (за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Гнатенко Н. А.), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), прокуратури Одеської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановив:

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним і скасувати наказ Генерального прокурора України від 29 вересня 2008 року N 843к щодо звільнення його з посади помічника прокурора м. Одеси, поновити його на зазначеній посаді, стягнути з прокуратури Одеської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Указав, що з листопада 2002 року працював на посадах прокурора, старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Одеської області.

Наказом в. о. прокурора Одеської області від 3 вересня 2008 року N 1294к його було переведено на посаду помічника прокурора м. Одеси і відсторонено від здійснення нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано й ухвалено нову - про задоволення адміністративного позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2011 року (Ухвала N К-32324/10, К-32597/10) постанову апеляційного суду залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ГПУ звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом статті 48 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1789-XII "Про прокуратуру" (далі - Закон N 1789-XII) та частини першої статті 8, пункту 5 статті 9, статей 10, 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року N 1796-XII (далі - Статут). На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ГПУ, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу від 3 лютого 2005 року, про звільнення з посади та органів прокуратури, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка на думку відповідача, підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви копії судового рішення по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовані норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2011 року (Ухвала N К-32324/10, К-32597/10).

Так, в ухвалі від 4 грудня 2008 року касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив зі встановлених судами фактів систематичного порушення позивачем наказів Генерального прокурора України, Регламенту Генеральної прокуратури України, неодноразового перевищення службових повноважень, порушень службової етики, зверхнього та грубого ставлення до прокурорських працівників, що ображало їх гідність. Встановлені обставини дають підстави для висновку про неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків та вчинення ним проступків, які порочать його як працівника прокуратури, що є несумісним з перебуванням його на роботі в органах прокуратури.

У справі ж, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, виходив із відсутності встановленого факту правопорушення і підстав для застосування статті 48 Закону N 1789-XII та пункту 1статті 8, пунктів 1, 5 статті 9 Статуту.

Крім того, у поданій заяві ГПУ посилається на порушення касаційним судом норм процесуального права щодо обов'язку останнього перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі (стаття 220 КАС).

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, оскільки він переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав, передбачених статтею 237 КАС.

За таких обставин, зазначене вище не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а відтак у задоволенні заяви ГПУ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задовольнити заяви Генеральної прокуратури України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

П. В. Панталієнко

Судді:

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

М. В. Патрюк

 

Б. М. Пошва

 

О. І. Потильчак

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

Т. С. Таран

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали