Додаткова копія: Про визнання незаконною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 23.03.2017 р. N 337

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

29.05.2019 р.

Справа N 826/12045/17

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого, судді - Епель О. В., суддів: Карпушової О. В., Літвіної Н. М., за участю секретаря - Лісник Т. В., представника відповідача - У. А. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та скасування постанови (Постанова N 337), встановив:

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач) про визнання незаконною (такою, що не відповідає акту вищої юридичної сили) постанови від 23.03.2017 р. N 337 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 20 грудня 2016 року N 2326" (Постанова N 337).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що індивідуально визначені права позивача оскаржуваною постановою НКРЕКП не порушені, а як народному депутату їй не надано законом права на звернення до суду з цим позовом.

Крім того, судом зазначено, що спірна постанова НКРЕКП від 23.03.2017 р. N 337 (Постанова N 337) не є регуляторним актом та прийнята відповідачем з дотриманням законодавчої процедури і позивачем не доведено, що прийняття такої постанови призвело до збільшення вартості комунальних послуг.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вона є народним депутатом України та за своїм статусом має право звертатися з цим позовом до суду в інтересах громадян України, а також, що позов подано нею на захист власних майнових прав та інтересів.

При цьому, апелянт наполягає на тому, що оскаржувана постанова НКРЕКП від 23.03.2017 р. N 337 (Постанова N 337) не визначає конкретних ліцензіатів, яким вона адресована та є регуляторним актом, що оптова ціна на ринку електроенергетики безпосередньо впливає на розмір тарифів на постачання електроенергії будь-яким кінцевим споживачам в Україні і постанова НКРЕКП N 337 впливає на вартість комунальних послуг, що не було враховано судом першої інстанції.

З цих та інших підстав апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, вважаючи, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на своїй правові позиції та, зокрема, зазначаючи, що постанова від 23.03.2017 р. N 337 (Постанова N 337) не є регуляторним актом, що вона стосується конкретних ліцензіатів і прийнята лише на 2017 рік, що при її прийнятті НКРЕКП дотримано законодавчо визначену процедуру ухвалення таких рішень та вимоги Регламенту.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року витребувано додаткові докази у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.12.2016 р. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) прийнято постанову N 2326 "Про затвердження прогнозованої оптової ринкової ціни на 2017 рік", якою:

1) затверджено на 2017 рік прогнозовану оптову ціну електричної енергії на рівні 1285,06 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ) з розбивкою на квартали: I квартал - 1341,57 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ); II квартал - 1263,76 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ); III квартал - 1263,76 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ); IV квартал - 1263,76 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ);

2) постановлено ліцензіатам з постачання електричної енергії за регульованим тарифом застосувати цю прогнозовану оптову ринкову ціну при розрахунку роздрібних тарифів на електроенергію згідно з Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженими постановою НКРЕКП від 13 червня 1996 року N 15/1;

3) визначено, що вона набирає чинності з 01.01.2017 р.

17.03.2017 р. на офіційному веб-сайті НКРЕКП були оприлюднені питання порядку денного засідання Комісії у форі відкритого слухання, яке відбудеться 23.03.2017 р.

Пунктом 10 зазначеного порядку денного пропонувалось розглянути на засіданні Комісії 23.03.2017 р. питання про внесення змін до постанови НКРЕКП від 20.12.2016 р. N 2326 "Про затвердження прогнозованої оптової ринкової ціни на 2017 рік". Також оприлюднено обґрунтування до цього питання з позначкою "уточнено", у складі якого міститься проект рішення, згідно якого пропонувалось "затвердити на 2017 рік прогнозовану оптову ринкову ціну електричної енергії на рівні 1353,66 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ) з розбивкою на квартали:

I квартал - 1341,57 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ);

II квартал - 1341,57 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ);

III квартал - 1365,72 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ);

IV квартал - 1365,72 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ).

Первісний проект передбачав підвищення ОРЦ з II кварталу 2017 р. по відношенню до I кварталу з 1341,57 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ) до 1354,98 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ).

У ході обговорення питання на засіданні Комісії 23.03.2017 р. було запропоновано відмовитись від раніше прийнятого рішення про підвищення ОРЦ у II кварталі та підвищити ОРЦ на 1,8 % з 01.07.2017 р.

Предметом голосування на засіданні Комісії 23.03.2017 р. був саме уточнений проект, яким не передбачалось підвищення ОРЦ у II кварталі та підвищувалась ціна на 1,8 % з 01.07.2017 р., за який проголосували члени Комісії.

23.03.2017 р. НКРЕКП прийнято постанову N 337 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 20 грудня 2016 року N 2326" (Постанова N 337), якою пункт 1 постанови НКРЕКП від 20.12.2016 р. N 2326 викладено в наступній редакції:

"1. Затвердити на 2017 рік прогнозовану оптову ринкову ціну електричної енергії на рівні 1353,66 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ) з розбивкою на квартали:

I квартал - 1341,57 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ);

II квартал - 1341,57 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ);

III квартал - 1365,72 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ);

IV квартал - 1365,72 грн. за 1 МВт·год (без ПДВ)".

Станом на 31.10.2018 р ліцензії на право господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом отримали 55 юридичних осіб.

Тариф на електроенергію з січня по грудень підвищений з 185,39 коп. за кВт·год (без ПДВ) до 187,121 коп. за кВт·год (без ПДВ), або на 100,93 %, тоді як ОРЦ яка в січні складала 1341,57 грн., а у грудні 1365,72 грн. підвищена у 101,80 %.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, законами України "Про електроенергетику" від 16.10.97 р. N 575/97-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон N 575/97-ВР), "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22.09.2016 р. N 1540-VIII (Закон N 1540-VIII) (далі - Закон N 1540-VIII), "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 р. N 1160-IV (далі - Закон N 1160-IV), "Про статус народного депутата України" від 17.11.92 р. N 2790-XII (далі - Закон N 2790-XII), Порядком формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21.08.2018 р. N 886 (Порядок N 886) (далі - Порядок N 886), Регламентом, затвердженим постановою НКРЕКП від 06.12.2016 р. N 2133 (Постанова N 2133) (далі - Регламент), Порядком формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 03.03.2016 р. N 289 (Порядок N 289) (далі - Порядок N 289).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 2 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У ч. ч. 1 ( N 2747-IV), 3 ( N 2747-IV), 4 ст. 5 КАС України ( N 2747-IV) закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону N 575/97-ВР органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Одним з основних завдань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування оптового ринку електроенергії України (ч. 1 ст. 12 Закону N 575/97-ВР). Частиною 1 статті 15 Закону N 575/97-ВР передбачено, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону N 1540-VIII (Закон N 1540-VIII) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

У ст. 3 Закону N 1540-VIII (Закон N 1540-VIII) регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України, у тому числі шляхом нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Статтею 17 Закону N 1540-VIII (Закон N 1540-VIII) регулятору надані повноваження встановлювати державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Згідно зі ст. 14 Закону N 1540-VIII (Закон N 1540-VIII) засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті.

Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію.

Перелік питань, що вносяться на розгляд Регулятора, оприлюднюється не пізніше як за три робочі дні до дня проведення засідання на офіційному веб-сайті Регулятора.

Разом з переліком питань, що вносяться на розгляд Регулятора, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Регулятора проекти рішень Регулятора та обґрунтування до них, одержані зауваження та пропозиції, а також вмотивована позиція Регулятора щодо одержаних зауважень.

Голосування на засіданнях Регулятора здійснюється членами Регулятора особисто та самостійно.

Рішення Регулятора вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше чотирьох членів Регулятора, присутніх на засіданні. Кожний член Регулятора має один голос. Член Регулятора, не згодний з прийнятим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка додається до такого рішення.

Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.

Рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб'єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур'єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення. Рішення підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття.

Перед кожним голосуванням головуючий формулює зміст рішення, що ставиться на голосування, та пропонує провести голосування щодо нього (п. 8.30 Регламенту (Постанова N 2133)). Водночас, кожний член НКРЕКП, який бере участь у розгляді питання, має право запропонувати власний проект рішення або перелік питань, які визначають суть рішення (п. 8.31 Регламенту (Постанова N 2133)).

Статтею 1 Закону N 1160-IV визначено, що регуляторний акт це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Порядку N 886 (Порядок N 886) Ліцензійний реєстр НКРЕКП - це перелік суб'єктів господарювання - ліцензіатів, який формується і ведеться Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), відповідно до отриманої ліцензіатами ліцензії як автоматизована система збирання, накопичення, захисту та обліку відомостей про цих суб'єктів.

У п. 7 Порядку N 886 (Порядок N 886) закріплено, що інформація, що міститься в ліцензійному реєстрі, є відкритою та розміщується на офіційному веб-сайті НКРЕКП за формою, наведеною в додатку до цього Порядку (Порядок N 886). Пунктом 3.1 Порядку N 289 (Порядок N 289) передбачено, що при розрахунку оптової ринкової ціни враховуються, зокрема індикативна ціна вугілля, яка визначається на підставі середньої ринкової ціни на європейському ринку (на основі середніх індексів АРІ2 на умовах CIF в основних портах Західної Європи Амстердам - Роттердам - Антверпен) за 12 місяців, що передують місяцю встановлення прогнозованої оптової ринкової ціни, яка розраховується з урахуванням середньозваженого курсу на міжбанківському ринку (на час встановлення офіційного курсу гривні), оприлюдненого на офіційному веб-сайті Національного банку України на дату проведення розрахунку, та приводиться у відповідність до визначеної в прогнозній структурі палива теплових електростанцій на відповідний період, розрахованої центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в електроенергетичному комплексі, відповідно до прогнозного балансу електричної енергії ОЕС України, калорійності вітчизняного вугілля; середня вартість доставки вугілля з портів Амстердам - Роттердам - Антверпен до українського порту за 12 місяців, що передують місяцю встановлення прогнозованої оптової ринкової ціни, що формується на підставі даних, зібраних від державних органів виконавчої влади, відповідальних за моніторинг цін, або на підставі даних, що публікуються у відповідних друкованих виданнях.

Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що НКРЕКП у межах наданих їй повноважень зі здійснення державне регулювання у сфері енергетики приймає участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування оптового ринку електроенергії України шляхом прийняття відповідних постанов.

Разом з тим, постанова НКРЕКП може бути оскаржена до адміністративного суду суб'єктом владних повноважень виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України, або особою, права та законні інтереси якої порушені безпосередньо такою постановою на момент звернення до суду.

При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Водночас, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Таким чином, обов'язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме її прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача або наявність в позивача матеріального права на звернення з таким позовом.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі N 504/4148/16-а та в ухвалі Верховного Суду від 20.05.2019 р. у справі N 9901/262/19 і, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України ( N 2747-IV), є обов'язковими для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, аналізуючи додаткові письмові пояснення апелянта, колегія суддів звертає увагу на те, що адміністративний позов у цій справі ОСОБА_1, за її твердженням, було подано нею як народним депутатом України на захист майнових інтересів споживачів електроенергії - громадян України і суб'єктів господарювання, а також одночасно як фізичною особою на захист власних майнових прав та інтересів. Порушення зазначених прав апелянт обґрунтовує тим, що після прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 23.03.2017 р. N 337 (Постанова N 337) збільшилась вартість електроенергії.

Аналізуючи підстави звернення до суду з позовом у цій справі, апеляційний суд зазначає, що повноваження народного депутата України регламентовані Законом N 2790-XII (зокрема ст. ст. 6, 15, 17), яким визначено статус народного депутата як представника Українського народу у Верховній Раді України. Однак, ні цим, ні будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено права народного депутата представляти інтереси народу в суді та звертатися з адміністративним позовом щодо оскарження постанов НКРЕКП.

Водночас, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачено законом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 р. по справі N 800/414/17 (Постанова N 11-106заі18, 800/414/17, П/9901/77/18), а також в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. по справі N 826/7962/16.

Отже, як народний депутат України позивач не має права на звернення до суду з цим позовом.

Надаючи юридичну оцінку іншим наведеним підставам звернення ОСОБА_1. до суду як фізичної особи на захист її власних майнових прав та інтересів, судова колегія зазначає, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження позивачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували, що оскаржувана нею постанова НКРЕКП порушує (зачіпає) безпосередньо її індивідуально виражені права чи інтереси, зокрема як споживача електроенергії.

Так, суду не надано жодних доказів того, що позивач дійсно є кінцевим споживачем електроенергії і безпосередньо несе витрати на її оплату. Квитанції або інші платіжні документи на підтвердження реального збільшення вартості відповідних комунальних послуг саме для позивача за конкретною адресою за відповідні періоди, в матеріалах справи відсутні. Причинно-наслідковий зв'язок між оскаржуваною постановою НКРЕКП від 23.03.2017 р. N 337 (Постанова N 337) та порушенням прав позивача як кінцевого споживача електроенергії не підтверджено документально. При цьому, суд судова колегія відзначає, що ухвалою суду від 15 травня 2019 року в ході апеляційного розгляду у позивача такі докази витребовувались, але подані не були.

Крім того, аналізуючи підстави звернення до суду, колегія суддів також приймає до уваги правову позицію Конституційного Суд України, викладену в Рішенні від 01.12.2004 р. N 18-рп/2004, в якому КСУ розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Також, згідно з висновками КСУ, викладеними в Рішенні від 14.12.2011 р. N 19-рп/2011 (Рішення N 19-рп/2011) право на захист належить особі, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

При цьому, апеляційний суд зазначає й те, що за даними ТОВ "Нафтопродукт", на які посилається сама апелянт, тариф на електроенергія з січня по грудень підвищено зі 185,39 коп. за кВт·год (без ПДВ) до 187,121 коп. за кВт·год (без ПДВ) або на 100,93 %, а ОРЦ, внаслідок прийняття оскаржуваної позивачем постанови НКРЕКП, на 101,80 %, тобто на інший відсотковий коефіцієнт.

Водночас, з аналізу вищенаведених норм законодавства, а також постанови НКРЕКП від 26.02.2015 р. N 220 (Постанова N 220) вбачається, що тарифи на електроенергію для населення залишаються незмінними.

Отже, твердження апелянта щодо порушення оскаржуваною нею постановою НКРЕКП її власних прав та інтересів як фізичної особи є необґрунтованими та безпідставними.

Разом з тим, перевіряючи всі доводи апелянта, зокрема щодо правового характеру спірної постанови НКРЕКП як регуляторного акту, судова колегія також зазначає наступне.

Правовою підставою для віднесення акту до регуляторних є одночасна сукупність наступних умов: 1) поширення його безпосередньої дії на невизначене коло осіб; 2) неодноразовість застосування; 3) правове регулювання відносин або встановлення, зміна чи скасування норм права.

Разом з тим, оскаржувана постанова НКРЕКП від 23.03.2017 р. N 337 (Постанова N 337) адресована та поширюється безпосередньо на ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, вичерпний перелік яких міститься в Ліцензійному реєстрі НКРЕКП та складається з конкретних суб'єктів господарювання, які набули право провадити свою діяльність у цій сфері, а не з невизначеного кола осіб, як на тому наполягає апелянт та її представник.

Крім того, зазначена постанова НКРЕКП прийнята для врегулювання правовідносин у визначеній сфері у конкретному періоді часу - 2017 році та визначає прогнозовану оптову ціну, при цьому не встановлюючи, не змінюючи та не скасовуючи норм права та вартості комунальних послуг для кінцевого споживача.

Отже, постанова НКРЕКП від 23.03.2017 р. N 337 (Постанова N 337) не є регуляторним актом, а є правовим актом індивідуальної дії, а тому може бути оскаржена виключно особами, на яких поширюється її безпосередня дія.

Аналогічний правовий підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі N 826/13850/17 (Постанова N 826/13850/17, К/9901/46635/18).

Також аналізуючи доводи апеляційної скарги та вищенаведені норми законодавства, колегія суддів зазначає, що НКРЕКП має повноваження затверджувати прогнозовану оптову ринкову ціну, які реалізуються нею шляхом прийняття відповідних постанов, які (у разі якщо вони не є регуляторними актами) приймаються за загальною процедурою, визначеною Регламентом (Постанова N 2133).

При цьому, Регламент (зокрема п. п. 8.30 (Постанова N 2133), 8.31 (Постанова N 2133)) передбачає можливість зміни НКРЕКП раніше опублікованого проекту рішення в процесі обговорення питання, винесеного на розгляд Комісії.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 р. по справі N 826/13850/17 (Постанова N 826/13850/17, К/9901/46635/18).

Тож, доводи апелянта щодо порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваної постанови як регуляторного акта, а також щодо невідповідності кінцевого рішення Комісії раніше оприлюдненому проекту, не ґрунтуються на нормах чинного з огляду на зазначене вище.

При цьому, надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "...хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід...".

Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року - без змін.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України ( N 2747-IV), понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 242 - 244 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 310 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328 - 331 КАС України ( N 2747-IV).

Повний текст судового рішення виготовлено 31 травня 2019 року.

 

Головуючий, суддя

 

Судді:

 




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали