КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

29.11.2011 р.

Справа N 2а-489/09

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Грищенко Т. М., суддів: Лічевецького І. О., Мацедонської В. Е., при секретарі - Луцак А. В., у відкритому судовому засіданні в м. Києві розглянув апеляційну скаргу прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 23 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради Київської області, треті особи: Відділ держкомзему у м. Ірпіні Київської області, Виконком Ірпінської міської ради Київської області, про визнання незаконними та скасування рішення Коцюбинської селищної ради від 28.10.2008 року N 711/23-5 та п. 3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25.09.2008 року N 689/22-5, встановив:

25 травня 2009 року прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду з даним позовом у зв'язку з тим, що за результатами перевірки вимог земельного законодавства на території Ірпінського регіону виявив порушення законодавства при винесенні Коцюбинською селищною радою наведених вище рішень.

Так, зокрема, при ухваленні п. 3 рішення про погодження Пропозицій перспективного розвитку смт Коцюбинське N 689/22-5 від 24.09.2008 року, розроблених КП "Ірпінське земельно-кадастрове бюро", та взяття їх за основу під час підготовки та узгодження з виконавцем завдання на проектування Генерального плану смт Коцюбинське, а також рішення N 711/23-5 від 28.10.2008 року щодо віднесення земель, вкритих деревинною рослинністю, віднесених до категорії зелених насаджень, в межах смт Коцюбинське до земель громадської та житлової забудови, Коцюбинською селищною радою були порушені ст. ст. 173, 174 ЗК України, згідно з якими рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міськими радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад, а також ст. ст. 20, 21 ЗК України, згідно з якими визначається порядок зміни цільового призначення земель, зайнятих лісами.

Особи, в інтересах яких заявлений даний позов, вимог прокурора не підтримали.

23 листопада 2009 року Ірпінським міським судом винесена постанова, якою відмовлено в позові прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради, треті особи: відділ Держкомзему у м. Ірпені Київської області, Виконком Ірпінської міської ради Київської області, про визнання незаконними та скасування рішення Коцюбинської селищної ради від 28.10.2008 року N 711/23-5, п. 3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25.09.2008 року N 689/22-5.

21 грудня 2009 року прокурор м. Ірпеня Київської області подав апеляційну скаргу на вказану постанову. У своїй апеляційній скарзі він посилався на те, що суд при ухваленні постанови порушив норми матеріального права та не врахував, що при прийнятті своїх рішень Коцюбинська селищна рада вийшла за межі норм Конституції України та за межі своїх повноважень, а саме, не маючи Генерального плану селища, розпорядилась землями, що їй не належать, чим завдала шкоди економічним та екологічним інтересам держави.

16 вересня 2010 року Київський апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу прокурора м. Ірпеня Київської області залишив без задоволення, а постанову Ірпінського міського суду Київської області від 23 листопада 2009 року - без змін.

8 жовтня 2010 року заступником прокурора Київської області на вказану ухвалу була подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України. Прокурор посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції та при перегляді його апеляційним судом не були враховані всі обставини справи та викладені позивачем доводи, в результаті чого були прийняті рішення, що не відповідають нормам закону та обставинам справи, тому, просив скасувати постанову Ірпінського міського суду від 23 листопада 2009 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора м. Ірпеня в повному обсязі.

При цьому заступник прокурора Київської області не погоджувався з доводами, викладеними в обох судових рішеннях, щодо законності п. 3 спірного рішення, яким погоджені пропозиції землевпорядної організації щодо меж селища та не погодився з висновками обох рішень суду, за якими рішення селищної ради стосувались передачі деревинної рослинності, що знаходиться на землях житлової та громадської забудови, в той час як ці землі відносяться до категорії земель лісогосподарчого призначення.

26 квітня 2011 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України винесла ухвалу, якою касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнила частково, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року скасувала, а справу направила до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Підставою для такого рішення стало те, що суд апеляційної інстанції при перегляді постанови суду першої інстанції, за відсутності Генерального плану смт Коцюбинське, відсутності визначених його меж, не перевірив, до якої категорії земель відносяться спірні землі і чи відносяться вони саме до селища Коцюбинське.

При цьому колегія суддів Вищого адміністративного суду України встановила, що суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків, що спірними рішеннями Коцюбинської селищної ради не встановлювались межі селища Коцюбинське, а фактично відповідач виконував вимоги ст. 173 ЗК України щодо реалізації процедури встановлення меж селища, а тому відповідач діяв у межах наданих йому повноважень.

У судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу і пояснив, що при винесенні спірних рішень, Коцюбинська селищна рада вийшла за межі наданих їй повноважень і нехтуючи інтересами держави порушила вимоги ст. 20 ЗК України, а саме порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, віднесла землі лісогосподарського призначення до земель житлової громадської забудови. Крім того, при винесенні рішень рада порушила вимоги ст. ст. 173, 174 Земельного кодексу України, перевищила свої повноваження та розпорядилась територією, яка не входить в межі селища Коцюбинське, а входить в межі м. Київ, а саме Святошинського лісопаркового господарства. При цьому, прокурор не зміг переконливо пояснити суду, в чому полягали порушення інтересів держави загалом та Київської обласної державної адміністрації і Київської обласної ради зокрема винесенням селищною радою рішень про погодження Пропозицій перспективного розвитку смт Коцюбинське від 24 вересня 2008 року, розроблених КП "Ірпінське земельно-кадастрове бюро" та взяття їх за основу під час підготовки та узгодження з виконанням завдань з проектування Генерального плану смт Коцюбинське. Щодо рішення селищної ради про передачу деревинної рослинності, то прокурор не вважає підставою для нього рішення Ірпінської міської ради від 27.06.2002 року, тому що воно не стосується спірних земель, які в свою чергу не входили в межі селища Коцюбинське, а входили в межі Святошинського лісництва і мали лісогосподарче призначення.

З останніх підстав до апеляційної скарги приєдналась Київська міська рада з вимогами скасувати спірні рішення Коцюбинської селищної ради, тому що їх дія поширюється на територію м. Києва давно і належним чином закріплену межовими знаками.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, у задоволенні її вимог просить відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вважає, що прокурор на підтримання своєї апеляційної скарги змінив підстави звернення до суду з позовом: у позові послався на порушення селищною радою ст. 20 та ст. ст. 173, 174 ЗК України, а в обґрунтування апеляційної скарги поклав доводи про порушення порядку застосування рішення Ірпінської міської ради від 27.06.2002 року та фактичне розпорядження землями поза межами селища Коцюбинське. При цьому відповідач вказує, прокурор звернувся до суду на захист інтересів Київської обласної ради та Київської обласної держадміністрації, але його доводи в апеляційній та касаційній скарзі фактично направлені на захист інтересів Київської міської ради. Представник підтвердив, що п. 3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25.09.2008 року N 689/22-5 не спрямовувалось на встановлення меж населеного пункту та на розпорядження землями, а було направлене на забезпечення первинних дій по виготовленню Генерального плану селища Коцюбинське. Дії селищної ради не виходили за межі діючого законодавства, зокрема ЗУ "Про землеустрій". Представник наголосив, що на час розгляду даної справи закон про розмежування територій м. Києва і Київської області у встановленому законом порядку не прийнятий. Єдиним законним актом, який визначав адміністративно-територіальний устрій селища Коцюбинського, був Указ Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.41 року про утворення селища. Первинна документація щодо встановлення меж селища не збереглась, тому селищна рада замовила виконання робіт по інвентаризації та відновлення меж селища. 06.11.2009 року рішенням N 170 селищна рада затвердила матеріали інвентаризації та була розпочата процедура розробки документів, що мали б посвідчувати межі селища. Всі дії велись з дотриманням ст. ст. 173 - 175 ЗК України та у межах ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Проведені на момент розгляду апеляції дії свідчать про те, що селищна рада при винесенні спірних рішень діяла виключно в межах селища Коцюбинське і не порушувала інтересів Київської міськради та Святошинського лісництва. Виготовлений належним чином Генеральний план селища на даний час пройшов всі погодження і затверджений рішенням N 153 від 15.09.2010 року, знаходиться на розгляді Головного управління Держкомзему і буде поданий на затвердження Київської обласної ради.

Щодо рішення Коцюбинської селищної ради від 28.10.2008 року "Про передачу деревинної рослинності віднесену до категорії зелених насаджень в межах селища Коцюбинське", то воно було прийняте на підставі вже існуючого рішення Ірпінської міської ради від 27.06.2002 року, яке не раз перевірялось судами різних рівнів на відповідність нормам закону. Вказаними рішеннями не змінювалось і не встановлювалось цільове призначення земель, тому що ці землі не мали ніколи статусу земель лісового фонду. Ця обставина теж неодноразово перевірялась судами різних рівнів при вирішенні позовів і підтверджується судовими рішеннями, що вступили в законну силу.

Крім того, представник наголосив, що при винесенні ухвали колегією Вищого адміністративного суду України зазначалось, що селищна рада при винесенні спірних рішень діяла в межах своїх повноважень.

Особи, в інтересах яких заявлений позов прокурором м. Ірпеня, його позовні вимоги не підтримали, вважаючи, що вибраний прокурором спосіб захисту порушує територіальні інтереси Київської області. Київська обласна рада в суд свого представника не направила, але проти позову заперечує, вважає рішення, прийняті Коцюбинською селищною радою з дотриманням закону і такими, що прийняті щодо земель Київської області, а вимоги прокурора не обґрунтованими належними доказами. При цьому Київська обласна рада вважає, що прокурор у своїй апеляційній скарзі посилається на інші підстави визнання нечинними спірних рішень, які не були предметом розгляду суду першої інстанції, що є порушенням ст. 51 КАС України.

Представник Київської обласної державної адміністрації в суді підтримала позицію відповідача та Київської обласної ради.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились. В направлених до суду письмових заявах просили справу розглянути без участі їх представника. Ірпінська міська рада заперечує проти доводів прокурора, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду без змін. Відділ Держкомзему в м. Ірпінь Київської області просив справу розглядати без участі його представника та на розсуд суду.

Заслухавши прокурора, представників сторін, вивчивши представлені в справі докази, колегія суддів приходить до наступних висновків.

З перевірених колегією суддів матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення даного позову прокурора були численні перевірки дотримання норм земельного законодавства при наданні земельних ділянок під забудову громадянам та, можливо, пов'язана з цією подією вирубка лісів в районі селища Коцюбинське. В рамках даної перевірки прокурором м. Ірпеня Київської області було подано до Ірпінського міського суду позов у травні 2008 року про визнання незаконними та скасування рішень Коцюбинської селищної ради N 711/23-5 від 28 жовтня 2008 року та п. 3 такого ж рішення від 25 вересня 2008 оку N 689/22-5.

П. 3 рішення від 25 вересня 2008 року "Про перспективний план розвитку смт Коцюбинське" викладений в такій редакції: "Погодити Пропозиції перспективного розвитку смт Коцюбинське від 24 вересня 2008 року, розроблені КП "Ірпінське земельно-кадастрове бюро" та взяти їх за основу під час підготовки та узгодження з виконавцем завдання на проектування Генерального плану смт Коцюбинське".

Рішення від 28 жовтня 2008 року "Про передачу деревинної рослинності віднесену до категорій зелених насаджень в межах смт Коцюбинське" винесене з посиланням на ст. ст. 20, 55 ЗК України та п. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" та рішення Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року N 49-3-XXIV. Пунктом першим даного рішення віднесені землі, вкриті деревинною рослинністю (крім наданих у власність чи користування), в межах визначених планом перспективного розвитку смт Коцюбинське до земель житлової та громадської забудови. Пунктом другим деревинна рослинність, розташована на землях, вказаних в п. 1, віднесена до категорії зелених насаджень в межах населеного пункту та передана на баланс комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп". Пунктом третім на дане комунальне підприємство покладались обов'язки щодо здійснення догляду за зеленими насадженнями в межах селища щодо проведення природоохоронних та санітарно-оздоровчих заходів, надання інших послуг охорони, збереження або часткового знесення зелених насаджень. Пунктом четвертим відділ земельних ресурсів уповноважувався внести відповідні зміни у земельно-облікові матеріали, а п'ятим - контроль за виконання рішення покладався на постійну комісію з питань промисловості, будівництва, землекористування, торгівельного та побутового обслуговування.

23 листопада 2009 року Ірпінським районним судом Київської області винесене рішення, яким у позові прокурору м. Ірпінь Київської області про скасування наведених вище рішень Коцюбинської селищної ради було відмовлено. Відмовляючи прокурору у позові з підстав порушення селищною радою ст. 19 Конституції України, ст. 20, 21, 173, 174 ЗК України, суд першої інстанції виходив з того, що селищна рада не приймала рішення про встановлення меж селища, а отже, і не привласнювала собі повноважень Київської обласної ради, а дії по розробленню Генерального плану селища узгоджувались з вимогами тих норм законодавства, на які посилалась селищна рада у своїх рішеннях. При цьому суд першої інстанції, з посиланням на ст. 71 КАС України, дійшов до висновку, що прокурором не було надано суду доказів протилежного.

Судом також було встановлено, що на момент прийняття селищною радою спірних рішень діяв ЗУ "Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель Коцюбинське Київської області", згідно з нормами якого питання благоустрою населених пунктів регіону було віднесено до виключної компетенції Ірпінської міської ради, а її рішення є обов'язковими для виконання на всій території району.

27.06.2002 року Ірпінською міською радою було прийняте рішення N 49-3-XXIV, яким землі, вкриті деревинною рослинністю (крім наданих у власність і користування) в межах Ірпінського регіону, були віднесені до земель запасу житлової та громадської забудови та передані на обслуговування Бучанській лісогосподарській установі, деревинна рослинність на вказаних землях була віднесена до категорії зелених насаджень у межах населених пунктів регіону, догляд за якою було покладено на цю ж установу, правонаступником якої стало КП КОР "Обласний лісгосп".

Тому суд першої інстанції визнав правомірним винесене Коцюбинською селищною радою рішення від 28.10.2008 року про передачу деревинної рослинності, віднесеної до категорії зелених насаджень в межах смт Коцюбинське, на виконання рішення Ірпінської міської ради від 27.06.2002 року.

Останнє рішення, всупереч посиланням прокурора на його невідповідність закону, неодноразово оскаржувалось до судів різни рівнів, але було залишене в силі і є нині діючим.

При винесенні рішення суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 19, 20 та 55 ЗК України, дійшов до висновку, що прокурором у суді не доведено, що землі, щодо яких винесені спірні рішення, мають лісогосподарче призначення, а деревинна рослинність, про яку йдеться у спірних рішеннях, не перебуває на землях житлової та громадської забудови. Суд також вказав, що прокурором не доведено, яка економічна та екологічна шкода нанесена інтересам держави.

На постанову Ірпінського міського суду Київської області від 23 листопада 2009 року прокурором м. Ірпінь Київської області була подана апеляційна скарга. В апеляційній скарзі вказувалось, що при винесенні постанови судом не було взято до уваги всупереч ст. 12 ЗК України, ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" та Конституції України, що селищна рада розпорядилась землями, які не знаходяться в межах селища, і доказів зворотнього суду відповідачем не надано. Тим самим селищна рада перевищила свої повноваження і прийняла рішення щодо земель та насаджень, що не знаходиться на її території.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заслуговують на увагу твердження відповідача та третіх осіб про те, що прокурором подана апеляційна скарга не з підстав, які заявлені в позові.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що пунктом 3 рішення селищної ради від 24.09.2008 року не встановлювались межі селища Коцюбинське, а фактично відповідач виконував вимоги ст. 173 ЗК України щодо реалізації процедури встановлення межі селища, тому відповідач діяв при ухваленні вказаного рішення у межах повноважень.

Щодо з'ясування питання щодо відсутності меж селища та до якої категорії земель відносяться спірні землі і чи належать ці землі до земель селища, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що немає ніяких підстав вважати, що Коцюбинська селищна рада при винесенні спірних рішень вирішувала питання належності до її території будь-яких земель у певно визначених межах. При цьому наявність у Пропозиціях перспективного розвитку, наданих на погодження селищної ради, схем розвитку селища, не звільняло органи, які виготовляють та погоджують Генеральний план селища, діяти у межах закону. Зокрема, виготовлення Генерального плану населених пунктів передбачає таку процедуру як узгодження меж. При наявності спору між територіальними громадами з приводу користування тими чи іншими земельними ділянками, відповідні органи можуть вирішити ці питання шляхом взаємних переговорів або в суді. З пояснень представника Коцюбинської селищної ради та наявних у справі доказів вбачається, що спірні рішення селищною радою виносились на підставі існуючих нормативних актів, зокрема, ЗУ "Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування Ірпінського регіону", куди входило і селище Коцюбинське та на підставі рішення Ірпінської міської ради від 27.02.2002 року, які були діючими на момент ухвалення рішень. З матеріалів справи вбачається і це не раз встановлювалось в судах різних рівнів, що Генерального плану селища Коцюбинське на момент ухвалення спірних рішень не було, його межі не були чітко визначеними, а його статус був сформований на підставі Указу Президії Верховної Ради від 11.02.41 року. Судами всіх рівнів не було встановлено, що є нормативний документ, ухвалений на підставі діючого законодавства в Україні, згідно з яким встановлювалось би розмежування м. Києва та Київської області в цілому та селища Коцюбинського зокрема. Посилання прокурора на нормативні акти, якими встановлювались межі міста Києва, що дає йому підставу вважати, що спірними рішеннями селищна рада порушила межі м. Києва всупереч існуючим межам та межовим знакам, колегія суддів не може взяти до уваги з огляду на те, що вказані нормативні акти Київською міською радою приймались в односторонньому порядку без узгодження меж з Київською областю, що є порушенням нині діючого законодавства в цій галузі. Посилання прокурора на те, що згідно з існуючою документацією у Святошинському лісництві, землі, яких торкаються спірні рішення, відносяться до категорії лісогосподарчих і знаходяться у господарчому розпорядженні КП "Святошинське лісництво", не спростовують і не підтверджують позовні вимоги прокурора. Колегією суддів ретельно перевірені докази у справі, в т. ч. існуючі рішення судів різних рівнів, якими перевірялись вказані обставини. Так, з пояснення Відділу земельних ресурсів у м. Ірпені від 11.06.2009 року вбачається, що станом на вересень 2008 року облік земель Коцюбинської селищної ради у відділі не вівся і інформація про склад земель була відсутня. Як землі лісогосподарчого призначення вказані землі не обліковувались. За наявних у справі довідок Коцюбинської селищної ради, спірні землі прилягають безпосередньо до населеного пункту і були закріплені за підприємствами селища для підтримання їх в належному стані. З наданих прокурором та Київською міською радою документів та схем не вбачається, зокрема, що між містом та селищем були чітко визначені межі, навіть в розмежуванні районів міста межі між Святошинським районом м. Києва з смт Коцюбинським не існує. З історико-архітектурних та історико-містобудівних опорних планів Києва (додаток 2 "Історичні території Києва" за 2001 рік) вбачається, що межа міста Києва обмежувалась територією Новобіличів, проспектом Паладіна і далі вул. Стеценка. Колегія суддів не може взяти до уваги документи з лісогосподарювання Святошинського комунального підприємства з огляду на те, що межі такого господарювання не обмежується адміністративними межами населених пунктів, а за наявності спору між двома комунальними підприємствами з приводу спірних територій, він може бути розглянутий в порядку господарського провадження і можливість така не втрачена. Рішеннями судів різних рівнів, що вступили в законну силу, встановлювалось, що землі Ірпінського регіону, яких торкалось рішення від 27.06.2002 року, ніколи не відносились до земель лісогосподарчого призначення. У рішенні Ірпінського міського суду від 2 листопада 2004 року за заявою прокурора про визнання незаконним рішення Ірпінської міськради від 27.06.2002 року вказується на неправильність посилання прокурора на земельний кадастр, у відповідності з яким з 1996 року спірні землі Ірпінського регіону були віднесені до земель лісового фонду, зокрема, вказується, що єдиною підставою віднесення земель до певної категорії є не відображення їх в облікових документах за певною категорією, а рішення відповідного органу, яке насправді відсутнє. Як встановлено в суді, таким першим рішенням і було рішення Ірпінської міської ради від 27.06.2002 року, а згодом рішення Коцюбинської селищної ради від 28.10.2008 року.

У відповідності з ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За наведених обставин колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності прокурором свого позову належними доказами та відповідності спірних рішень Коцюбинської селищної ради вимогам законодавства України в цій галузі. Колегія суддів вважає, що при винесенні названих рішень Коцюбинська селищна рада діяла у межах своїх повноважень та з дотриманням існуючих норм земельного законодавства в Україні.

У відповідності з ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу Прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення.

Постанову Ірпінського міського суду від 23 листопада 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документа про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

 

Головуючий, суддя

Т. М. Грищенко

Суддя

І. О. Лічевецький

Суддя

В. Е. Мацедонська

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали