ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

27.03.2018 р.

N А/9901/105/18,

 

N 800/168/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого, судді - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання незаконним рішення, встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 у порядку статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут - у редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року) звернувся з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС), у якому просив:

визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 23 березня 2017 року N 596/0/15-17 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади судді апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (далі також - Рішення);

визнати незаконним та скасувати ухвалу ВРП від 30 березня 2017 року N 652/0/15-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 від 13 листопада 2014 року про звільнення у відставку за власним бажанням.

змінити формулювання підстав звільнення на звільнення відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України у відставку згідно заяви ОСОБА_2 від 13 листопада 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що прийнявши на підставі подання ВККС від 11 січня 2017 року оскаржене Рішення, ВРП належним чином не з'ясувала й не оцінила усіх обставин, на яких ґрунтується висновок про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку. Зокрема позивач акцентує на тому, що він відмовився змінювати своє місце проживання і місце праці з міста Луганська на місто Сєвєродонецьк, куди перемістили апеляційний суд Луганської області, з об'єктивних і поважних на те причин. Як пояснив позивач, постійного догляду і піклування потребує його мати літнього віку, а крім того стан і його здоров'я, як він пояснив, теж є таким, що ускладнює переїзд. Окрім того, ситуація на території східних областей України, зокрема Луганської області, де з квітня 2014 року ведуться бойові дії, є вкрай небезпечною. Через постійні обстріли як в місті, так і на шляхах міжміського сполучення позивач, як він зазначив, не хотів наражати на небезпеку своє життя та життя своєї матері. У зв'язку з небажанням продовжувати працювати на посаді судді ОСОБА_2 подав заяву про відставку від 14 листопада 2014 року, яку в підсумку залишено без задоволення з огляду на прийняте Рішення. Позивач не погоджується з наданою ВРП кваліфікацією його вчинку як істотного дисциплінарного проступку, а також з тим як ВРП розглянула й обґрунтувала своє рішення, відтак звернувся з цим позовом до суду.

Вищий адміністративний суд України постановою від 27 червня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

У заяві про перегляд судового рішення з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Свої вимоги мотивує тим, що суд при розгляді цієї справи належним чином не з'ясував обставин, які слугували підставою його звільнення. На переконання позивача, у його діях немає ознак істотного дисциплінарного проступку, тому оскаржене Рішення слід скасувати як протиправне.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з огляду на таке.

Суд у цій справі встановив, що ОСОБА_2 з 1992 року обіймав посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області. З 2002 року ОСОБА_2 - суддя апеляційного суду Луганської області. За постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року призначений на посаду судді цього суду безстроково.

ОСОБА_2 звернувся до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) із заявою від 14 листопада 2014 року про внесення подання про звільнення у відставку з посади судді апеляційного суду Луганської області.

У зв'язку з набранням чинності Законом України від 8 квітня 2014 року N 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (Закон N 1188-VII) та Закону України від 12 лютого 2015 року N 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (Закон N 192-VIII) ВРЮ у період з 11 квітня 2014 року по 4 червня 2015 року не здійснювала своїх повноважень через відсутність складу зазначеного органу, передбаченого Конституцією України. Їх вона набула 4 червня 2015 року, після чого заяви суддів, з-поміж яких заява ОСОБА_2, винесли на засідання секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад.

З'ясувавши, що ОСОБА_2 має необхідний стаж, що дає йому право на відставку, секція надала ВРЮ відповідну рекомендацію, після чого ВРЮ прийняла рішення від 30 липня 2015 року N 306/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. 20 серпня 2015 року у Верховній Раді України зареєстровано подання ВРЮ від 19 серпня 2015 року N 16/0/12-15 про звільнення суддів з посад, у тому числі судді апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2

Постанови за цим поданням ВРЮ Верховна Рада України не прийняла. Листом від 11 листопада 2015 року за N 8072/0/9-15 ВРЮ повідомила Голову Верховної Ради України про те, що з відкритих джерел інформації, а також на підставі відомостей, які надав голова апеляційного суду Луганської області, стало відомо, що судді Луганської області, яких зазначено у переліку подань ВРЮ, а серед них і позивач, не приступили до виконання своїх посадових обов'язків, а також про те, що окремі з них співпрацюють з так званою "ЛНР".

Надалі Голова Верховної Ради України двічі звертався до ВРЮ з проханням провести додаткову перевірку обставин щодо невиконання суддями Луганської області посадових обов'язків (листами від 19 листопада 2015 року та від 17 лютого 2016 року), стосовно яких ВРЮ у серпні, жовтні і листопаді 2015 року вносила подання до Верховної Ради України.

З метою перевірки цих обставин ВРЮ, на підставі статей 92, 101 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", звернулася з листом від 24 березня 2016 року до ВККС як компетентного органу щодо вирішення питання про можливість проведення такої перевірки.

Листом від 28 жовтня 2016 року N 01/06-211(256125) Голова Верховної Ради України з посиланням на пункт 4 розділу II Закону України від 2 червня 2016 року N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон N 1401-VIII) (далі - Закон N 1401-VIII), пункти 1, 4, 5 частини першої статті 131 Конституції України, передав ВРЮ подання та відповідні документи, зокрема, щодо звільнення судді ОСОБА_2.

За рішеннями ВККС від 16 вересня 2016 року N 1564/дп-16 та від 28 вересня 2016 року N 1776/дп-16 відкрито дисциплінарні справи стосовно вказаних у поданні ВРЮ суддів за ознаками дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на момент прийняття Комісією рішення). За рішенням Комісії від 14 грудня 2016 року N 1924/дп-16 вказані дисциплінарні справи об'єднано.

За наслідками розгляду дисциплінарної справи відкритої стосовно 30 суддів, в тому числі й щодо судді апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2, ВККС 11 січня 2017 року прийняла рішення за N 3/дп-17 про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності з підстав, встановлених пунктом 3 частини першої статті 106 Закону N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) та застосування до них дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді (пункт 6 частини першої статті 109 Закону N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII)).

На підставі цього рішення ВККС внесла відповідне подання до ВРП, за наслідками розгляду якого остання прийняла рішення від 23 березня 2017 року N 596/0/15-17 про звільнення, зокрема, ОСОБА_2 - з посади судді апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Розгляд питання про звільнення судді з посади ВРП здійснювала в порядку, передбаченому главою 6 Закону N 1798-VIII.

Через відсутність поштового зв'язку з тимчасово окупованою територією Луганської області та міста Луганська судді, перелічені у поданні ВККС, були повідомлені про дату та час засідання ВРП в порядку частини шостої статті 30 Закону N 1798-VIII шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті ВРП.

На засідання ВРП судді не з'явилися. З посиланням на положення абзацу 2 частини третьої статті 56 Закону N 1798-VIII ВРП, обговоривши можливість подальшого розгляду рішення Комісії без присутності суддів, вирішила розглядати рішення Комісії за їх відсутності.

За Рішенням, виявлені Комісією під час дисциплінарного провадження відомості свідчать про те, що поведінка суддів є такою, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Підставою для такого висновку стосовно судді ОСОБА_2 слугувало таке.

Указом Президента України від 12 листопада 2014 року N 867/2014 (Указ N 867/2014) у зв'язку із проведенням антитерористичної операції змінено місцезнаходження апеляційного суду Луганської області та переміщено його до міста Сєвєродонецька Луганської області.

Згідно з розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2015 року N 11/0/38-15 (Розпорядження N 11/0/38-15) роботу апеляційного суду Луганської області відновлено з 17 лютого 2015 року.

Відповідно до відомостей, зазначених у листах Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та голови апеляційного суду Луганської області, окремі судді апеляційного суду Луганської області, з-поміж них суддя ОСОБА_2, з дати відновлення роботи апеляційного суду Луганської області до цього часу не приступили до виконання своїх службових обов'язків, до нового місця розташування суду не переїхали, правосуддя не здійснюють.

На підтвердження зазначених відомостей голова апеляційного суду Луганської області надав копії актів про відсутність суддів на робочому місці та копії табелів обліку використання робочого часу суддями вказаного суду.

Окрім того, як зазначено в Рішенні, під час проведення перевірки щодо судді ОСОБА_2 встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" (Закон N 1682-VII), у зв'язку з чим апеляційний суд Луганської області надіслав до Міністерства юстиції України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області копії висновків про результати такої перевірки.

За змістом Рішення, суддя ОСОБА_2 не надав документів, що підтверджують згоду на переїзд до нового місця розташування апеляційного суду Луганської області. Відтак усі судді, щодо яких ВККС розглядала дисциплінарну справу, зокрема й ОСОБА_2, на день прийняття Комісією рішення з посади не звільнені та перебувають у статусі судді.

На підставі встановлених Комісією фактів ВРП дійшла висновку, що дії, зокрема, судді ОСОБА_2, підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та беззаперечно є істотним дисциплінарним проступком, який несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування ним обов'язками судді і порушення морально-етичних принципів поведінки судді, що є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 (Закон N 1402-VIII), пунктом 6 частини першої статті 109 Закону N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) та є підставою для звільнення судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

З огляду на характер дисциплінарного проступку та його наслідки відповідач в Рішенні констатував, що застосування до судді апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є виправданим та відповідає принципу пропорційності.

Позаяк стосовно судді ОСОБА_2 прийнято рішення про звільнення з підстав, встановлених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП рішенням від 30 березня 2017 року N 652/0/15-17 залишила без розгляду його заяву про звільнення з посади судді апеляційного суду Луганської області у відставку.

Відмовляючи у задоволенні позову Вищий адміністративний суд України виходив з того, що рішення ВККС від 11 січня 2017 року позивач не оскаржував, водночас встановлені у цій справі фактичні обставини дають підстави погодитися з Рішенням ВРП про наявність в діях судді ОСОБА_2 ознак істотного дисциплінарного проступку, що є підставою для звільнення із займаної посади.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при прийнятті цієї постанови керується таким.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII), згідно з пунктом 31 Прикінцевих та перехідних положень (Закон N 1402-VIII) якого заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Якщо на день набрання чинності цим Законом Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, Вища кваліфікаційна комісія суддів України застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Позаяк рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_2 ВККС прийняла до набрання чинності Законом N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) (таке прийнято 16 вересня 2016 року), то у відповідності з вимогами пункту 31 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (Закон N 1402-VIII), розгляд згаданої дисциплінарної справи ВККС (як орган, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 94 Закону N 2453-VI здійснює дисциплінарне провадження щодо судді апеляційного суду) здійснювала у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначено у статті 95 Закону N 2453-VI. Зокрема за частиною першою цієї статті дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 96 Закону N 2453-VI орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. За результатами розгляду орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення або відмову в накладенні дисциплінарного стягнення. Рішення у дисциплінарній справі приймається більшістю від загального складу органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Член органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, який проводив перевірку, не бере участі в голосуванні під час прийняття рішення.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, викладається у письмовій формі, підписується головуючим і членами цього органу, які брали участь у прийнятті рішення, і оголошується на засіданні. Рішення у дисциплінарній справі повинно містити: 1) прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності; 2) встановлені обставини у справі з посиланням на докази; 3) мотиви, з яких ухвалено рішення; 4) суть рішення за результатами розгляду із зазначенням дисциплінарного стягнення в разі його застосування; 5) порядок і строк оскарження рішення.

Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначено у статті 92 Закону N 2453-VI. Щодо видів дисциплінарного стягнення, яке може застосовуватися до суддів, то одним із них, відповідно до частини першої статті 109 Закону N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) є подання про звільнення судді з посади (пункт 6 (Закон N 1402-VIII)).

Поряд із Законом N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) з 30 вересня 2016 року набрав чинності також Закон N 1401-VIII (Закон N 1401-VIII), яким до Конституції України внесено зміни щодо правосуддя. Зокрема, відповідно до статті 131 Конституції України (у новій редакції цієї статті) в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, з-поміж іншого, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).

Підставами для звільнення судді встановлено частиною шостою статті 126 Конституції України, однією з них є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відповідно до пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України (з доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 2 червня 2016 року 1401-VIII (Закон N 1401-VIII)) <...> 1) до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції. Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганізації Вищої ради юстиції. До обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя цей орган діє у складі членів Вищої ради юстиції протягом строку їх повноважень, але які не можуть тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 року. Обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя здійснюється не пізніше 30 квітня 2019 року; <...>.

З 5 січня 2017 року набрав чинності Закон N 1798-VIII, тож подання щодо звільнення судді апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2 за рішенням ВККС від 11 січня 2017 року розглядала ВРП у порядку, передбаченому главою 6 Закону N 1798-VIII.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону N 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

За абзацом другим частини третьої статті 56 Закону N 1798-VIII суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відповідно до частини шостої статті 30 Закону N 1798-VIII особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлено на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону N 1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV). За частиною другою цієї статті ( N 2747-IV) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі суд з'ясував, що підставами для звільнення ОСОБА_2 з посади судді апеляційного суду Луганської області були встановлені ВККС обставини щодо його поведінки, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя і є несумісною з посадою, яку він обіймає, а саме:

1) після того як за Указом Президента України від 12 листопада 2014 року (Указ N 867/2014) апеляційний суд Луганської області, у зв'язку з бойовими діями в місті Луганську, переміщено до міста Сєвєродонецька Луганської області, суддя ОСОБА_2 не надав згоди на переведення і відмовився від переїзду за новим місцем праці. Так, у справі встановлено, що з початком (відновленням) роботи апеляційного суду Луганської області (17 лютого 2015 року) після вимушеної зміни місця його розташування, суддя ОСОБА_2 так і не приступив до виконання своїх посадових обов'язків і на роботу не з'явився. Зазначені обставини підтверджено актом про відсутність судді на робочому місці і табелями обліку робочого часу, які надав голова апеляційного суду Луганської області, а також відомостями з територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області.

2) негативний висновок за результатами перевірки відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" (Закон N 1682-VII).

Ці обставини з'ясувала ВККС, їх же підтвердила ВРП, розглядаючи подання Комісії, і суд, розглядаючи цю справу, також взяв їх до уваги.

Судячи зі встановлених в цій справі обставин, позивач не заперечує того, що фактично не здійснює правосуддя, позаяк залишився проживати в місті Луганську, яке на сьогодні перебуває під контролем незаконного самопроголошеного формування "ЛНР". Свою відсутність на роботі позивач пояснює фактом поданням заяви про відставку і небажанням продовжувати працювати та змінювати місце проживання як з особистих на те причин (зокрема зважаючи на необхідність доглядати матір літнього віку), так і з міркувань безпеки (позаяк на території Луганської області ведуться бойові дії і через постійні обстріли і вибухи їздити міжміським сполученням є небезпечно для життя).

У контексті з'ясованих в цій справі обставин і спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з прийняттям Рішення, слід звернути увагу на те, що хоча 14 листопада 2014 року, тобто ще задовго до офіційної зміни місцезнаходження апеляційного суду Луганської області, позивач подав заяву про звільнення у відставку, все ж на дату описаних вище подій (починаючи від переміщення суду в інше місто) і розгляду дисциплінарної справи, постанови Верховної Ради України про його звільнення з посади судді за цією заявою - не було.

Так, у справі встановлено, що ВРЮ вносила до парламенту відповідне подання, однак його було відкликано для перевірки обставин, які ставили під сумнів можливість прийняття такого рішення. Тож позивач на дату прийняття оскарженого Рішення був суддею апеляційного суду Луганської області.

Такий його статус вимагає від нього як судді сумлінного виконання посадових обов'язків і водночас зобов'язує до добропорядної, законослухняної та етичної поведінки, яка б забезпечувала і утверджувала суспільну довіру до суду.

Позивач, з огляду на ту посаду, яку він такий довгий час обіймав, не міг не усвідомлювати того, що відмова від виконання посадових обов'язків і невихід на роботу (без законних на те підстав), за відсутності рішення, у цьому випадку Верховної Ради України, про звільнення, окрім того, що є неприйнятними для судді з морально-етичних міркувань, є ще й підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Сам факт подання заяви про відставку, за відсутності постанови Верховної Ради України про звільнення з цієї підстави, не звільняє від виконання посадових обов'язків і не може слугувати приводом порушувати законодавство України.

У Рішенні від 19 листопада 2013 року N 10-рп/2013 (Рішення N 10-рп/2013) Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив таке: "аналіз розділу VIII Конституції України та Закону N 2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання".

Отож, надаючи особі правовий статус судді у відставці держава в такий спосіб визнає заслуги цієї особи у довгостроковому здійсненні правосуддя, у зв'язку з чим надає їй певні привілеї, як-от збереження звання судді і гарантії недоторканності, а також забезпечує їй належне матеріальне забезпечення.

Крім соціального статусу і матеріального забезпечення, звання судді у відставці містить ще й морально-етичний аспект, з яким асоціюються такі поняття як гідність, чесність, справедливість. Довгострокове здійснення правосуддя є необхідною умовою для набуття права на відставку, проте не менш суттєвою, а подекуди і визначальною є поведінка/вчинки, які характеризують суддю, який претендує на звільнення з цієї підстави.

В обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів дійшла висновку, що встановлені Комісією і ВРП обставини щодо проживання позивача на території, яка підконтрольна незаконному самопроголошеному формуванню "ЛНР", яке відверто веде на цій території бойові дії, на якій не діють й не виконують вимог законодавства України, і небажання з цієї причини продовжувати працювати суддею суду, переміщеного на підконтрольну Україні територію, не є і не може бути сумісними із наданням такій особі правового статусу судді у відставці і тих державних гарантій, які з ним пов'язані.

Беручи до уваги наведене вище колегія суддів вважає, що Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Міркування позивача не спростовують правильності висновків оскарженої постанови, тому заява про її скасування не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), частиною шостою статті 1711, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановила:

у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

М. І. Смокович

Судді:

О. В. Білоус

 

Т. Г. Стрелець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали