Додаткова копія: Про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 року

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

27.03.2019 р.

N 826/12578/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді - Шрамко Ю. Т., суддів: Донця В. А., Костенка Д. А., при секретарі судового засідання - Ігнатову І. Ю., за участі позивача - Ж. В. В., представника відповідача та представника третьої особи - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Ж. В. В. до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання незаконною та нечинною постанови (Постанова N 511), встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд), надійшов позов Ж. В. В. (далі - позивач), до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України (далі - третя особа), про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 511).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що приймаючи нормативний акт, Кабінет Міністрів України в односторонньому порядку змінив умови контракту, не погодивши їх зі стороною - адвокатами, що надають БВПД, з одночасним порушенням принципу незворотності дії в часі, оскільки контракти підписувались на одних умовах, виконуючи взяті на себе зобов'язання адвокати сподівалися на дотримання погодженого сторонами розмірів оплати праці, однак постановою Кабінету Міністрів України N 511 (Постанова N 511) змінено умови правовідносин, що виникли у минулому та продовжують тривати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2018 року позовну заяву залишено без руху.

03.09.2018 року позивачем через канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, яку прийнято судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.09.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі.

22.10.2018 року адвокатом М. І. В. подано заяву про залучення її у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

05.11.2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, яку прийнято судом.

12.11.2018 року адвокатом У. О. І. подано заяву про залучення її у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

12.11.2018 року адвокатами П. М. М. та Ю. О. М. через канцелярію суду подано заяви про залучення їх в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

14.02.2019 року судом у підготовчому засіданні протокольно відмовлено у залученні у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача адвокатів М. І. В., У. О. І., П. М. М. та Ю. О. М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, оскільки оскаржувана постанова не порушує прав позивача.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, 02.06.2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про безоплатну правову допомогу" N 3460-VI (Закон N 3460-VI), який визначає зміст права та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Оплата послуг адвоката по наданню безоплатної вторинної правової допомоги здійснюється з Державного бюджету України в розмірах, що встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465 "Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу", якою було затверджено Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465) та Методику обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465).

20.06.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 511 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 511), якою, зокрема, була викладена нова редакція п. 1 N Методики (Постанова N 465) обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, відповідно до якої, встановлено граничні значення розміру винагороди адвоката за надання правової допомоги на кожній з окремих стадіях провадження в залежності від виду/стадії провадження/процесу та її тривалості.

Вважаючи, що Кабінет Міністрів України, при прийнятті постанови N 511 (Постанова N 511), не дотримався вимог чинного законодавства та порушив його права, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 ст. 117 Конституції України передбачає, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону ( ) затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Пункт 1 параграфу 32 встановлює, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін'юстом правової експертизи.

Пунктом 5 ст. 27 даного Закону України "Про безоплатну вторинну правову допомогу" від 02.06.2011 року N 3460-VI (Закон N 3460-VI) (далі - Закон N 3460-VI) надано повноваження Кабінету Міністрів України щодо встановлення розміру та порядку оплати діяльності суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Стаття 15 даного Закону (Закон N 3460-VI) визначає, що суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є:

1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону N 3460-VI (Закон N 3460-VI), суб'єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право на належну оплату діяльності з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

20.12.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 1049 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 1049), якою внесено зміни до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), якими передбачено обмеження розміру винагороди адвоката за надання безоплатної вторинної правової допомоги на окремій стадії провадження чи процесу, розрахованого згідно з Методикою, тридцятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент подання адвокатом акта до відповідного центру, а в разі, коли тривалість стадії провадження чи процесу становить понад один рік - п'ятдесятьма такими розмірами.

Як зазначає позивач, 23.01.2018 року він підписав контракт з Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області, відповідно до якого позивачем надаються відповідні послуги. Підпунктом 5 п. 4 та п. 14 контракту визначено, що оплата винагороди та методика його обчислення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 465 від 17.09.2014 року (Постанова N 465).

26.01.2018 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заяву про визнання незаконною та нечинною постанови N 1049 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 1049) в частині.

Постановою Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 року (Постанова N 511) внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України N 465 від 17.09.2018 року (Постанова N 465), якою встановлюється нові обмеження виплати винагороди адвокату, при цьому без зміни принципу застосування таких обмежень.

Суд звертає увагу, що будучи ознайомленим з встановленими постановою N 1049 (Постанова N 1049) обмеженнями щодо розміру винагороди адвоката, позивач під час підписання 23.01.2018 року контракту надав свою згоду на застосування таких обмежень під час виплати йому винагороди за відповідні послуги правової допомоги.

Згідно ч. 2 п. 2 постанови Кабінету міністрів України N 465 від 17.09.2014 року (Постанова N 465), оплата послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюються на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги до набрання чинності цією постановою (Постанова N 465), та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги, що подані адвокатами після набрання нею чинності, згідно з Методикою обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), і Порядком оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), затвердженими цією постановою.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 року (Постанова N 511), оплата послуг адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюється на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), і Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. N 465, в редакції, що діяла на день подання адвокатом акта надання безоплатної вторинної правової допомоги до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 05.04.2001 року N 3-рп/2001 визначено, що дія закону та іншого нормативно-правого акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З викладеного вбачається, що відповідачем при прийняті оспорюваної постанови не порушено принципу незворотності дії в часі, оскільки розмір винагороди адвоката розраховується на момент подання акту до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а не на момент укладення контракту, крім того, термін дії доручення не закінчився.

Додатком 1 до Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договір з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 року N 8 (Постанова N 8), наводиться текст Примірного контракту, в пункті 13 (Постанова N 8) якого зазначається, що оплата послуг та відшкодування витрат адвоката здійснюється відповідно до Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), та Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465".

Дані умови оплати послуг містяться і в п. 14 контракту від 23.01.2018 року, а отже підписуючи даний контракт адвокат Ж. В. В. надав згоду на отримання адвокатської винагороди на умовах, визначених відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Як вже зазначалося вище, п. 5 ст. 27 Закону N 3460-VI (Закон N 3460-VI) визначено, що, серед іншого. Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо встановлення розміру та порядку оплати діяльності суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги, а отже суд погоджується з твердження відповідача, що він діяв в межах визначених законодавством повноважень та встановлення розміру винагороди адвоката належить до виключної компетенції відповідача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що основна суть внесених оскаржуваною постановою змін полягає у збалансуванні рівня оплати послуг адвокатів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у різних випадках та приведенні постанови у відповідність до практики правозастосування кримінального процесуального законодавства, а також у зв'язку з прийняттям нових редакцій Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Поряд з цим, суд констатує, що при підготовці проекту постанови були виконані всі положення Регламенту та проект оскаржуваної постанови був затверджений з урахуванням вимог законодавства.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 511) прийнята в порядку та з дотриманням вимог законодавства, а позивачем не доведено порушення при прийнятті даної постанови його прав.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", яке згідно із Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 73 КАС України ( N 2747-IV), належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні адміністративного позову, відсутні правові підстави, передбачені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) для стягнення судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72 - 77 ( N 2747-IV), 90 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 192 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 255 КАС України ( N 2747-IV), суд вирішив:

Відмовити повністю у задоволенні позову Ж. В. В. (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 до Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2), третя особа - Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13) про визнання незаконною та нечинною постанови.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

 

Головуючий, суддя

Ю. Т. Шрамко

Судді:

В. А. Донець

 

Д. А. Костенко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали