ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

20.11.2018 р.

Справа N 826/11485/17

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Ісаєнко Ю. А., суддів: Мельничука В. П., Земляної Г. В., за участю: секретаря - Левченка А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної авіаційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 (Рішення N 826/11485/17) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до Кабінету Міністрів України, третя особа Державна авіаційна служба України про визнання незаконним та нечинним рішення, встановив:

Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" звернулось до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про: визнання незаконними та нечинними з моменту прийняття пункт 11, додатки 2 та 4 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 N 182 (Постанова N 182)).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 (Рішення N 826/11485/17) позов задоволено.

Визнано незаконними та нечинними з моменту прийняття пункт 11, додатки 2 та 4 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 N 182 (Постанова N 182)).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтами подано апеляційні скарги з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в яких просять скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянтів обґрунтовані тим, що перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України, який є уповноваженим на це законом, а відтак висновки суду першої інстанції суперечать положенням чинного законодавства. Також вказано на те, що проект Постанови КМУ N 182 прийнято у встановленому порядку та з урахуванням зауважень МФУ, МЕРТ, ВООРТ "Федерація роботодавців транспорту України", а окремі процедурні порушення під час прийняття нормативно-правового акту не впливають на його правомірність.

Представники апелянтів в судовому засіданні наполягали на задоволенні вимог апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції просили скасувати, та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є суб'єктом надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом (ліцензія N 505921 серії АГ від 27.06.2012).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 N 182 "Про внесення змін до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях" (Постанова N 182), внесені зміни до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях", виклавши його в новій редакції.

Так, пунктом 11 Положення закріплено, що розрахунок державних зборів, визначених додатком 2, проводиться щомісяця на підставі звіту про пасажирів, які відлітають з аеропорту України, та про вантаж, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Звіт про пасажирів, які відлітають з аеропорту України, та про вантаж, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, експлуатант аеропорту подає Державіаслужбі щомісяця до 20 числа наступного періоду за формою, визначеною додатком 4. Для виявлення та усунення можливих неточностей та помилок у такому звіті авіаперевізник у разі потреби повинен провести з експлуатантами аеропортів до 10 числа місяця, що настає за звітним, звірку щодо кількості пасажирів, які відлетіли з аеропорту, та кількості тонн вантажу, що відправлений чи прибув до аеропорту.

Звіт про пасажирів, які відлітають з аеропорту України, та про вантаж, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, який експлуатант аеропорту не подав Державіаслужбі в установлений строк, включається до розрахунку в наступному місяці. Для розрахунку державних зборів відповідно до звіту, який не подано Державіаслужбі в установлений строк, застосовується офіційний курс валют, установлений Національним банком на день оформлення рахунка-фактури за попередній місяць.

Платником рахунка-фактури на сплату державних зборів, визначених додатком 2, є авіаперевізник, який виконував повітряні перевезення. Рахунок-фактура на сплату державних зборів, визначених додатком 2, надсилається платнику факсимільним зв'язком або електронною поштою в день оформлення, а протягом двох робочих днів - поштою (рекомендованим листом). Рахунок-фактура на сплату державних зборів, визначених додатком 2, сплачується протягом 30 днів з дати його оформлення. Державні збори, не сплачені протягом 30 днів з дати оформлення рахунка-фактури на сплату державних зборів, визначених додатком 2, вважаються простроченою заборгованістю перед Фондом.

Додатком 2 Положення закріплено "розмір державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України". Додатком 4 закріплено форму "звіту про пасажирів, які відлітають з аеропорту України, та про вантаж, що відправляється чи прибуває до аеропорту України".

На виконання наведених положень пункту 11, з урахуванням додатків 2 та 4 Положення, Державіаслужба надіслала позивачу лист від 19.07.2017 N 1.15-7212-17 "Щодо необхідності сплати простроченої заборгованості", яким повідомила, що станом на 12.07.2017 у ПрАТ "МАУ" наявна прострочена заборгованість перед Фондом у сумі 15017440,20 грн. (державні збори: за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України за квітень - березень 2017 року). Також зауважила, що у разі відсутності дій з боку позивача спрямованих на погашення заборгованості, Державіаслужба змушена буде звернутися до суду з позовом про її стягнення у примусовому порядку.

Не погоджуючись з наведеним пунктом 11, додатками 2 та 4 Положення в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 N 182 (Постанова N 182), позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем порушено положення Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та Регламенту при прийнятті регуляторного акта (процедури його прийняття), що підтверджує незаконність незаконність спірних пункту 11, додатків 2 та 4 Положення, в редакції регуляторного акта. А також, з огляду на те, що розмір та порядок сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях можуть встановлюватись виключно законами України, а не актами Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 12 Повітряного кодексу України ( N 3393-VI), порядок використання коштів на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях визначається Кабінетом Міністрів України (частина третя).

Для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (частина четверта).

Надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності, окрім іншого: за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України (пункти 3 ( N 3393-VI), 4 частини п'ятої ( N 3393-VI)).

Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята).

Оскаржуваною постановою КМУ від 22.03.2017 N 182 (Постанова N 182) затверджена нова редакція Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, яке визначає перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, які справляються із суб'єктів авіаційної діяльності, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Фонд).

Додатком N 2 Положення передбачено розміри державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України. Іншими нормативними актами ставки зборів не визначено.

З матеріалів справи судом встановлено, що Державіаслужба розраховуючи позивачу заборгованість по державним зборам за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України за квітень - березень 2017 року використала ставки збору, встановлені додатком 2 Положення, який є підзаконним нормативно-правовим актом.

Разом з тим, відповідно до частини першої - другої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За приписами частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законами України.

При цьому, статтею 75, пунктом 3 частини першої статті 85, статтею 91 Конституції України закріплено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України віднесено, окрім іншого, прийняття законів. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Підпунктом 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 N 2-рп/2005 встановлено, що встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключною прерогативою закону.

У пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.2009 N 15-рп/2009 зазначено, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Також, у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 20.05.2010 N 14-рп/2010 закріплено, що конституційне повноваження Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення податкової політики (пункт 3 статті 116 Конституції України) не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання. Тобто за Кабінетом Міністрів України закріплено повноваження визначати елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), які мають встановлюватися виключно законами України.

При цьому, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" закріплено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Згідно з пунктом 5 вказаної постанови, судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що державні збори, зокрема, за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, у тому числі елементи правового механізму регулювання таких зборів, як-то розмір та порядок сплати, мають бути передбачені виключно законом. Делегування парламентом функції із встановлення державних зборів іншим органам державної влади суперечить Конституції України. Відтак, встановлення відповідних зборів постановою Кабінету Міністрів України як підзаконним нормативно-правовим актом суперечить Конституції України та унеможливлює застосування такого акта для нарахування та стягнення відповідного збору.

Аналогічна правова позиція вже викладена у судових рішеннях, які набрали законної сили, зокрема, постановах Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2016 у справі N 826/11299/14, від 18.11.2016 у справі N 826/11952/16 та від 20.01.2017 у справі N 826/17492/16 (Постанова N 826/17492/16). При цьому, у справі N 826/17492/16 відповідна правова позиція підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 (Постанова N 11-335ас18, 826/17492/16, К/9901/5995/18, К/9901/5999/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України ( N 2747-IV), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів зауважує, що для України є чинною Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 07.12.44, частиною другою статті 15 якої передбачено, що жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або вильоту з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.

За приписами частини другої статті 3 Повітряного кодексу України ( N 3393-VI), у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж передбачені Повітряним кодексом України ( N 3393-VI) та іншими актами законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.96 N 9 встановлено, що виходячи з положення статті 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір.

За таких обставин, спірні пункт 11 та додатки 2, 4 Положення, якими встановлюються розмір, порядок нарахування та сплати відповідних державних зборів, суперечать наведеним положення Конституції України та Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, отже є незаконними.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що порушення передбаченої законом процедури при прийнятті спірного рішення також свідчать про обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до статті 51 Закону ( ), постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону ( ). Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент Кабінету Міністрів України (далі також - Регламент), який визначає інші процедурні питання його діяльності.

Згідно пункту 1 § 29 Регламенту, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту (пункт 1 § 32 Регламенту).

Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 N 308 (пункт 3 § 32 Регламенту).

У розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган, зокрема, Кабінет Міністрів України.

Зі змісту пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819", якою в новій редакції викладено Положення (у тому числі, введено в дію спірні пункт та додатки), проект акта є регуляторним актом, а відтак його прийняття потребувало від Кабінету Міністрів України дотримання відповідних законодавчо закріплених процедур.

Так, відповідно до статті 7 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом.

План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів.

Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження.

Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

Водночас, наказом Міністерства інфраструктури України від 17.03.2017 N 105 (Наказ N 105) затверджені Зміни до Плану підготовки проектів регуляторних актів у Міністерстві інфраструктури України на 2017 рік, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 14.12.2016 N 442 (План N 442), включивши до Плану постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819". Підготовку вказаного регуляторного акта було заплановано на II квартал 2017 року, всупереч тому, що дану постанову прийнято та введено в дію у I кварталу 2017 року.

Відповідно до частини першої, другої статті 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

За приписами часини четвертої статті 9 зазначеного Закону, проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Всупереч вказаному, оцінка регуляторного впливу проекту регуляторного акту надана Міністерством інфраструктури України в пояснюваній записці до проекту 03.04.2017, тобто вже після опублікування 29.03.2017 (набрання чинності) прийнятого 22.03.2017 регуляторного акту (опубліковано 29.03.2017 в Урядовому кур'єрі N 59).

Відповідно до статті 21 зазначеного Закону, проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

За приписам пунктів 5, 6 § 33 Регламенту, проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку.

Відповідно до § 50 Регламенту до проекту акта Кабінету Міністрів обов'язково додаються: 1) пояснювальна записка; 2) довідка про погодження проекту акта; 3) протокол узгодження позицій; 4) висновок Мін'юсту; 41) довідка, зазначена у пункті 3 § 35 цього Регламенту; 5) порівняльна таблиця, оформлена згідно з додатком 7 (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів); 6) проект акта та матеріали до нього в електронній формі (у разі внесення проекту акта у формі електронної копії оригіналу паперового документа), які готуються у форматі RTF, шрифт Times New Roman чотирнадцятого розміру.

Разом з тим, пояснювальна записка, довідка та протокол узгодження позицій щодо проекту регуляторного акта складені лише 03.04.2017, тобто вже після його прийняття та опублікування (набрання чинності), отже без урахування зауважень Міністерства фінансів України, Всеукраїнського об'єднання організацій роботодавців транспорту "Федерація роботодавців транспорту України", Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства юстиції України, що спростовує доводи Кабінету Міністрів України про узгодження позицій з вказаними вище суб'єктами у встановленому порядку.

Окрім того, висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту регуляторного акту, складений 23.03.2017, тобто після прийняття відповідачем регуляторного акту 22.03.2017.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

Згідно з пунктами 1, 4 § 52 Регламенту, секретаріат Кабінету Міністрів проводить експертизу (фахову і юридичну) поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснює його опрацювання (вносить поправки, пов'язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, редагує його та у разі потреби узгоджує поправки з головним розробником).

Якщо проект акта Кабінету Міністрів внесено до Кабінету Міністрів з порушенням вимог, установлених пунктом 5 § 33, пунктами 5 і 6 § 37, пунктом 1 § 49, пунктами 1 - 3 § 50, пунктами 1 і 2 § 51 цього Регламенту, Секретаріат Кабінету Міністрів не пізніше ніж протягом двох робочих днів після надходження повертає його головному розробникові із використанням системи електронної взаємодії органів виконавчої влади, крім проектів, що містять інформацію з обмеженим доступом, разом із супровідним листом за підписом Державного секретаря Кабінету Міністрів або одного з його заступників відповідно до розподілу обов'язків для приведення у відповідність із зазначеними вимогами.

В той же час, засідання КМУ відбулося 22.03.2017 (протокол N 24), на якому прийнято регуляторний акт, у той час як аналіз регуляторного впливу складено лише 03.04.217, а експертний висновок регуляторного акта складено лише 28.03.2017.

Між тим, з науково-правового експертного висновку Інституту держави і права ім. В. М. Корецького від 06.06.2017 N 126/228, Положення в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 N 182 (Постанова N 182), не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, пункту 1 статті 1 (Закон N 5203-VI), частини першої статті 5 (Закон N 5203-VI), частини другої статті 5 (Закон N 5203-VI), частини третьої статті 11 Закону України "Про адміністративні послуги" (Закон N 5203-VI), пункту 3 розділу XIX Повітряного кодексу України ( N 3393-VI), пункту 4.2 статті 4, пункту 7.3 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта - Кабінету Міністрів України, яким зазначено про дотримання встановленого порядку прийняття оскаржуваної постанови, оскільки в апеляційній скарзі відсутнє належне нормативно-правове обґрунтування такої позиції з посиланням на конкретні положення законодавства у взаємозв'язку з обставинами справи.

В частині доводів Державної авіаційної служби України щодо наявності повноважень у Кабінету Міністрів України на прийняття вказаного підзаконного акту, яким визначаються порядок сплати та розмір витрат на авіаційну діяльність, то суд першої інстанції висловив правову позицію стосовно вказаного питання, з врахуванням висновків Верховного Суду, які в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України ( N 2747-IV) є обов'язковими для врахування судами, а відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані доводи апелянта не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, на переконання колегії суддів, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зазначеного обов'язку не виконав та не довів у встановленому порядку правомірність прийняття спірних пункту 11, додатків 2 та 4 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 N 182 (Постанова N 182)), а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та правомірно задовольнив такі.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України ( N 2747-IV), за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 311 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної авіаційної служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 (Рішення N 826/11485/17) - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 26.11.2018).

 

Головуючий, суддя

Ю. А. Ісаєнко

Суддя

Г. В. Земляна

Суддя

В. П. Мельничук




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали