ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

20.03.2018 р.

N А/9901/85/18,

 

N 800/88/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого, судді - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконними нормативно-правових актів, установив:

У березні 2017 року ОСОБА_1 у порядку статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут - у редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просив:

визнати незаконним Закон України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (Закон N 5076-VI) (далі - Закон N 5076-VI);

визнати незаконним Закон України від 2 червня 2016 року N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон N 1401-VIII) (далі - Закон N 1401-VIII) в частині скасування положення частини другої статті 59 Конституції України та внесення до неї нової статті 1312, якою звужується обсяг вже існуючих прав людини і громадянина, встановлених статтею 59 Конституції України та статтею 244 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Верховна Рада України як орган законодавчої влади може змінювати Конституцію України шляхом зміни змістовного навантаження тієї чи іншої статті, однак, на переконання позивача, не наділена повноваженнями доповнювати Конституцію України новими статтями, як і виключати з тексту Основного закону уже існуючі статті. З покликанням на статтю 5 Конституції України та на положення Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року позивач зазначив про те, що прийняття Верховною Радою України Закону N 1401-VIII (Закон N 1401-VIII) призведе до зміни конституційного ладу. Закон N 5076-VI (Закон N 5076-VI), на думку позивача, містить низку положень, які суперечать Конституції України, звужують існуючий обсяг прав та обов'язків та створюють перешкоди у доступі до правосуддя.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 березня 2017 року (Ухвала N 800/88/17) відмовив у відкритті провадження за цим позовом з тих мотивів, що юрисдикція адміністративного суду не поширюється на правовідносини, пов'язані з законодавчою діяльністю Верховної Ради України.

У заяві про перегляд судового рішення з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року (Ухвала N 800/88/17), а справу направити до Вищого адміністративного суду України.

Свої вимоги мотивує тим, що у позовній заяві не було вимог щодо конституційності законодавчих актів, відтак адміністративний суд наділений повноваженнями розглядати зазначений позов.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що у задоволенні заяв слід відмовити з огляду на таке.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС).

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС).

Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1 - 4).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Предметну підсудність адміністративних справ визначають положення статті 18 КАС, відповідно до частини четвертої якої Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо <…> оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах зазначеної категорії встановлено у статті 1711 КАС. За частиною першою цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; <…> 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя; <…>.

При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, а відтак і при вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил КАС, передбачених для розгляду цієї категорій спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.

За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002, положення статті 75 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України.

Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

У Рішенні від 29 серпня 2012 року N 16-рп/2012 Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що юридичні форми реалізації повноважень Верховною Радою України, Президентом України, Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України мають важливе значення для держави та суспільства, стосуються прав і свобод громадян, формування і функціонування суддівського корпусу.

Конституційний Суд України вважає, що законодавче регулювання підсудності окремих категорій адміністративних справ, визначених оспорюваними положеннями Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" та КАС, забезпечує передумови для неупередженого здійснення правосуддя Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції протягом розумного строку, закріплює гарантії справедливого судового розгляду справи та встановлює порядок ухвалення судом обґрунтованого і законного рішення.

В аспекті наведеного, положення частини четвертої статті 18 та статті 1711 КАС слід розуміти так, що до підсудності Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції віднесено лише ті спори щодо оскарження актів (дій чи бездіяльності) Верховної Ради України, які виникають у правовідносинах, у яких Верховна Рада України як орган законодавчої влади реалізовує свої владні повноваження (крім законотворчої діяльності і випадків, коли акти Верховної Ради України підлягають перевірці на відповідність Конституції України (конституційність) Конституційним Судом України).

Під час законотворення парламент не реалізовує управлінських функцій, відтак дії ВРУ у цьому процесі, а також закон як результат її законотворчої діяльності не можуть підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції. Натомість стверджувальні порушення прав чи інтересів вимагають інших юрисдикційних форм захисту.

Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постанові від 26 квітня 2016 року у справі N 800/510/15 (Постанова N 800/510/15).

З огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження і розгляду позовної заяви в порядку адміністративного судочинства.

Міркування позивача не спростовують правильності правових висновків оскарженої ухвали, тому заява про її скасування не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), частиною шостою статті 1711, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд постановив:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

М. І. Смокович

Судді:

О. В. Білоус

 

Т. Г. Стрелець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали