КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10.11.2011 р.

 N 2а-7794/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Вівдиченко Т. Р., суддів - Бабенко К. А., Мельничука В. П., при секретарі - Корженковій І. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів УРСР N 114 від 29 липня 1991 року, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, встановив:

Позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України просив визнати незаконною та нечинною постанову КМ УРСР N 114 від 29 липня 1991 року "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ"; визнати протиправною бездіяльність МВС щодо невнесення пропозицій щодо приведення Положення у відповідність до вимог Закону України "Про міліцію"; зобов'язати МВС України внести пропозиції Кабінету Міністрів України стосовно приведення змісту Положення вимогам Закону України "Про міліцію".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 з 1997 року по 2010 рік проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Так, основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність міліції є Закон України "Про міліцію".

Згідно статті 18 зазначеного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Однак, Кабінетом Міністрів України таке положення не приймалось.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 року N 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Порядок та умови проходження служби в міліції визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114.

Частиною 2 ст. 57 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Згідно частини 3 ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Відповідно до пункту 5 Указу Президента України від 10 червня 1997 року N 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, існуючий на сьогодні порядок набрання чинності актами Уряду не може застосовуватись до правовідносин щодо набрання чинності оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року N 114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ".

Станом на момент прийняття оскаржуваного акта порядок набрання ним чинності регулювався постановою Ради Міністрів Української РСР від 29 лютого 1980 року N 144 "Про порядок опублікування постанов і набрання чинності постановами і розпорядженнями Уряду Української РСР".

Як вбачається з абзацу 2 пункту 2 вказаної постанови у тих випадках, коли в постановах Уряду УРСР не вказаний строк введення в дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття.

Зважаючи на те, що в оскаржуваній постанові Кабінету Міністрів УРСР не було вказано дату набрання нею чинності, вона набула чинності з моменту її прийняття. Крім того, чинність постанов Уряду УРСР не ставилась в залежність від їх опублікування.

Відтак, постанова Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року N 114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" є чинною з моменту її прийняття, тобто з 29 липня 1991 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків, визначених ч. 1 ст. 100 КАС України (чинного на час звернення позивача до суду), так як позивач, звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, порушив строки звернення до суду, встановлені ст. 99 КАС України (чинного на час звернення позивача до суду).

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, суд першої інстанції вірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду, оскільки оскаржувана постанова Кабінету Міністрів УРСР набула чинності з моменту її прийняття, тобто з 29 липня 1991 року, а позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва 19 травня 2010 року.

Крім того, позивачем не зазначено обґрунтованих обставин, що можуть бути визнані судом поважними для пропуску строку звернення до суду та не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску цього строку, встановленого статтею 99 КАС України.

У зв'язку з вищезазначеним - позивач пропустив передбачений Законом строк звернення до суду з даним позовом без поважних причин. Об'єктивні підстави для поновлення такого строку відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач дізнався про порушення своїх законних прав, свобод та інтересів лише 28 квітня 2010 року коли подавав заяву на призначення пенсії за вислугу років до відділу соціальних виплат Головного Управління МВС України в Київської області, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути об'єктивною підставою для його поновлення, оскільки спростовуються вищевикладеними обставинами та наявними в матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач пропустив передбачений законом строк звернення до суду без поважних причин та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду, передбачених ст. 100 КАС України, а оскаржувана постанова Кабінету Міністрів УРСР набула чинності 29 липня 1991 року.

При цьому, суд першої інстанції вірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності МВС України з приводу невнесення пропозицій щодо приведення Положення у відповідність до вимог Закону України "Про міліцію" та зобов'язання МВС України внести пропозиції Кабінету Міністрів України стосовно приведення змісту Положення вимогам Закону України "Про міліцію", пославшись на приписи ст. 171 КАС України, так як суд не наділений правом зобов'язувати суб'єктів нормотворення вносити зміни до нормативно-правових актів.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений - 16.11.2011 року.

 

Головуючий, суддя

Т. Р. Вівдиченко

Судді:

К. А. Бабенко

 

В. П. Мельничук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали