ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

19.03.2018 р.

N П/9901/264/18,

 

N 800/309/17, 

 

N 9991/219/12  

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду - головуючого, судді: Берназюка Я. О., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., Коваленко Н. В., Мороз Л. Л., за участю: секретаря судового засідання - Бовкуна В. В., позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Долгова Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу N 800/309/17 (9991/219/12) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій та рішення неправомірними, встановив:

I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

25 квітня 2012 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Верховної Ради України (далі за текстом - ВРУ) в якому просить:

визнати незаконними дії Верховної Ради України при розгляді подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року про звільнення його з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги (далі - подання ВРЮ) та незаконною Постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV "Про звільнення судді".

В судовому засіданні 19 березня 2018 року позивач уточнив обсяг позовних вимог, а саме просить визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що обставини порушення ним присяги судді сфальсифіковані членами ВРЮ за поданням голови апеляційного суду Херсонської області. Розгляд питання щодо звільнення у ВРЮ відбувався без нього, незважаючи на прохання про особисту участь у засіданні. У поданні ВРЮ не виокремлено конкретних протиправних дій позивача та не вказано, у чому саме полягало порушення присяги судді. На засіданні ВРУ голосування за прийняття постанови N 4640-IV здійснювалося від імені народних депутатів України, які не були присутні на засіданні ВРУ. Крім того, позивачем в судовому засіданні 19 березня 2018 року зазначено, що ВРП не має відношення до відновлення його порушеного права, яке захищається у цій справі, а ефективним способом захисту цього права та механізмом реалізації рішення Європейського суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України" стосовно позивача є визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV в частині звільнення позивача з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

ВРУ у запереченні проти адміністративного позову від 31 жовтня 2017 року та відзиві проти позову від 02 лютого 2018 року не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими, просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Свою позицію ВРУ обґрунтувала тим, що Верховною Радою України на пленарному засіданні 12 квітня 2012 року при розгляді питання про звільнення судді Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_1. були дотримані вимоги чинного законодавства, що діяли на час спірних правовідносин, а саме: пункту 5 частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України; статті 1, 25 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР; частини третьої та п'ятої статті 105, частини першої, другої, та третьої статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року N 2453-VI; частини другої статті 6 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року N 1861-VI, тому, на думку відповідача, в діях Верховної Ради України відсутня протиправність, а прийнята постанова є законною.

III. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 квітня 2012 року відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій та рішення неправомірними.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року (Постанова N П/9991/219/12) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Верховного Суду України від 06 червня 2017 року відкрито провадження у справі за заявою про перегляд та скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

Постановою Верховного Суду України від 03 липня 2017 року (Постанова N 21-323а17, П/9991/219/12) заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року (Постанова N П/9991/219/12) скасовано, а справу направлено на новий розгляд до цього ж суду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2017 року відкрито провадження у справі.

Розгляд справи Вищий адміністративний суд України не закінчив.

У пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) (далі - Закон N 1402-VIII) передбачено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46 (Закон N 1402-VIII), пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року N 2 (Постанова N 2) визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності й Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року N 2747-IV ( N 2747-IV) викладено у новій редакції.

Згідно з пунктом 5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV), передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Бучик А. Ю., Гімона М. М., Гриціва М. І., Мороз Л. Л.

Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 12 лютого 2018 року о 12.30 год.

12 лютого 2018 року суддя Гриців М. І., до початку судового розгляду справи по суті, подав заяву про самовідвід.

У відкритому судовому засіданні 12 лютого 2018 року Верховний Суд ухвалою постановив наступне: заяву судді Гриціва М. І. про самовідвід від 12 лютого 2018 року задовольнив; відвів суддю Гриціва М. І. від розгляду справи N 800/309/17 (9991/219/12) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій та рішення неправомірними; передав справу N 800/309/17 (9991/219/12) для вирішення питання про заміну члена колегії при розгляді справи в порядку статті 31 КАС України ( N 2747-IV).

12 лютого 2018 року Судом також оголошено перерву до 19 березня 2018 року о 15.00.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Бучик А. Ю., Гімона М. М., Коваленко Н. В., Мороз Л. Л.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

Указом Президента України від 30 вересня 1999 року N 1246/99 позивача було призначено на посаду судді Генічеського районного суду Херсонської області строком на п'ять років.

Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2005 року N 2553-IV обраний суддею місцевого Генічеського районного суду Херсонської області безстроково.

Вищою радою юстиції від 20 лютого 2012 року за N 10/0/12-12 внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги.

Постановою Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-VI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

25 квітня 2012 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ в якому просив: визнати незаконними дії ВРУ при розгляді подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року про звільнення його з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги (далі - подання ВРЮ) та незаконною Постанову ВРУ від 12 квітня 2012 року N 4640-IV "Про звільнення судді".

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову про визнання незаконними дій ВРУ при розгляді подання ВРЮ та незаконною Постанови N 4640-IV.

Відмовляючи у задоволенні позову Суд виходив із того, що розгляд подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України на пленарному засіданні ВРУ 12 квітня 2012 року провадився з дотриманням положень Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI. Послався суд і на те, що ВРУ не наділена повноваженнями перевіряти відомості, викладені у поданні ВРЮ.

Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, 29 листопада 2012 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі за текстом - Суд) заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року N ETS N 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (далі за текстом - Конвенція), на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду (Регламент).

19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України" (далі за текстом - Рішення), зокрема і за заявою ОСОБА_1 N 242/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя (CASE OF KULYKOV AND OTHERS v. UKRAINE, арр N 5114/09 and 17 others).

Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

У зв'язку із прийняттям Європейським судом з прав людини зазначеного рішення, у лютому 2017 року позивач, на підставі пункту 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року.

У заяві про перегляд рішення суду ОСОБА_1 порушував питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року та ухвалення нового рішення. Просив визнати незаконною Постанову N 4640-IV та неправомірними дії ВРУ при розгляді подання ВРЮ. Посилався на підставу, передбачену пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України, - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, як-от статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, вказував на рішення Європейського суду з прав людини від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України".

Постановою Верховного Суду України від 06 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1, Верховний Суд України виходив з того, що згідно із визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень Європейського суду з прав людини, а також враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Європейським судом з прав людини порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

В судовому засіданні 19 березня 2018 року позивач уточнив обсяг позовних вимог, а саме просить визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді. Крім того, позивачем зазначено, що ВРП не має відношення до відновлення його порушеного права, яке захищається у цій справі, а єдиним і ефективним способом захисту цього права та механізмом реалізації рішення Європейського суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України" стосовно позивача буде визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV в частині звільнення позивача з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо законності Постанови Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

V. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

Суд - Європейський суд з прав людини;

Комісія - Європейська комісія з прав людини;

практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини;

Рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України;

Стягувач - а) особа, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено Рішення; б) її представник, правонаступник; в) особа (група осіб), на користь якої рішенням Європейського суду з прав людини визначено обов'язок України в міждержавній справі;

відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача;

виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру;

Орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень;

оригінальний текст - офіційний текст, виконаний офіційною мовою Ради Європи: а) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї; б) рішення та ухвали Європейського суду з прав людини; в) ухвали Європейської комісії з прав людини.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру; додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні; відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до статті 17 Закону N 3477-IV Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 18 Закону N 3477-IV для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі - переклад); для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі - переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону; у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом; у разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом; у разі виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.

VI. ОЦІНКА СУДУ

Розглядаючи цю справу, суд оцінює оскаржуване рішення ВРУ на відповідність статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а також вимогам інших законів.

Надаючи правову оцінку Постанові Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV, суд керується чинним законодавством та враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні "Куликов та інші проти України".

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі "Куликов та інші проти України" Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим, Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie (на перший погляд) даремними і безрезультатними.

Так, статтею 17 Закону N 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У свою чергу, стаття 18 Закону N 3477-IV визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду, тобто відповідно до статті 1 цього Закону - практику Суду та Європейської комісії з прав людини.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Белле проти Франції" Суд зазначив, що: "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права" (Case of B. v. FRANCE, App. No 13343/87).

У рішенні "Олександр Волков проти України" (Рішення), яке взяте за основу Європейським судом з прав людини при постановленні рішення "Куликов та інші проти України" Суд зазначив, що "точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів. Тому слід докласти зусиль для того, щоб уникнути розпливчастих підстав або широких визначень. Проте нове визначення включає в себе багато загальних термінів, таких як "вчинення дій, що порочать звання судді або можуть викликати сумніви щодо його/її неупередженості, об'єктивності та незалежності, або у чесності та непідкупності судових органів" та "порушення морально-етичних принципів поведінки судді" серед інших. Це видається особливо небезпечним через такі нечіткі терміни та можливість використання цього як політичної зброї проти суддів. Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності досі сприймаються надто широко та потрібне більш жорстке регулювання для того, щоб забезпечити незалежність судової влади" (Case of Oleksandr Fedorovych VOLKOV v. Ukraine, App 21722/11).

У пунктах 110 - 112 цього рішення (Рішення) ЄСПЛ зазначив, що наслідком принципів, згідно з якими здійснюється формування складу Вищої ради юстиції, закріплених у Конституції України та розвинутих у Законі України "Про Вищу раду юстиції", є те, що переважну більшість членів Вищої ради юстиції складають особи, які не є суддями та обрані безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади (три члени Вищої ради юстиції безпосередньо призначаються Президентом України, три члени - парламентом, два члени - всеукраїнською конференцією працівників прокуратури, Міністр юстиції та Генеральний прокурор України є членами Вищої ради юстиції за посадою).

ЄСПЛ визнав зміни до Закону "Про Вищу раду юстиції" від 07 липня 2010 року щодо обрання десяти членів Вищої ради юстиції з-поміж суддів недостатніми, оскільки органи, що призначають членів Вищої ради юстиції, залишаються тими ж самими, і тільки троє суддів обираються суддями. В цьому Суд вбачає вплив політичних органів Уряду на склад Вищої ради юстиції та вказав на потребу забезпечити необхідний рівень судової незалежності, у спосіб, в який до дисциплінарного органу обираються судді. Суд послався на висновок Венеціанської комісії, що змінена процедура не вирішила питання, оскільки саме по собі призначення й надалі здійснюється тими ж самими органами, а не суддями (пункти 28 та 29 Спільного висновку щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження", підготованого Венеціанською комісією та Дирекцією з технічного співробітництва Генеральної Дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи, ухваленого Венеціанською комісією на 84-ому пленарному засіданні (Венеція, 15-16 жовтня 2010 р., CDL-AD(2010)029).

У цьому ж рішенні (пункт 113 (Рішення)) Суд зазначав, що згідно зі статтею 19 Закону "Про Вищу раду юстиції" тільки чотири члени Вищої ради юстиції працюють в ній на постійній основі. Інші члени працюють та отримують свою зарплатню поза межами Вищої ради юстиції, що неминуче означає їхню матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від їхніх головних роботодавців та ставить під загрозу як їхню незалежність, так і безсторонність.

Разом з тим, щодо розгляду питання про звільнення суддів на пленарному засіданні Верховної Ради України у пункті 122 рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Рішення) Суд зазначив, що пленарне засідання не є належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. Роль політиків, які засідають у парламенті та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права, не була належним чином пояснена Урядом та не була обґрунтована як така, що відповідає вимогам незалежності та безсторонності суду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Враховуючи висновки Європейського суду з прав людини, викладені у вищезазначеному рішенні "Куликов та інші проти України" про порушення органами, які приймали рішення про звільнення позивача з посади судді, принципів незалежності та неупередженості, що саме по собі виключало можливість прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд зазначає, що це беззаперечно вказує на наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, з огляду на положення статей 2 ( N 2747-IV), 5 ( N 2747-IV), 245 ( N 2747-IV), 266 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та враховуючи, що оскаржувана постанова є індивідуальним актом, який виконав функцію індивідуального врегулювання прав та обов'язків позивача і став підставою для звільнення його з посади судді, суд вважає за необхідне визнати оскаржувану постанову протиправною та скасувати її.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги встановлені Європейським судом з прав людини порушення Вищою радою юстиції, Верховною Радою України та Вищим адміністративним судом України вимог статей 6, 8 Конвенції при розгляді справи позивача, та твердження позивача, що єдиним і ефективним способом захисту його порушеного права та механізмом реалізації рішення Європейського суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України", стосовно позивача буде скасування Постанови Верховною Радою України N 4640-IV - суд, з урахуванням положень статті 10 Закону N 3477-IV, приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування постанови Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 5 ( N 2747-IV), 22 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 255 ( N 2747-IV), 266 ( N 2747-IV), 295 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій та рішення неправомірними задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року N 4640-IV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

5. Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 19 березня 2018 року.

6. Дата складання повного тексту рішення суду 22 березня 2018 року.

 

Головуючий, суддя

Я. О. Берназюк

Судді:

А. Ю. Бучик

 

М. М. Гімон

 

Н. В. Коваленко

 

Л. Л. Мороз




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали