ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

27.04.2017 р.

Письмове провадження N 826/10434/16

Постанову залишено без змін(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року) (Ухвала N 826/10434/16)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді - Арсірія Р. О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас" до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації про оскарження нормативно-правового акта в частині.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Компас" (далі також - ТОВ "Компас", позивач) з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі також - КМР, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації (далі також - Департамент, третя особа), в якому позивач просив визнати незаконним та скасувати пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення КМР від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" в редакції рішення КМР від 28 січня 2015 року N 58/923 "Про внесення змін до рішення КМР від 23 червня 2011 року N 242/5629" (Рішення N 58/923):

"5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку".

Позивач вважає, що п. 5.6 суперечить принципам податкового законодавства, визначеним пп. 4.1.2, 4.1.6, 4.1.8 п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1, ч. 4 статті 13, ч. 2 статті 19, ч. 1, 4 статті 41, ч. 3 статті 42 Конституції України, статтям 4, 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і порушує права ТОВ "Компас", оскільки даним пунктом Положення запроваджено несправедливу, безстрокову економічну (податкову) та конкурентну дискримінацію землекористувачів, які не оформили право на земельну ділянку, у тому числі не оформили з вини відповідача, як це має місце у випадку позивача.

20 вересня 2016 року представник позивача надав суду заяву з проханням здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

В судове засідання належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача не прибув, причину неявки суду не повідомив, заперечень, письмових пояснень або інших документів, з яких можливо було б встановити його відношення щодо заявлених позовних вимог не надав.

Відповідно до вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання 20 вересня 2016 року не з'явився представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення, враховуючи положення статті 128 КАС України, суд, дослідивши матеріали справи, перейшов до розгляду справи в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до Податкового кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада рішенням від 28 січня 2015 року N 58/923 (Рішення N 58/923) вирішила, внести зміни до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві", виклавши його в новій редакції.

Зокрема, відповідно до п. 3 рішення КМР від 28 січня 2015 року N 58/923 (Рішення N 58/923) затверджено положення про плату за землю (далі також - Положення), що є додатком 3 до цього рішення (Рішення N 58/923).

Пунктом 5 Положення (Рішення N 58/923) визначено ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження).

Так, згідно п. 5.6 Положення (Рішення N 58/923), плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення (Рішення N 58/923).

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти зазначені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 КАС України.

Відповідно до ч. 2 статті 171 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами ч. 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто КАС України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.

Під час розгляду справи було встановлено, що згідно реєстраційного посвідчення N 011092 від 15 вересня 2005 року, ТОВ "Компас" на праві приватної власності належить нежилі приміщення N 1:7, 9:13 (групи приміщень N 1) літера Б, загальною площею 354, 2 кв. м, за адресою: місто Київ, вулиця Кіквідзе, 15 "А" (записано в реєстраційну книгу N 119П-82 за реєстровим N 7391-П).

Зазначені приміщення не придатні до експлуатації, що визначено висновком ВАТ "Київпроект" від 11 травня 2005 року за результатами обстеження технічного стану будівлі, зокрема, в ній повністю відсутні системи електро-, водо-, тепло-, газопостачання та водовідведення.

Для використання вказаної вище будівлі у господарській діяльності ТОВ "Компас" необхідно здійснити капітальний ремонт або реконструкцію чи нове будівництво, що можливо лише за наявності договору оренди земельної ділянки, укладеного з Київською міською радою або за наявності права власності на земельну ділянку.

Відповідно до положень ч. 3 - 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (Закон N 3038-VI) (далі також - Закон), виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону (Закон N 3038-VI).

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону (Закон N 3038-VI), її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

При цьому, згідно вимог ч. 3 статті 24 Закону (Закон N 3038-VI), у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону (Закон N 3038-VI), передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Отже, для передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування юридичним особам для містобудівних потреб необхідна наявність плану зонування або детального плану території.

Департамент, листом від 30 червня 2016 року N 055-8493 повідомив позивача про те, що в місті Києві відсутні у встановленому порядку затверджені плани зонування території. В межах Печерського району відсутні у встановленому порядку затверджені детальні плани території. Орієнтовна частка території, для яких Київською міською радою затверджено детальні плани складає 17,3 % від загальної площі міста Києва.

З урахуванням відсутності затвердженого плану зонування або детального плану території міста Києва відповідачем не був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Компас" для будівництва адміністративно-офісних будівель та споруд на вул. Кіквідзе, 15-а у Печерському районі м. Києва.

У той же час, відповідно п. 269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до положень статті 271 ПК України, базою оподаткування земельного податку є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно ч. 1 статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 статті 120 ЗК України).

ТОВ "Компас", як землекористувач, сплачує земельний податок за земельну ділянку, нормативну грошову оцінку якої проведено, а відтак товариство є суб'єктом правовідносин, на які поширюється дія оскаржуваного в частині акта та має встановлене статтею 171 КАС України право на звернення до суду із даним позовом.

При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного.

Згідно п. 274.1 статті 274 ПК України (у редакції від 24 травня 2012 року), ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" N 71-VIII від 28 грудня 2014 року, який набрав чинності 01 січня 2015 року було внесено зміни, зокрема, до статті 274 ПК України.

Так, згідно п. 274.1 та п. 274.2 статті 274 ПК України (у редакції з 01 січня 2015 року), ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Законом N 71-VIII від 28 грудня 2014 року внесено зміни до статті 284 ПК України, відповідно до п. 284.1 якої Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

У зв'язку і внесенням змін до Податкового кодексу України, відповідач рішенням від 28 січня 2015 року N 58/923 (Рішення N 58/923) затвердив положення оскаржуване в частині.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 статті 1 ПК України).

Відповідно до п. 7.3 статті 7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно з п. 8.1 - 8.3 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Приписами статті 10 ПК України визначено що до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) (п. 10.2 статті 10 ПК України).

Статтею 265 ПК України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Так, відповідно до п. 5.1 (Рішення N 58/923) та 5.2 Положення (Рішення N 58/923), ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення (Рішення N 58/923).

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення (Рішення N 58/923).

Вказані вище пункти Положення (Рішення N 58/923) відповідають нормам статті 274 ПК України (у редакції з 01 січня 2015 року), яка визначає ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження).

Пунктом 5.6 Положення (Рішення N 58/923) передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення (Рішення N 58/923).

Водночас, встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється (п. 10.4 статті 10 ПК України).

Разом з тим, виходячи з аналізу положень ПК України вбачається, що на рівні вказаного нормативно-правового акту не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що п. 5.6 Порядку (Рішення N 58/923) суперечить нормам статей 1, 7, 8 ПК України, а отже є незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

В контексті вимог ч. 8 та 11 статті 171 КАС України, відповідно до яких суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині, та визнати його нечинним, а скасування нормативно-правового акта не передбачено, позовні вимоги ТОВ "Компас" задовольняються шляхом визнанням незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили п. 5.6 оскаржуваного Положення (Рішення N 58/923).

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Суд оцінює докази відповідно до статті 86 КАС України, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 КАС України, суд постановив:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компас" задовольнити повністю.

Визнати незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року N 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629" (Рішення N 58/923):

"5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку".

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компас" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

 

Суддя

Р. О. Арсірій




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали