ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

01.02.2018 р.

N П/9901/18/18

 

N 800/341/17 (9991/944/12)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Юрченко В. П., суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С., Хохуляка В. В., Ханової Р. Ф., за участю секретаря судового засідання - Титенко М. П., позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - К. О. В., представника третьої особи - С. Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, встановив:

2 січня 2018 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла адміністративна справа N 800/341/17 (9991/944/12) за позовною заявою ОСОБА_1 про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 5 липня 2012 року N 5126-VII (Постанова N 5126-VI) (далі - Постанова N 5126-VII) про звільнення його з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що оскаржуване рішення щодо звільнення його за порушення присяги було прийнято за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), яка не наділена законом повноваженнями оцінювати законність судових рішень, позивач не був належним чином повідомлений про розгляд відповідачем питання про звільнення його за порушення присяги на пленарному засіданні, а телеграма з повідомленням про проведення пленарного засідання була надіслана позивачеві лише 4 липня 2012 року, в той час, коли він знаходився у відпустці. Також зазначено про порушення відповідачем частини третьої статті 47 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України", а саме - більшість народних депутатів при прийнятті оскаржуваної постанови особисто не голосували, в сесійній залі були присутні особисто лише 51 народний депутат України. Крім того, подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді вже розглядалося на пленарному засіданні Верховної Ради України (далі - ВРУ) 21 червня 2012 року та не набрало необхідної кількості голосів народних депутатів України, тобто подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 за порушення присяги судді не могло бути винесене на повторне голосування на ту ж саму сесію 5 липня 2012 року.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що факт порушення позивачем присяги судді був встановлений ВРЮ та оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог закону, оскільки питання щодо обов'язковості присутності судді, запрошення його на пленарне засідання ВРУ, а також надання йому головуючим слова для виступу перед народними депутатами України з приводу підстав звільнення не передбачено чинним, на час прийняття оскаржуваної постанови, законодавством. Крім того, перебування судді, зокрема, у відпустці не є перешкодою для прийняття парламентом постанови про його звільнення. Відповідач також вказав на безпідставність твердження позивача щодо відсутності у сесійній залі парламенту кворуму, необхідного для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, оскільки це спростовується інформацією про результати поіменного голосування за проект постанови про звільнення судді, згідно з якою в сесійній залі знаходилось 266 народних депутатів України.

Крім того, у відзиві відповідачем зазначено, що у зв'язку з проведенням судової реформи, набранням чинності Закону України від 2 червня 2016 року N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон N 1401-VIII) та Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) відбулися зміни у структурі судової системи країни та процедурі призначення, звільнення та притягнення до відповідальності суддів.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 31 серпня 2004 року N 1026/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

14 грудня 2004 року позивач прийняв присягу судді.

Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2010 року ОСОБА_1 обраний на посаду судді цього ж суду безстроково.

У січні 2012 року до Вищої Ради юстиції надійшли заява ОСОБА_5 та депутатське звернення народного депутата України К. А. Л. щодо порушення суддею ОСОБА_1 норм законодавства під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_7 За дорученням голови ВРЮ від 12 січня 2012 року N 94/0/4-12 член ВРЮ О. І. О. провела перевірку відомостей, викладених у заяві і зверненні, та за її результатами внесла пропозицію щодо прийняття подання про звільнення судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

29 травня 2012 року Вища Рада юстиції прийняла рішення N 748/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

Відповідно до висновків, викладених у вказаному акті ВРЮ, дії, вчинені суддею ОСОБА_1, свідчать про його безвідповідальне ставлення до своїх службових обов'язків, умисне порушення ним вимог чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, що викликає сумнів у його об'єктивності та неупередженості. Дії судді спричинили позбавлення особи права на апеляційне оскарження судових рішень і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

Не погоджуючись із рішенням ВРЮ від 29 травня 2012 року N 748/0/15-12, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2012 року у справі N П/9991/419/12 (Постанова N П/9991/419/12) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Колегія суддів дійшла висновку, що рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року N 748/0/15-12 "Про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги" прийняте ВРЮ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21 червня 2012 року питання про звільнення позивача з посади судді у зв'язку з порушенням присяги розглядалось на пленарному засіданні Верховної Ради України. Відповідно до результатів поіменного голосування за звільнення з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням присяги проголосував 221 народний депутат України, при необхідних 226 голосів, тобто рішення прийнято не було.

25 червня 2012 року ВРЮ повторно звернулась до ВРУ з поданням N 45/0/12-12 про звільнення позивача з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

5 липня 2012 року Верховна Рада України прийняла Постанову N 5126-VI (Постанова N 5126-VI) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року (Постанова N П/9991/944/12) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання Постанови від 5 липня 2012 року N 5126-VI (Постанова N 5126-VI) незаконною.

Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року (Постанова N П/9991/944/12), у лютому 2013 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року N ETS N 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (далі - Конвенція), - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду (Регламент).

19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 N 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Суд, встановлюючи порушення за пунктом 1 статті 6 Конвенції, зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 109-31) (Рішення), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Також у рішенні Суд вказав на те, що у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 166-67 (Рішення) та 173-85 (Рішення)) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам "якості закону", а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них. Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), у якій просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року (Постанова N П/9991/944/12) та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду України від 7 серпня 2017 року (Постанова N 21-936а17, п/9991/944/12) заяву ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року (Постанова N П/9991/944/12) скасовано, постановлено справу передати на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1, Верховний Суд України виходив з того, що згідно із визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень Європейського суду з прав людини, а також враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Європейським судом з прав людини порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року (Постанова N П/9991/944/12), якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів, розглядаючи дану адміністративну справу в межах заявлених позовних вимог, виходить з наступного.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону N 3477-IV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі "Куликов та інші проти України" Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними.

Стаття 17 Закону N 3477-IV встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У свою чергу, стаття 18 Закону N 3477-IV визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду, тобто відповідно до статті 1 цього Закону - практику Суду та Європейської комісії з прав людини.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Внаслідок проведених у ході судової реформи змін, органом, до повноважень якого віднесено питання у тому числі, щодо призначення судді на посаду, забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; звільнення судді з посади тощо, є Вища рада правосуддя.

ОСОБА_1, звертаючись із зазначеним позовом, оспорював законність Постанови Верховної Ради України від 5 липня 2012 року N 5126-VII (Постанова N 5126-VI). Однак, з огляду на положення статей 2 ( N 2747-IV), 5 ( N 2747-IV), 245 ( N 2747-IV), 266 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та враховуючи, що оскаржувана постанова є індивідуальним актом, який виконав функцію індивідуального врегулювання прав та обов'язків позивача і став підставою для протиправного звільнення його з посади судді, суд вважає за необхідне застосувати інший спосіб захисту порушеного права позивача, а саме - визнати оскаржувану постанову протиправною та скасувати її.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги встановлені Європейським судом з прав людини порушення вимог статей 6, 8 Конвенції при розгляді справи позивача Вищою радою правосуддя, Верховною Радою України, Вищим адміністративним судом України, - суд приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України від 5 липня 2012 року N 5126-VI "Про звільнення судді" (Постанова N 5126-VI), якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги. До такого висновку суд приходить також, керуючись приписами підпункту "б" частини третьої статті 10 Закону N 3477, який передбачає, що з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції, яке здійснюється шляхом повторного розгляду справи адміністративним органом.

Крім того, рішення про часткове задоволення позову, прийнято не з підстав, які зазначав позивач, а відповідно до приписів Закону N 3477 з метою належного виконання рішення ЄСПЛ у справах "Куликов та інші проти України", "Олександр Волков проти України" (Рішення) шляхом повторного розгляду справи у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 5 ( N 2747-IV), 242 - 245 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 257 ( N 2747-IV), 262 ( N 2747-IV), 266 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 5 липня 2012 року N 5126-VI "Про звільнення судді" (Постанова N 5126-VI).

Рішення суду підлягає перегляду Великою палатою Верховного Суду у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів після складення повного тексту даного рішення.

 

Головуючий, суддя

В. П. Юрченко

Судді:

І. А. Васильєва

 

С. С. Пасічник

 

В. В. Хохуляк

 

Р. Ф. Ханова




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали