ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

18.04.2018 р.

Справа N 367/3673/15-а

 

Адміністративне провадження N К/9901/10765/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої, судді - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської обласної державної адміністрації на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 (колегія суддів у складі: Саприкіної І. В., Карпушової О. В., Кобаля М. І.) у справі N 367/3673/15-а за позовом ОСОБА_5 до Київської обласної державної адміністрації про визнання незаконною бездіяльність, встановив:

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з адміністративним позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Київська ОДА), в якому просила: визнати незаконною бездіяльність Київської ОДА щодо нерозгляду протягом більш ніж 5 років її скарги від 15.09.2008 в порядку та в термін, встановлені Законом України "Про звернення громадян"; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у визначеному судом розмірі.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 01.10.2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 постанову Ірпінського міського суду Київської області від 01.10.2015 скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що Київська ОДА вжила всіх необхідних заходів щодо врегулювання конфлікту та виконала в повному обсязі судові рішення, а отже факт бездіяльності з боку відповідача під час розгляду звернення позивача відсутній. Крім того, зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що Київська ОДА завдала їй моральну шкоду.

Відзиву на касаційну скаргу відповідача до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.09.2008 ОСОБА_5 звернулася до Київської ОДА із скаргою про захист прав пасажира - споживача послуг автомобільного транспорту, мотивовану тим, що 17.05.2008 їй, як ветерану праці, дитині війни не було забезпечено безпечне і якісне пільгове перевезення персоналом перевізника (КП "Київпастранс", автопарк N 5) на зупинці м. "Святошино" на приміському маршруті N 772, де контролер із застосування фізичного впливу вимагав оплати проїзду.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 24.04.2009 у справі N 2а-143/2009 визнано протиправними дії Київської ОДА в частині надання відповіді від 27.10.2008 N 02-05/1780 та порушення терміну розгляду скарги ОСОБА_5 про захист прав споживача послуг автомобільного транспорту, зобов'язано Київську ОДА розглянути вказану скаргу в порядку та в термін, встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Київська ОДА листом від 10.06.2009 за N 11-37-13426 повідомила ОСОБА_5 про розгляд її скарги від 15.09.2008. Крім того, відповідач неодноразово звертався до КП "Київпастранс" та автобусного парку N 5 щодо надання інформації про результати розгляду скарги щодо працівників автобусного парку N 5 - учасників інциденту, який відбувся на приміському маршруті N 772.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 11.03.2014 у справі N 367/500/14-а визнано неправомірним та скасовано рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом N 2-а-143/2009, виданим Ірпінським міським судом 05.06.2009.

Відповідач про виконання постанови Ірпінського міського районного суду Київської області від 24.04.2009 повідомив ОСОБА_5 лише 04.02.2015.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вжив всіх необхідних заходів щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду звернення позивача, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що відповідач не довів правомірності своїх дій щодо належного розгляду скарги позивача та вжиття всіх необхідних заходів для усунення порушення прав позивача.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з урахуванням наступного.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 11.03.2014 у справі N 367/500/14-а за позовом ОСОБА_5 до Державної виконавчої служби України про визнання рішення неправомірним та зобов'язання поновити виконавче провадження встановлено відсутність належних доказів виконання постанови Ірпінського міського суду Київської області від 24.04.2009 у справі N 2а-143/2009.

В зазначеному судовому рішенні вказано: "… слід зауважити, що сам лише факт розгляду скарги позивача суб'єктом владних повноважень, навіть якщо він мав місце, в даному випадку не можна вважати виконанням рішення суду в повному обсязі, оскільки згідно положень ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" позивача необхідно було повідомити про результати розгляду його скарги і суть прийнятого рішення, в тому числі щодо питань вирішення яких вимагалося позивачем при розгляді скарги, зокрема, про відповідальність осіб із зазначенням прізвищ, імен, по батькові, з вини яких було допущено порушення прав позивача, посаду і прізвище особи, яка застосувала до неї силу, та водія автобуса тощо".

Отже, таким, що набрало законної сили судовим рішенням, встановлено спосіб дій державного виконавця, які б вказували на належне виконання рішення суду.

За змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, у якій вони ухвалені.

Статтею 14 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Лист Київської ОДА від 10.06.2009, адресований ОСОБА_5, не відповідає умовам, викладеним у судовому рішенні, а тому не підтверджує належне виконання постанови Ірпінського міського суду Київської області від 24.04.2009. Більше того, доказів його направлення та отримання позивачем матеріали справи не містять.

Відтак, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів щодо належного розгляду скарги позивача та вжиття всіх необхідних заходів для усунення порушення прав позивача.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_5 моральної шкоди в розмірі 500 грн.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, у редакції, чинній до 15.12.2017, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, на одержання письмової відповіді про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

В силу приписів статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Задовольняючи вказану позовну вимогу та визначаючи зазначену суму, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем при розгляді скарги ОСОБА_5 не було дотримано вищезазначені норми Закону України "Про звернення громадян", що виявилось у неналежному розгляді протягом більш ніж п'яти років скарги позивача.

З огляду на встановлення судом апеляційної інстанції протиправної бездіяльності Київської ОДА по відношенню до позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність стягнення на користь ОСОБА_5 моральної шкоди в розмірі 500 грн. Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені. В цьому випадку порушення прав позивача доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд постановив:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 у справі N 367/3673/15-а залишити без змін, а касаційну скаргу Київської обласної державної адміністрації - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

 

Головуюча, суддя

І. Л. Желтобрюх

Судді:

О. В. Білоус

 

Т. Г. Стрелець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали