ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06.04.2011 р.

N П/9991/34/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Рецебуринського Ю. Й., суддів - Зайцева М. П., Олексієнка М. М., Черпака Ю. К., Шведа Е. Ю., секретаря судового засідання - Синюшка М. Л. (за участю: позивача - ОСОБА_4, представника позивача - ОСОБА_5, представника Вищої ради юстиції - Б. О. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Шевченківського районного суду міста Києва) про визнання актів незаконними, встановив:

У січні 2011 року ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконними рішень Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, подання Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, внесеного до Верховної ради України, та до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів"від 23 грудня 2010 року N 2865-VI в частині звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

В обґрунтування заявлених вимог до Вищої ради юстиції зазначає про порушення нею процедури розгляду питання про звільнення його з посади судді, встановленої Законом України "Про Вищу раду юстиції" та Регламентом Вищої ради юстиції. Також вважає, що обставини, які викладені в оскаржуваних ним рішеннях та поданні Вищої ради юстиції, не можуть свідчити про факт порушення ним присяги судді, а тому ці акти є незаконними.

На підтвердження своїх вимог до Верховної Ради України вказує, що розгляд питання про його звільнення відбувся без його участі, тобто з порушенням норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Закону України "Про Регламент Верховної Ради України". У зв'язку з чим, прийнята відповідачем Постанова "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року N 2865-VI в частині його звільнення з посади судді, є незаконною.

Вища рада юстиції надала суду письмові заперечення, в яких вимоги позову не визнала, оскільки під час прийняття рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України "Про Вищу раду юстиції", та згідно із Регламентом Вищої ради юстиції. Зазначила, що рішення Вищої ради юстиції прийняті обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття. Просила відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю.

Верховна Рада України у своїх запереченнях, поданих до суду, вказала, що чинне законодавство України не передбачає обов'язкової присутності судді на пленарному засіданні Верховної Ради України під час розгляду питання про його звільнення з посади суді у зв'язку з порушенням присяги, а тому ні парламент, ні його Комітети не зобов'язані повідомляти суддю про дату, час та місце розгляду питання про його звільнення на пленарному засіданні Верховної Ради України. Розглядаючи подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_4, відповідач діяв згідно до вимог Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", а тому оскаржена позивачем постанова не суперечить вимогам чинного законодавства. Просила відмовити у задоволенні позову.

У своїй заяві Шевченківський районний суд міста Києва заперечує проти задоволення позовних вимог, просить розглянути справу без участі його представника.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, просили задовольнити його у повному обсязі.

Представники Вищої ради юстиції та Верховної Ради України позов не визнали з підстав, викладених у запереченнях на позов, просили відмовити у його задоволенні.

Після перерви справа вирішується за відсутності представника Верховної Ради України, який в судовому засіданні 30 березня 2011 року надав пояснення по суті позову та від якого надійшло клопотання про проведення судового розгляду справи без нього.

Заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Указом Президента України від 25 грудня 2004 року ОСОБА_4 призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. 8 листопада 2005 року прийняв присягу судді.

Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року N 2635-VI обраний суддею цього ж суду безстроково.

6 грудня 2010 року Вища рада юстиції, розглянувши пропозицію члена Вищої ради юстиції Х. В. І., прийняла рішення N 1341/0/15-10 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення ним присяги.

Зокрема з цього рішення вбачається, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2005 року, постановленим під головуванням позивача, ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 186 Кримінального кодексу України.

22 березня 2006 року ухвалою апеляційного суду міста Києва за наслідками розгляду кримінальної справи за апеляцією ОСОБА_9 та його захисника зазначений вирок суду скасовано через істотні порушення судом вимог кримінально-процесуального закону.

Цього ж дня апеляційним судом міста Києва винесено окрему ухвалу відносно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4

Серед порушень, допущених ОСОБА_4 під час розгляду кримінальної справи, в окремій ухвалі зазначено, що всупереч вимогам частини першої статті 272 Кримінально-процесуального кодексу України суд видалив підсудного ОСОБА_9 із залу суду на весь час розгляду справи без наведення мотиву прийнятого рішення лише з посиланням на вказану норму Кодексу і без попередження підсудного про те, що в разі повторення ним порушень порядку засідання або непідкорення розпорядженням головуючого його буде видалено з залу засідання. Тим самим суд позбавив підсудного можливості брати участь у судових дебатах та звертатись до суду з останнім словом, чим порушив його право на захист.

Також, суд не виконав вимоги статті 871 Кримінально-процесуального кодексу України про фіксування судового процесу технічними засобами: в судовому засіданні ОСОБА_9 заявив клопотання про застосування звукозапису, яке було задоволено судом, проте звукозапис не здійснено.

Крім того, суддя ОСОБА_4 допустився інших процесуальних порушень, не дотримавши при розгляді цієї справи вимоги статей 88, 257, 263, 349 Кримінально-процесуального кодексу України.

18 серпня 2008 року начальник Київського слідчого ізолятора Б. О. Г. та Голова спостережної комісії при Шевченківській районній державній адміністрації міста Києва К. О. А. звернулись до Шевченківського районного суду міста Києва з поданням про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі засудженого ОСОБА_12.

3 вересня 2008 року суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 у виїзному судовому засіданні в приміщенні Київського слідчого ізолятора винесено постанову про відмову в задоволенні вказаного подання.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2009 року зазначена постанова скасована, матеріали направлені на новий розгляд.

Цього ж дня апеляційний суд міста Києва виніс окрему ухвалу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4, в якій зазначив, що суддя при розгляді даної справи допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Так, в порушення вимог статті 407 Кримінально-процесуального кодексу України суддя ОСОБА_4 розглянув справу без повідомлення та участі органу, що відає відбуванням покарання, подання якого розглядалося.

Крім того, статтею 354 цього Кодексу передбачено, що суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом з поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду та визначає дату розгляду ним справи. В порушення вказаної норми справа понад 3 місяці не передавалась до апеляційного суду для розгляду апеляції засудженого ОСОБА_12.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 березня 2010 року касаційна скарга ОСОБА_4 на окрему ухвалу апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2009 року залишена без задоволення, а окрема ухвала - без змін.

19 березня 2008 року ухвалою апеляційного суду міста Києва скасовано вирок Шевченківського районного суду міста Києва під головуванням ОСОБА_4 від 17 грудня 2007 року стосовно ОСОБА_13 і в той же день відносно судді винесено окрему ухвалу у зв'язку з порушеннями вимог закону, допущеними головуючим у даній справі. Відповідно до статті 9 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (який діяв на час постановлення вироку у вказаній справі) застосування амністії не допускається, якщо підсудній або засуджений проти цього заперечує. Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання. З матеріалів справи, протоколу судового засідання вбачається, що суд не з'ясував у підсудного ОСОБА_13 питання щодо можливості застосування до нього амністії.

У своєму рішенні Вища рада юстиції прийшла до висновку, що проведеною перевіркою підтверджено безвідповідальне ставлення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 до своїх службових обов'язків, умисне порушення вимог чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, що потягло за собою негативні наслідки, викликає сумнів у його об'єктивності та неупередженості і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.

Заперечуючи такий висновок відповідача, ОСОБА_4 наполягає на тому, що обставини, викладені в оскаржуваному рішенні Вищої ради юстиції, не можуть свідчити про факт порушення ним присяги судді та зазначає, що підставою для його прийняття стала наявність трьох незаконних, на думку позивача, окремих ухвал, винесених апеляційним судом міста Києва за результатами перегляду розглянутих ним кримінальних справ.

Дослідивши всі представлені ОСОБА_4 документи, колегія суддів погоджується із його доводами відносно незаконності окремої ухвали апеляційного суду міста Києва від 19 березня 2008 року у справі стосовно ОСОБА_13, що підтверджується висновками Верховного Суду України, який своєю ухвалою від 11 грудня 2008 року її скасував (а. с. 216).

Однак, чинні і не скасовані судом касаційної інстанції окремі ухвали апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2006 року у справі за обвинуваченням ОСОБА_9 та від 23 січня 2009 року у справі ОСОБА_12 є вмотивованими і мають достатньо обґрунтованих доказів порушення ОСОБА_4 норм кримінально-процесуального законодавства, які, в свою чергу, підтверджують висновки Вищої ради юстиції щодо професійної непридатності позивача як судді.

Також, 6 грудня 2010 року Вища рада юстиції, розглянувши пропозицію члена Вищої ради юстиції З. В. В., прийняла рішення N 1342/0/15-10 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення ним присяги.

Із вищезазначеного рішення випливає, що 7 вересня 2007 року співробітниками Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби Безпеки України відносно судді ОСОБА_4 складено протокол про порушення ним спеціального обмеження, спрямованого на попередження корупції, встановленого пунктом "б" частини третьої статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Вказана норма Закону передбачає, що державний службовець, який є посадовою особою, не має права неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень.

У протоколі зазначено, що 13 квітня 2007 року суддя ОСОБА_4 умисно створив перепони для здійснення правомірної діяльності посадовими особами (працівниками оперативно-слідчої групи), ускладнив виконання ними своїх повноважень (проведення обшуків) та вимагав від них прийняття незаконного рішення (припинення проведення обшуків), чим неправомірно втрутився, використовуючи своє службове становище, у діяльність посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень, тобто вчинив правопорушення.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2007 року справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 повернуто для дооформлення та виконання вимог статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 9 червня 2008 року вказані матеріали справи повторно повернуто Головному управлінню по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби Безпеки України, оскільки не були усунені недоліки, зазначені у постанові суду від 31 жовтня 2007 року.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2009 року провадження в даній справі закрито у зв'язку з тим, що уповноваженими особами Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби Безпеки України не були виконані попередні постанови суду, а також внаслідок закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення.

Постановою апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2009 року скасовано постанову суду першої інстанції. Визнано ОСОБА_4 винним у порушенні спеціальних обмежень, спрямованих на попередження корупції, передбачених пунктом "б" частини третьої статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Провадження у даній справі закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

За результатами проведеної перевірки Вища рада юстиції прийшла до висновку, що допущені суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 порушення чинного законодавства і дії, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді, про що й наведено у оскарженому рішенні відповідача від 6 грудня 2010 року.

Не погоджуючись із таким висновком, позивач стверджує, що справа про адміністративне правопорушення, передбачене пунктом "б" частини третьої статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією", яка лягла в основу рішення та подання Вищої ради юстиції про його звільнення за пропозицією члена Ради З. В. В., сфабрикована працівниками Служби Безпеки України, а винесена за наслідками її розгляду постанова апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2009 року є незаконною.

Оскільки конкретних фактів фальсифікації справи про адміністративне правопорушення співробітниками Служби Безпеки України ОСОБА_4 не навів, а постанова апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2009 року, якою він був визнаний винним у порушенні спеціальних обмежень, спрямованих на попередження корупції, є достатньо обґрунтованою, суд не приймає до уваги заперечення позивача стосовно цього епізоду.

Даючи юридичний аналіз діям і рішенням Вищої ради юстиції, колегія суддів враховує наступне.

Повноваження, організація, порядок діяльності Вищої ради юстиції відповідно до статті 2 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР визначаються Конституцією України, вказаним Законом та Регламентом Вищої ради юстиції.

Статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України "Про Вищу раду юстиції" Вищій раді юстиції, серед іншого, надані повноваження щодо внесення подання про звільнення суддів з посад, в тому числі за особливих обставин, однією з яких є порушення суддею присяги.

Порядок здійснення Вищою радою юстиції своїх повноважень щодо розгляду питання про звільнення суддів з посад за порушення присяги (пункт п'ятий частини п'ятої статті 126 Конституції України) встановлений статтею 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже Вища рада юстиції, приймаючи зазначені рішення, діяла в межах наданих їй повноважень.

Аналізуючи безпосередньо рішення відповідача та встановлені ним обставини, колегія суддів вважає доведеними факти порушення позивачем присяги судді при здійсненні правосуддя.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про статус суддів" суддя при здійсненні правосуддя зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків, а також не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Приймаючи присягу, зміст якої визначений статтею 10 цього Закону, суддя урочисто присягає чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим.

Зазначені обов'язки судді є професійними стандартами, що являють собою ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити своєю ціллю і якої повинен дотримуватися.

В статті 12 Кодексу професійної етики судді, затвердженого V з'їздом суддів України 24 жовтня 2002 року, зазначено, що суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Виходячи з цього, суть порушення присяги пов'язана з такими істотними проступками (вчинками) судді, які повністю суперечать тому, що на нього покладено, підривають довіру до нього як носія судової влади та унеможливлюють подальше виконання ним своїх функцій.

Отже, доведений Вищою радою юстиції факт порушення чинного антикорупційного законодавства суддею ОСОБА_4 є не сумісним з чесним і сумлінним виконанням обов'язків судді.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод встановлено право кожного на справедливий розгляд справи, що є однією з ознак принципу верховенства права. Європейський Суд з прав людини вважає, що поняття справедливого судового розгляду, про яке йдеться в пункті 1 статті 6 зазначеної Конвенції, передбачає необхідність дотримання засад рівності та змагальності сторін.

Недотримання кримінально-процесуального закону суддею ОСОБА_4 при розгляді справ є порушенням згаданих засад правосуддя і не може розцінюватися як справедливий розгляд справи.

Така його поведінка при виконанні професійних обов'язків викликає достатньо обґрунтовані сумніви в здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочить звання судді та наносить шкоду престижу судової влади.

За наведених особливих обставин, коли ОСОБА_4 свідомо порушив очевидні і зрозумілі за змістом вимоги законодавства, колегія суддів погоджується із висновком Вищої ради юстиції про те, що дії позивача підпадають під ознаки порушення присяги судді.

Щодо тверджень ОСОБА_4 про порушення Вищою радою юстиції під час розгляду питання про звільнення з посади судді процедури, встановленої Законом України "Про Вищу раду юстиції" та Регламентом Вищої ради юстиції, колегія прийшла до наступних висновків.

Позивач вважає, що на засіданні 6 грудня 2010 року, коли обговорювалося подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді, відповідач необґрунтовано, в порушення пункту 15 § 1 Глави 2 Регламенту Вищої ради юстиції та частини 4 статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції", відмовив у задоволенні його клопотання про залучення до участі у розгляді представника. На його думку, відмова членів Вищої ради юстиції у залученні до розгляду представника свідчить про упередженість з їх боку та про небажання повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати усі обставини справи.

За нормою частини четвертої статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" суддя, справа якого розглядається, та/або його представник мають право надавати пояснення, ставити запитання учасникам засідання, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи.

Відповідно допункту 15 § 1 Глави 2 Регламенту Вищої ради юстиції перед розглядом питання на засіданні Ради головуючий роз'яснює запрошеній особі її права, серед яких є право заявляти клопотання, а також мати свого представника.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_4 двічі, 16 вересня 2010 року та 28 жовтня 2010 року, ознайомлювався співробітниками секретаріату Вищої ради юстиції із наданими йому правами на засіданні Ради, про свідчить його власноручний підпис.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що достовірно володіючи інформацією про свої права та бажаючи, щоб його інтереси захищав представник, позивач повинен був забезпечити його явку на засідання Вищої ради юстиції. Оскільки, жодних документів, які б підтверджували факт укладання ним угоди на представництво інтересів, позивачем надано не було, його клопотання про бажання провести засідання Вищої ради юстиції за участі представника розцінюється судом як намагання штучно затягнути розгляд його справи.

Тому, ухвалюючи рішення про продовження розгляду порядку денного щодо питання про внесення подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у відсутності його представника, Вища рада юстиції діяла законно та в межах наданих їй повноважень.

Упередженість та бажання якомога швидше прийняти рішення про його звільнення, на думку позивача також підтверджується тим, що засідання секції Вищої ради юстиції 28 жовтня 2010 року та 15 листопада 2010 року були проведені всупереч норми частини 5 пункту 14 § 1 Глави 2 Регламенту Вищої ради юстиції за його відсутності та без наявності кворуму.

Колегія судів вважає такі доводи позивача необґрунтованими, оскільки присутність ОСОБА_4 на засіданні секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад 28 жовтня 2010 року підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Вищої ради юстиції від 5 квітня 2011 року N 4495/0/9-11. Цей факт також не заперечувався позивачем у судовому засіданні

Крім того, в матеріалах справи містяться дані про запрошення ОСОБА_4 на засідання секції Вищої ради юстиції 15 листопада 2010 року, про що він був повідомлений особисто 9 листопада 2010 року.

Запрошення позивачем було проігнороване, на засідання секції він не з'явився і документів, які б підтверджували поважність його неявки, Вищій раді юстиції не надав.

Відповідно до частини 5 пункту 14 § 1 Глави 2 Регламенту Вищої ради юстиціїповторна неявка без поважних причин судді, стосовно якого вирішуватиметься питання щодо звільнення за особливих обставин є підставою для розгляду такого питання за відсутності судді.

З огляду на норми Регламенту, у секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад були всі підстави провести розгляд питання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді за його відсутності.

Доводи позивача про відсутність кворуму на засіданні секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад суд вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України "Про Вищу раду юстиції" засідання секції Вищої ради юстиції вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини від її складу.

Відповідно до рішення Вищої ради юстиції від 17 травня 2010 року N 283 кількісний склад секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад - 11 членів.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Вищої ради юстиції від 5 квітня 2011 року N 4495/0/9-11 на засіданні секції Ради з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад 28 жовтня 2010 року були присутні вісім членів Вищої ради юстиції: К. В. М., І. Л. П., З. В. В., К. С. В., К. М. Г., К. К. Т., К. В. В., С. С. Ф.

15 листопада 2010 року на засіданні цієї секції були присутні вісім членів Вищої ради юстиції: К. В. М., І. Л. П., Б. В. А., В. В. І., З. В. В., К. М. Г., С. С. Ф., У. О. С.

Таким чином, обидва засідання секції відбувалися за наявності кворуму та були правомочні.

Заява позивача щодо невідповідності тексту протоколу N 17 засідання Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року, на якому розглядалося питання про його звільнення, фактичним обставинам, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшла. Тому, суд ці доводи позивача відхиляє у зв'язку з їх недоведеністю.

Отже, посилання ОСОБА_4 на порушення відповідачем Регламенту Вищої ради юстиції суд визнає безпідставними.

З урахуванням наведеного Вища рада юстиції обґрунтовано і в межах наданих повноважень на своєму засіданні 6 грудня 2010 року прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді ОСОБА_4 за порушення присяги судді, а тому вимоги позивача про визнання їх незаконними є необґрунтованими і безпідставними.

Оскільки подання Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді має похідний характер від прийнятих нею рішень про її внесення до Верховної Ради України, у суду також відсутні підстави для визнання незаконними і цього акту відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову в частині вимог ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконними рішень Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді та подання Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, внесені до Верховної ради України, слід відмовити.

В частині вимог до Верховної Ради України позивач вказує, що з 21 грудня по 23 грудня 2010 року включно у зв'язку із хворобою він перебував на лікарняному і не мав можливості прибути на пленарне засідання Верховної Ради України з поважних причин. Бажаючи прийняти участь у засіданні та надати пояснення, надіслав на ім'я Голови Верховної Ради України термінову телеграму про відкладення розгляду його питання. Однак, 23 грудня 2010 року на пленарному засіданні народними депутатами України було прийнято рішення про розгляд подання Вищої ради юстиції про звільнення позивача з посади судді за його відсутності. Вважає, що за таких обставин Постанова Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року в частині його звільнення була прийнята з порушенням встановленої процедури, оскільки він був позбавлений можливості бути присутнім на пленарному засіданні Верховної Ради України і надавати свої пояснення.

Відповідно до частини першої статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI (далі - Закон N 2453-VI) порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням.

Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

З матеріалів справи вбачається, що 16 грудня 2010 року Вища рада юстиції направила до Верховної Ради України подання про звільнення судді з посади, в якому запропонувала Парламенту звільнити ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва.

На пленарному засіданні Верховної Ради України 23 грудня 2010 року головою Вищої ради юстиції К. В. М. здійснено доповідь щодо обставин, які на переконання членів Вищої ради юстиції, підтверджували факти порушення позивачем присяги судді.

За наслідками доповіді народними депутатами України була проголосована та прийнята Постанова Верховної Ради України за N 2865-VI про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва.

Проаналізувавши представлені у справі документи, суд вважає, що розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення ОСОБА_4 з посади судді проведений із додержанням процедури, встановленої статтею 111 Закону N 2453-VI.

Відповідно до статті 111 Закону N 2453-VI на момент звільнення позивача повноваження Верховної Ради України фактично полягали лише у реєстрації проекту Постанови про звільнення судді та прийнятті відповідного рішення на пленарному засіданні Ради. Особиста участь суддів щодо яких розглядається питання про їх звільнення на пленарних засіданнях Верховної Ради України, на чому акцентує увагу позивач, Законом N 2453-VI не передбачена. Обов'язок Верховної Ради України, її структурних підрозділів чи інших осіб повідомляти суддів про дату, час і місце розгляду питання про звільнення з посади цим законом також не встановлений.

Тому, твердження ОСОБА_4 про те, що його позбавили права виступу в сесійній залі Верховної Ради України, не повідомивши депутатів про поважність причини його неявки і не відклавши розгляд питання, є необгрунтованим, оскільки чинним законодавством України таке право не передбачено.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що Постанова Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року за N 2865-VI прийнята відповідачем із дотриманням встановленої чинним законодавством процедури, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання її незаконною в частині звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва відсутні.

Керуючись ст. ст. 160 - 163, 1711 КАС України, Вищий адміністративний суд України постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконними рішень Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, подання Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, внесеного до Верховної ради України, та до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року N 2865-VI в частині звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді відмовити повністю.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

 

Головуючий, суддя

Ю. Й. Рецебуринський

Судді:

М. П. Зайцев

 

М. М. Олексієнко

 

Ю. К. Черпак

 

Е. Ю. Швед

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали