Додаткова копія: Про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

13.08.2019 р.

Справа N 826/12578/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Ісаєнко Ю. А., суддів: Земляної Г. В., Мельничука В. П., за участю: секретаря - Левченка А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2019 (Рішення N 826/12578/18) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання незаконною та нечинною постанови (Постанова N 511), встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 511).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2019 (Рішення N 826/12578/18) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.

Доводи апелянта, зокрема, обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а Кабінет Міністрів України, приймаючи нормативний акт в односторонньому порядку, протиправно змінив умови контракту, не погодивши їх зі стороною - адвокатами, що надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Апелянт в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 02.06.2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про безоплатну правову допомогу" N 3460-VI (Закон N 3460-VI), який визначає зміст, права та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Так, оплата послуг адвоката по наданню безоплатної вторинної правової допомоги здійснюється з Державного бюджету України в розмірах, що встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 N 465 "Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу", якою було затверджено Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), та Методику обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465).

20.06.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 511 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 N 465" (Постанова N 511), якою, зокрема, була викладена нова редакція п. 11 Методики (Постанова N 465) обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, відповідно до якої, встановлено граничні значення розміру винагороди адвоката за надання правової допомоги на кожній з окремих стадіях провадження в залежності від виду/стадії провадження/процесу та її тривалості.

Вважаючи, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови N 511 (Постанова N 511) не дотримався вимог чинного законодавства та порушив його права, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що основна суть внесених оскаржуваною постановою (Постанова N 511) змін полягає у збалансуванні рівня оплати послуг адвокатів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у різних випадках та приведенні постанови у відповідність до практики правозастосування кримінального процесуального законодавства, а також у зв'язку з прийняттям нових редакцій Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV). Крім того, при підготовці проекту постанови були виконані всі положення Регламенту та проект оскаржуваної постанови був затверджений з урахуванням вимог законодавства.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 117 Конституції України прямо передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону ( ) затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Пункт 1 параграфа 32 встановлює, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін'юстом правової експертизи.

Пунктом 5 ст. 27 даного Закону України "Про безоплатну вторинну правову допомогу" від 02.06.2011 року N 3460-VI (Закон N 3460-VI) (далі - Закон N 3460-VI) надано повноваження Кабінету Міністрів України щодо встановлення розміру та порядку оплати діяльності суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Стаття 15 даного Закону (Закон N 3460-VI) визначає, що суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є:

1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

20.12.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 1049 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 1049), якою внесено зміни до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), якими передбачено обмеження розміру винагороди адвоката за надання безоплатної вторинної правової допомоги на окремій стадії провадження чи процесу, розрахованого згідно з Методикою, тридцятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент подання адвокатом акта до відповідного центру, а в разі, коли тривалість стадії провадження чи процесу становить понад один рік - п'ятдесятьма такими розмірами.

Правова позиція апелянта обґрунтована тим, що 23.01.2018 він підписав контракт з Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області, відповідно до якого позивачем надаються відповідні послуги. Підпунктом 5 п. 4 та п. 14 контракту визначено, що оплата винагороди та методика його обчислення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 465 від 17.09.2014 року (Постанова N 465).

26.01.2018 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заяву про визнання незаконною та нечинною постанови N 1049 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 1049) в частині.

Постановою Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 року (Постанова N 511) внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України N 465 від 17.09.2018 року (Постанова N 465), якою встановлюється нові обмеження виплати винагороди адвокату, при цьому без зміни принципу застосування таких обмежень.

Суд першої інстанції вірно вказав, що позивач, будучи ознайомленим з встановленими постановою N 1049 (Постанова N 1049) обмеженнями щодо розміру винагороди адвоката, під час підписання 23.01.2018 контракту надав свою згоду на застосування таких обмежень під час виплати йому винагороди за відповідні послуги правової допомоги.

Згідно ч. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України N 465 від 17.09.2014 року (Постанова N 465), оплата послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюються на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, до набрання чинності цією постановою (Постанова N 465), та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги, що подані адвокатами після набрання нею чинності, згідно з Методикою обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), і Порядком оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), затвердженими цією постановою.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 (Постанова N 511), оплата послуг адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюється на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), і Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. N 465, в редакції, що діяла на день подання адвокатом акта надання безоплатної вторинної правової допомоги до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 05.04.2001 року N 3-рп/2001 визначено, що дія закону та іншого нормативно-правого акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, КМ України при прийнятті оспорюваної постанови не порушено принципу незворотності дії в часі, оскільки розмір винагороди адвоката розраховується на момент подання акта до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а не на момент укладення контракту, крім того, термін дії доручення не закінчився.

Додатком 1 до Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договір з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 року N 8 (Постанова N 8), наводиться текст Примірного контракту, в пункті 13 (Постанова N 8) якого зазначається, що оплата послуг та відшкодування витрат адвоката здійснюється відповідно до Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), та Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (Постанова N 465), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465.

Дані умови оплати послуг містяться і в п. 14 контракту від 23.01.2018 року, а отже підписуючи даний контракт адвокат Ж. В. В. надав згоду на отримання адвокатської винагороди на умовах, визначених відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

В контексті викладеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач діяв в межах визначених законодавством повноважень при встановленні розміру винагороди адвоката, позаяк це віднесено до виключної компетенції відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів також зазначає, що апелянтом під час апеляційного розгляду справи не доведено, що відповідачем порушено передбачену законом процедуру прийняття постанови Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 511).

Також судом апеляційної інстанції відхиляються посилання ОСОБА_1 на те, що, підписуючи контракт 23.01.2018, останнім не надавалась згода на подальшу зміну умов контракту, позаяк позивач, підписавши контракт, тим же надав згоду на отримання винагороди в межах, встановлених КМ України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України ( N 2747-IV), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, зазначений обов'язок виконано та у встановленому порядку обґрунтовано правомірність своїх дій та рішень.

За наведених обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який вказав, що постанова Кабінету Міністрів України N 511 від 20.06.2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року N 465" (Постанова N 511) прийнята в порядку та з дотриманням вимог законодавства. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують зазначеного.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України ( N 2747-IV), за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 311 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2019 (Рішення N 826/12578/18) - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 16.08.2019)

 

Головуючий, суддя

Ю. А. Ісаєнко

Суддя

Г. В. Земляна

Суддя

В. П. Мельничук




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали