ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

24.01.2018 р.

N 826/22766/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Добрівської Н. А., за участю секретаря судових засідань - Шаповалової К. В., та представника відповідача - С. В. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третя особа: ОСОБА_5 про визнання незаконними, нечинними та скасування з моменту прийняття та скасування в частині постанов N 1171 від 31.03.2015 року (Постанова N 1171) та N 1101 від 09.06.2016 року (Постанова N 1101), встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з вимогами (з урахуванням заяви від 02.11.2015 про уточнення позовних вимог) визнати незаконним затвердження Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постанови N 1171 від 31.03.2015 (Постанова N 1171) (регуляторного акта з встановлення тарифу на теплопостачання для населення), без попереднього оприлюднення проекту цього регуляторного акта та аналізу регуляторного впливу означеного регуляторного акта; визнати незаконним затвердження постановою N 1171 від 31.03.2015 тарифу на теплопостачання для населення, з приростом цього тарифу, що в десятки, сотні (по різним категоріям споживачів) перевищує приріст доходів населення України за аналогічний період; визнати незаконною, нечинною з моменту прийняття та скасувати постанову N 1171 від 31.03.2015.

Мотиви, наведені в обґрунтування заявлених вимог зводяться до того, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач мав враховувати в якості фактору не лише розмір економічних планових витрат на виробництво послуги, оскільки регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги здійснюється, в тому числі, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку. Державне регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги базується на принципах випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги. Оскаржуваною постановою затверджено тариф, результатом якого в порушення законодавства є випередження темпів зростання тарифу над темпами зростання доходів населення України. Незважаючи на те, що НКРЕКП в питанні затвердження тарифу з газопостачання населенню є суб'єктом Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а сам Закон являється профільним з усіх правовідносин, що стосуються житлово-комунальних послуг, зокрема правовідносин торфоутворення, цей нормативно-правовий акт не згадується в постановах НКРЕКП, що означає, що він не застосовується. Відповідач в порушення законодавства і прав споживачів затвердив тарифи на послуги з теплопостачання з приростом цього тарифу, що перевищує в десятки разів приріст доходів населення України. Тарифи, затверджені відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, являються несправедливими і не можуть влаштовувати позивачів, як споживачів комунальної послуги.

Відповідач у своїх письмових запереченнях просить відмовити позивачам у задоволені їх вимог, наполягаючи при цьому, що постанова НКРЕКП від 31.03.2015 за N 1171 (Постанова N 1171) прийнята в межах повноважень, визначених Законом України "Про природні монополії", Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", Указу Президента України від 10.09.2014 N 715 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (Положення N 715/2014) та у спосіб, визначений законодавством України. Твердження позивачів про порушення НКРЕКП при прийнятті оскаржуваної постанови принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, визначених статтею 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та порушення права на достатній рівень життя при прийнятті оскаржуваної постанови є безпідставними та необґрунтованими. НКРЕКП, зважаючи на вимоги чинного законодавства, не може встановлювати тариф на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води нижче економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво. До того ж, позивачами обрано неналежний спосіб захисту порушеного права і, до того ж, не наведено доказів порушення оскаржуваною постановою їх законних прав та інтересів. Посилання позивачів на положення Закону України "Про захист прав споживачів" є необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для задоволення адміністративного позову. З огляду на наведене, вимоги позивачів, на переконання відповідача, є безпідставними та необґрунтованими, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Ухвалою суду від 06.10.2015 позовна заява, як така, що не відповідає вимогам ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на день звернення позивачів до суду із даним позовом) залишена без руху із встановленням строку для усунення наведених в ухвалі недоліків.

11.11.2015 позовна заява ухвалою суду була повернута позивачам з підстав, визначених ч. 1 ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015 ухвала Окружного адміністративного суд міста Києва від 11.11.2015 скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

22.01.2016 Окружним адміністративним судом міста Києва постановлено ухвали, якими позивачів звільнено від сплати судового збору, та залишено позовну заяву без руху із встановленням позивачам терміну для приведення позовної заяви у відповідність з вимогами процесуального законодавства.

У зв'язку з усуненням позивачами визначених судом недоліків, ухвалами суду від 22.02.2016 відкрито провадження у адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем в судовому засіданні 28.04.2016 подано доказ здійснення оголошення про розгляд даної справи в "Офіційному віснику України" 15.04.2016.

У судовому засіданні 28.04.2016 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_5, останню залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Також, протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Комунальне підприємство "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранст" Дніпропетровської міської ради.

16.06.2016 позивачами подане клопотання, яким, в тому числі збільшено позовні вимоги шляхом пред'явлення додаткової вимоги щодо скасування постанови НКРЕКП N 572 від 05.05.2016. Дане клопотання в наведеній частині в подальшому було відкликано позивачами клопотанням від 19.07.2016.

19.07.2016 позивачами подано клопотання, в якому, крім іншого, заявлено про збільшення позовних вимог, а саме: доповнені первинні позовні вимоги вимогою щодо скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг N 1101 від 09.06.2016 "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31.03.2015 N 1171" (Постанова N 1101).

Дана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 29.05.2017 зобов'язано відповідача опублікувати оголошення про оскарження постанови N 1101 від 09.06.2016 "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31 березня 2015 року N 1171" (Постанова N 1101) у виданні, в якому вказана постанова була офіційно оприлюднена.

Ухвалою суд від 30.08.2017 відмовлено у задоволенні заяви Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про роз'яснення ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2017.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 року N 4382 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2017 визначено суддю Добрівську Н. А. для розгляду адміністративної справи N 826/22766/15 та вказану справу 17.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н. А.

Ухвалою від 20.10.2017 справа прийнята суддею Добрівською Н. А. до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.11.2017.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 06.11.2017 позивачів, судом ухвалено про відкладення справи на 24.01.2017 з метою розміщення відповідного оголошення на офіційному сайті суду щодо призначення судового засідання у зв'язку з неотримання позивачами судових повідомлень з незалежних від суду обставин.

У судове засідання 24.01.2017 позивачі, визнані судом належним чином повідомленими про розгляд справи, не з'явились. При цьому судом взято до уваги неодноразово висловлене позивачами клопотання про здійснення розгляду справи у їх відсутність.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про день, час і місце його проведення повідомлений у відповідності із вимогами Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV). Відсутність третьої особи (та/або її представника) визнана судом такою, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 24.01.2018 постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивачів від 16.06.2016 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили Рішення Конституційного Суду України за конституційним поданням Верховного Суду України відповідно постанови Пленуму N 10 від 30.05.2016 (Постанова N 10).

Представник відповідача у судовому просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях та додаткових поясненнях на позов.

Ознайомившись з письмово викладеними доводами позивачів, наведених в обґрунтування заявлених вимог, заслухавши доводи представника позивача та надавши оцінку викладеним відповідачем аргументів, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на день звернення позивача до суду із даним позовом) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Пунктом 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 за N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Отже, право на захист виникає за умови якщо позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскарженими постановами встановлено тарифи на природний газ, електроенергію, теплову енергію для потреб населення, отже позивачі як особи які проживають на території України, є суб'єктами правовідносин, у яких застосовано оскаржені постанови.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015 N 1171 (Постанова N 1171), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.04.2015 за N 433/26878 (далі по тексту - Постанова N 1171 та/або оскаржувана постанова) відповідно до статей 5, 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 N 715 (Положення N 715/2014), Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 N 869 (Постанова N 869) (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.02.2015 N 129-р "Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику" (Розпорядження N 129-р) та з урахуванням листа Міністерства фінансів України від 28.02.2015 N 31-12240-03/6404 і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27.02.2015 N 3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг.

31.03.2015 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг винесено постанову N 1101 від 09.06.2016 (Постанова N 1101) "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг".

Правові засади державного регулювання у сфері комунальних послуг врегульовано Законом України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" від 09.07.2010 N 2479-VI (далі - Закон N 2479-VI).

Органом державного регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону N 2479-VI, є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, визначається Законом України "Про природні монополії" (ч. 2 ст. 2 Закону N 2479-VI).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону N 2479-VI завданням національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, є здійснення державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках шляхом формування і забезпечення прогнозованості цінової і тарифної політики на ринках, які перебувають у стані природної монополії, та суміжних ринках у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Водночас, частиною 1 статті 4 Закону України "Про природні монополії" від 20.04.2000 N 1682-III (далі - Закон N 1682-III у відповідній редакції) визначено, що державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 11 Закону N 1682-III (з роз'ясненнями Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2008 р. N 14-рп/2008, у редакції Закону України від 07.10.2010 N 2592-VI), національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України та діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Так, Указом Президента України від 10 вересня 2014 року N 715/2014 (Положення N 715/2014) на виконання Закону України "Про природні монополії", "Про електроенергетику", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Положення), відповідно до пункту 3 (Положення N 715/2014) якого, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Вказаним Положенням (Положення N 715/2014) передбачено, НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, розробляє і затверджує: правила користування тепловою енергією; правила приєднання до теплових та водопровідних мереж і типові договори, передбачені такими правилами; правила надання і погодження технічних умов на підключення до мереж (споруд) електро- та теплоенергетики.

Відповідно до п. 7 Положення N 715/2014 (Положення N 715/2014) НКРЕКП установлює: тарифи на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС та когенераційних установках і установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії; тарифи на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти.

Таким чином, НКРЕКП, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України "Про природні монополії", наділена повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Тобто, відповідач для забезпечення виконання покладених на нього завдань і функцій, у тому числі по встановленню тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, має право приймати нормативно - правові акти (постанови) з питань, що належать до компетенції останнього.

Згідно із визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб'єктів, які є виконавцями цих послуг.

Відповідно до статті 10 Закону N 2479-VI, тарифи на комунальні послуги суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 N 869 (Постанова N 869) (далі - Порядок формування тарифів на теплову енергію).

Відповідно до п. 2 Порядку формування тарифів на теплову енергію (Постанова N 869) цей Порядок (Постанова N 869) застосовується під час установлення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку (Постанова N 869), та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Згідно п. 5 - 7 Порядку формування тарифів на теплову енергію (Постанова N 869) формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо.

Ліцензіат здійснює розподіл витрат між видами господарської діяльності, зокрема пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії, в установленому законодавством порядку.

Не включаються до розрахунку тарифів витрати, які не використовуються для визначення об'єкта оподаткування відповідно до вимог розділу III Податкового кодексу України або перевищують межі відповідних витрат.

У разі зміни протягом строку дії тарифів обсягу окремих витрат, пов'язаних із провадженням ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, з причин, які не залежать від ліцензіата, зокрема збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін і тарифів на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, може проводитися перерахування тарифів шляхом коригування лише тих складових частин структури тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення.

Отже, перегляд установлених тарифів на теплову енергію може бути здійснений НКРЕКП у разі зміни тарифів обсягу окремих витрат пов'язаних із провадженням ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії та інших обставин, що значено впливають на їх величину.

Відповідно до п. 18 Порядку формування тарифів на теплову енергію (Постанова N 869) до складу планованої виробничої собівартості включаються, зокрема, прямі матеріальні витрати, серед яких: витрати на придбання палива (газу, мазуту, вугілля, торфу, інших видів технологічного палива) та електричної енергії для технологічних потреб, що визначаються виходячи з планованого обсягу виробництва теплової енергії згідно з пунктом 13 цього Порядку (Постанова N 869), норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, установлених відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, у яких враховуються основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва, діючих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси. Обсяг витрат, пов'язаних з використанням електричної енергії для технологічних потреб, визначається з урахуванням витрат на зумовлену електромагнітною незбалансованістю електроустановок технологічно шкідливу циркуляцію електроенергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму (у разі відсутності приладів обліку її потужність визначається відповідно до нормативів).

Як зазначено вище, постановою НКРЕКП від 03 березня 2015 року N 584 "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води)" (Постанова N 584), прийнятою в межах повноважень НКРЕКП та на виконання вимог чинного законодавства, граничний рівень ціни на природний газ для виробництва теплової енергії для потреб населення збільшено на 128,7 % і встановлено на рівні 2994,30 грн./тис. куб. м (з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для суб'єктів господарювання усіх форм власності, який справляється у розмірі 2 відсотків, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом), а також відповідними постановами НКРЕКП з квітня 2015 року підвищена вартість виробництва теплової енергії ТЕЦ, ТЕС, АЕС для потреб населення з урахуванням вказаних цін на природний газ. В зв'язку з цим здійснено перегляд тарифів на теплову енергію для потреб населення, шляхом коригування лише паливної складової діючих тарифів, витрат на електроенергію, собівартості виробництва теплової енергії ТЕЦ, ТЕС, КГУ, АЕС.

Отже, фактично мало місце збільшення складових собівартості тарифів на теплову енергію, що мало наслідком перегляд установлених тарифів на теплову енергію та як наслідок прийняття постанови НКРЕКП від 31 березня 2015 року N 1171 (Постанова N 1171).

Щодо доводів позивачів про порушення НКРЕКП, принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, визначених статтею 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту третього статті 116 Конституції України проведення політики соціального захисту, як і цінової політики, віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Крім того, згідно положень статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) Кабінет Міністрів України у сфері соціальної політики, зокрема, забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян.

Принцип державного регулювання як гарантування соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальних послуг та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги НКРЕКП не заперечується, а покладається на Кабінет Міністрів України.

Так само безпідставними є доводи позивачів про порушення відповідачем принципу гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, передбаченого Законом України "Про житлово-комунальні послуги", так як НКРЕКП не є органом, що встановлює та забезпечує визначення політичних гарантій належного соціального захисту; такі функції в силу положень статті 116 Конституції України відносяться до компетенції Кабінету Міністрів України.

Належить звернути увагу, що з метою уникнення надмірного фінансового навантаження на населення через підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.04.2014 за N 83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги" (Постанова N 83), якою установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, та затверджено Порядок призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.

Таким чином, у разі дотримання умов, передбачених Порядком призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року N 83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги" (Постанова N 83), позивач має право звернутись до відповідних органів з метою отримання компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні, у відповідності до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі по тексту - КАС України в чинній редакції) суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV), які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 77 КАС України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України ( N 2747-IV) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи судом не виявлено правових підстав для визнання постанов НКРЕКП такими, що суперечать вимогам законодавства, чинного на день їх прийняття.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, врахувавши позицію третьої особи у даній справі, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем - суб'єктом владних повноважень правомірність своїх рішень, відповідність яких вимогам законодавства встановлена під час розгляду справи. З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2 ( N 2747-IV), 5 - 11 ( N 2747-IV), 19 ( N 2747-IV), 73 - 77 ( N 2747-IV), 79 ( N 2747-IV), 90 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), вирішив:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 293 ( N 2747-IV), 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

 

Суддя

Н. А. Добрівська




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали