ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16.11.2017 р.

Справа N 800/580/16

 

Провадження N П/800/580/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Мойсюка М. І.,, суддів: Загороднього А. Ф., Заїки М. М., Рецебуринського Ю. Й., Швеця В. В., при секретарі - Крапивка Л. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови (Постанова N 1621-VIII), установила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ) в якому просив: визнати незаконною та скасувати Постанову відповідача від 29 вересня 2016 року N 1621-VIII (Постанова N 1621-VIII) (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржувана постанова ВРУ прийнята з порушенням вимог законодавства і його прав.

Зокрема, вказує на те, що відповідачем порушено вимоги частин 4, 5, 8 статті 216-1 Закону України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Закон N 1861-VI, в редакції, чинній в період спірних правовідносин), а саме, не повідомлено у встановлений вказаними правовими нормами строк про розгляд питання щодо його звільнення, не здійснено обговорення цього питання на пленарному засіданні, окрім цього позивач звертає увагу на факт не особистого голосування за оскаржувану постанову 23-х народних депутатів України, які не були присутні на пленарному засіданні.

Також, позивач стверджує, що внаслідок вищевказаних дій відповідача були порушені його права на захист, на участь у процесі прийняття рішень суб'єктом владних повноважень, принципи рівності та змагальності, позбавлено можливості надати обґрунтовані пояснення по суті питання щодо звільнення його з посади судді.

Крім того, як на підставу для задоволення позову ОСОБА_1 посилається на наявність порушень законодавства Вищою кваліфікаційною комісією суддів України і Вищою радою юстиції при здійсненні дисциплінарного провадження щодо нього та, як наслідок, невідповідність їх висновків фактичним обставинам.

На думку позивача, наведені обставини свідчать про незаконність оскаржуваної постанови ВРУ, а тому ОСОБА_1 просить про задоволення позову.

Представник відповідача у письмових запереченнях просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що ВРУ, приймаючи оскаржувану постанову, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У судовому засіданні підтримала доводи, викладені у письмових запереченнях і просила у задоволенні позову відмовити з підстав його необґрунтованості.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити з підстав, аналогічних викладеним у позовній заяві.

Заслухавши пояснення сторін, осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з червня 2001 року по серпень 2009 року працював суддею Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, з серпня 2009 року по січень 2011 року суддею Васильківського районного суду міста Дніпропетровська, з січня по грудень 2011 року суддею апеляційного суду міста Києва, з грудня 2011 року по липень 2014 року суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, а з липня 2014 року і по день прийняття відповідачем спірної постанови суддею апеляційного суду Дніпропетровської області.

Постановою ВРУ від 14 грудня 2006 року N 471-V обраний суддею безстроково, при цьому, рішенням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 22 грудня 2011 року призначений на посаду голови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим строком на 5 років до 21 грудня 2016 року включно.

У 2016 році до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) надійшли звернення шеф-редактора програми "Люстратор 7.62" телеканалу 2+2 ОСОБА_3 та Дніпропетровської обласної організації політичної партії "Демократичний альянс" у яких заявники порушували питання притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

У наведених зверненнях заявники стверджували, що позивач, будучи головою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, розміщував у мережі Інтернет звернення із закликами щодо набуття суддями громадянства Російської Федерації, а також публічно, у наданих від імені голови суду інтерв'ю, закликав вивчати законодавство Російської Федерації, яка офіційно визнана Україною країною - агресором, у зв'язку з подіями стосовно незаконної окупації і подальшої анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, здійснювати судочинство згідно законодавства цієї держави.

За результатами розгляду вказаних звернень ВККС прийнято рішення від 2 червня 2016 року N 1195/дп-16, яким вирішено направити рекомендацію до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення позивача з посади судді з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України.

За наслідками розгляду вказаного рішення ВККС Вища рада юстиції внесла до ВРУ подання від 7 вересня 2016 року N 99/0/12-16, яким запропонувала звільнити ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням ним присяги судді.

Вказане подання ВРЮ надійшло на адресу відповідача 8 вересня 2016 року та розглянуто на позачерговому пленарному засіданні ВРУ 29 числа того ж місяця.

При цьому, станом на день прийняття відповідачем спірної постанови, вищезазначені подання ВРЮ і рішення ВККС не були оскаржені позивачем у судовому порядку.

За прийняття оскаржуваної постанови, згідно наявних у справі даних, проголосувало 229 народних депутатів України.

У своєму позові ОСОБА_1, як на підставу для його задоволення, вказує на грубі порушення відповідачем при розгляді питання про його звільнення з посади судді норм Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом N 1861-VI (далі - Регламент, в редакції, чинній в період спірних правовідносин).

Зокрема, зазначає, що в порушення вимог частини 5 статті 216-1 Регламенту, його не повідомлено про розгляд питання про звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому таке розглядалось.

Крім цього, позивач звертає увагу на те, що в порушення приписів наведеної вище норми Регламенту відповідач, не зважаючи на його відсутність на засіданні ВРУ, на якому розглядалось подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, не відклав таке з метою повторного розгляду цього питання.

На думку позивача, вищевказані обставини призвели до порушення його прав, гарантованих статтею 55 Конституції України, резолюцій Генеральної асамблеї ООН N 40/32 та 40/146 від 29 листопада і 13 грудня 1985 року, Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя від 1983 року, а також позбавили його реальної можливості реалізувати право на захист.

Так, вирішуючи даний спір необхідно врахувати наступні положення законодавства та висновки Верховного Суду України, які за змістом частини 2 статті 161, статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при виборі і застосуванні правових норм до спірних правовідносин.

За змістом пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

В свою чергу, за правилами пункту 1 частини 1 статті 94 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон N 2453-VI, в редакції, чинні на день прийняття спірної постанови ВРУ (Постанова N 1621-VIII)) дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють, зокрема, Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів.

Частиною 5 статті 96 Закону N 2453-VI встановлено, що за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Пунктом 6 частини 1 статті 97 цього ж Закону передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді висновку про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги, при цьому за правилами пункту 1 частини 2 цієї ж статті висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути прийнятий у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Подання про звільнення судді з посади, за змістом положень статті 131 Конституції України, статті 116 Закону N 2453-VI, статей 27, 30, 31 Закону України від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон N 22/98-ВР, в редакції періоду спірних правовідносин), вноситься Вищою радою юстиції до органу який його призначив або обрав (у даному випадку до ВРУ) за пропозицією, зокрема, ВККС. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та відповідними законами України (стаття 1 Закону України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Закон N 1861-VI, в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин)).

У відповідності до частини 1 статті 10 Регламенту чергові сесії Верховної Ради, крім першої сесії (частина перша статті 15 цього Регламенту), починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. Верховна Рада може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.

Частиною 1 статті 19 Регламенту передбачено, що за перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий - для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах), четвертий - для роботи народних депутатів з виборцями.

Організація та ведення пленарних засідань Верховної Ради України унормована Главою 4 Регламенту.

Разом з тим, статтею 216-1 Регламенту встановлено особливий порядок розгляду питань про звільнення суддів, згідно з положеннями частини 5 якої при звільненні судді на підставі пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України присутність судді є обов'язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання Верховної Ради, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.

Однак, вищевказаними правовими нормами Регламенту передбачено розгляд питань про звільнення суддів на пленарних засіданнях за звичайних обставин в загальному порядку ведення пленарних засідань з урахуванням особливостей, встановлених статтею 216-1 Регламенту щодо вирішення таких питань.

В свою чергу, Регламентом визначено певні особливості щодо розгляду невідкладних питань, які, у виняткових випадках можуть бути вирішені на позачерговій сесії ВРУ.

Так, частиною 8 статті 19 Регламенту встановлено, що у невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Верховної Ради на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, а також за пропозицією Погоджувальної ради (пункт 4 частини чотирнадцятої статті 73 цього Регламенту) Голова Верховної Ради України не пізніш як у триденний строк скликає позачергове пленарне засідання Верховної Ради. До порядку денного такого засідання включаються лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання.

У відповідності до частини 1 статті 11 Регламенту позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до частини другої статті 83 Конституції України. Вмотивовані вимоги про скликання позачергової сесії Верховної Ради, підписані їх ініціаторами, разом із проектами документів, які пропонуються до розгляду, надсилаються Голові Верховної Ради України. При цьому підписи ініціаторів не відкликаються.

Частинами 1, 2 статті 83 Конституції України визначено, що Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Саме на вимогу Президента України в порядку наведених правових норм законодавства і було скликано сесію ВРУ на якій розглядались питання виключно щодо звільнення суддів з посади за порушення ними присяги і вимог щодо несумісності, зокрема, і стосовно позивача у цій справі.

Невідкладність розгляду цих питань, згідно із мотивами відповідного звернення Глави Держави, викликана, крім іншого, кризовою політичною ситуацією в країні, суспільною необхідністю реформування судової влади в Україні, відновлення до неї довіри, звільнення за порушення присяги усіх суддів, щодо яких внесено подання ВРЮ, у тому числі причетних до незаконних арештів учасників Революції Гідності.

Гостра потреба у розгляді і вирішенні питань, включених Президентом України до порядку денного позачергового засідання ВРУ викликана також і змінами в законодавстві України, згідно з якими відповідач, починаючи з 30 вересня 2016 року позбавляється повноважень щодо звільнення суддів з посади за порушення присяги.

Повноваження Президента України, визначене у статті 83 Конституції України є дискреційним, при цьому Регламентом встановлено обов'язок голови ВРУ не пізніш як у триденний строк скликати позачергове пленарне засідання.

Системний аналіз наведених положень законодавства з урахуванням їх юридичних зв'язків дає підстави для висновку, що при розгляді ВРУ питання про звільнення судді, вищевказані правові норми Регламенту повинні застосовуватись субсидіарно.

Це означає, що пленарне засідання позачергової сесії ВРУ на якому розглядається питання про звільнення судді з підстав порушення ним присяги судді повинно бути проведено за загальними правилами, передбаченими Регламентом, з урахуванням особливостей, встановлених його статтею 216-1, а також у строки та в порядку, згідно статей 11, 19 Регламенту, статті 83 Конституції України і враховуючи невідкладний характер питань, яким такий статус надано, у даному випадку, Главою Держави.

У визначений частиною 8 статті 19 Регламенту триденний строк, на виконання вимоги Президента України про скликання позачергової сесії, розпорядженням голови ВРУ від 27 вересня 2016 року N 352 (Розпорядження N 352) скликано позачергове пленарне засідання ВРУ восьмого скликання на 10 годину 29 вересня 2016 року, для розгляду питання про звільнення суддів.

Цим же розпорядженням надано доручення першому заступнику керівника апарату ВРУ керуючому справами ОСОБА_6 забезпечити підготовку і проведення позачергового пленарного засідання Ради.

Цього ж дня Комітет з питань правової політики та правосуддя ВРУ, згідно вимог Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 травня 2006 року N 448, направив позивачу термінову урядову телеграму, в якій повідомив останнього про день, час та місце розгляду питання про звільнення його з посади судді за порушення присяги на позачерговому пленарному засіданні 29 вересня 2016 року.

На наступний день вищевказана телеграма одержана уповноваженою особою апеляційного суду Дніпропетровської області для вручення ОСОБА_1.

Розпорядження Голови ВРУ від 27 вересня 2016 року N 352 "Про скликання позачергового пленарного засідання Верховної Ради України восьмого скликання" (Розпорядження N 352) опубліковане на офіційному веб-сайті ВРУ разом з оголошенням, яке містило інформацію про день, час та місце розгляду питання про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги.

Наведене узгоджується із принципом відкритості і гласності роботи Верховної Ради, задекларованим у статті 3 Регламенту, згідно з частинами 1, 2, 5 якої засідання Верховної Ради є відкритими і гласними, крім випадків, установлених Конституцією України та цим Регламентом. Відкритість засідань Верховної Ради забезпечується шляхом доступу до них будь-яких осіб, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до відкритих засідань визначається розпорядженням Голови Верховної Ради України. Гласність засідань Верховної Ради забезпечується шляхом їх трансляції по телебаченню і радіо, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у Відомостях Верховної Ради України, газеті "Голос України" та інших виданнях Верховної Ради, а також шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Час, обсяг, форма трансляції, обсяг друку визначаються відповідно до закону цим Регламентом, окремими постановами Верховної Ради.

Більше того, питання дотримання встановленого законодавством порядку проведення позачергового пленарного засідання п'ятої сесії ВРУ восьмого скликання вже було предметом судової перевірки, зокрема, у Верховному Суді України в межах адміністративної справи N 21-1240а17 (Постанова N 21-1240а17, 800/114/17).

У своїй постанові від 26 вересня 2017 року (Постанова N 21-1240а17, 800/114/17), прийнятій у вищевказаній справі, колегія суддів Верховного Суду України на підставі положень статей 75, 82 та 83 Конституції України, частини 8 статті 19, статті 20 Регламенту, погодилась із висновком суду першої інстанції, що ВРУ не допустила порушення процедури проведення позачергового пленарного засідання п'ятої сесії ВРУ восьмого скликання.

Необхідно також врахувати і те, що Конституція України прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року від імені Українського народу, є вираженням його суверенної волі (преамбула Конституції України).

Частиною 2 статті 5 Конституції України визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згаданій правовій нормі Основного Закону дано офіційне тлумачення рішеннями Конституційного Суду України N 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 року та N 6-рп/2008 від 16 квітня 2008 року.

У мотивувальній частині зазначених рішень Конституційного Суду України наголошується, що положення "носієм суверенітету... є народ" закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року N 3-зп (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України зазначено, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).

"Воля народу, - наголошується в Загальній декларації прав людини - повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування" (частина 3 статті 21).

Влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України.

Основним Законом України гарантовано здійснення народом влади також через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (частина 2 статті 5).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75 Конституції України).

Отже, ВРУ, як орган створений і сформований народом України - єдиним джерелом влади, передусім покликаний реалізувати суверенну волю народу, який очевидно зацікавлений у якісному здійсненні правосуддя на території України незалежними і неупередженими професійними суддями.

З цією метою відповідачем ухвалено низку законодавчих актів, спрямованих на ефективне і якісне проведення судової реформи.

До таких актів належить і Закон України від 2 червня 2016 року N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон N 1401-VIII) (далі - Закон N 1401-VIII), з прийняттям якого положення Основного Закону України щодо правосуддя з 30 вересня 2016 року викладено у новій редакції, яка не передбачає повноважень ВРУ стосовно звільнення з посади суддів за порушення ними присяги.

Відтак, питання, які були включені Президентом України до порядку денного позачергового пленарного засідання 29 вересня 2016 року визначені ним саме як невідкладні, з огляду на неможливість їх розгляду в подальшому і втрату ними актуальності, відсутності майбутньої юридичної перспективи.

Зі змісту наведених конституційних та законодавчих положень убачається, що народ, як єдине джерело влади в Україні, який реалізує свою волю через органи представницької демократії, зокрема ВРУ і Президента України, вправі очікувати від парламенту уповноваженого на розгляд питань, які стосуються звільнення суддів з посад за порушення ними присяги, прийняття остаточного рішення з цього приводу, що фактично являється фінальною стадією процесу дисциплінарної відповідальності судді за вчинки, які порочать звання судді, підривають авторитет до судової влади в Україні і є несумісними з подальшим перебуванням судді на посаді.

Одночасно, вирішуючи такі питання і приймаючи з цього приводу відповідні рішення, ВРУ, як спеціальний суб'єкт владних повноважень повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як того вимагає стаття 19 Конституції України.

Позивач стверджує, що відповідач, повідомивши його про розгляд питання про звільнення з посади судді менше ніж за три дні до початку позачергового пленарного засідання порушив вимоги Регламенту, тобто допустив протиправну бездіяльність.

Натомість, як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно дозакону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 червня 2017 року у справі N 21-3961а16 (Постанова N 21-3961а16, 800/313/15), яка є обов'язковою і має бути застосована судом при вирішенні спору.

Суд установив, що на запити Вищого адміністративного суду України від 20 лютого та 9 березня 2017 року надано відповіді від 10 та 14 березня цього ж року про те, що 28 вересня 2016 року апеляційний суд Дніпропетровської області отримав термінову урядову телеграму для її подальшого вручення ОСОБА_1 з метою повідомлення останнього про розгляд Верховною радою України о 10 годині 29 вересня 2016 року питання про його звільнення з посади судді цього суду за порушення ним присяги судді. Телеграма була зареєстрована в канцелярії суду за N 29369 від 28 вересня 2016 року та передана до виконання до відділу управління персоналом. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не перебував на робочому місці в апеляційному суді Дніпропетровської області з червня 2016 року вручити йому особисто зазначену урядову телеграму не було можливості, а тому вона була йому зачитана працівником відділу управління персоналом ОСОБА_7 в телефонному режимі 28 вересня 2016 року.

Таким чином, позивач мав достатньо часу для прибуття в приміщення ВРУ з метою особистої участі у пленарному засіданні позачергової сесії, на якій розглядалось питання про звільнення його з посади судді, або забезпечення явки свого представника.

В процесі розгляду справи суд не встановив, а ОСОБА_1 не довів наявності обставин, які б об'єктивно перешкодили прибути йому особисто до ВРУ 29 вересня 2016 року, або забезпечити свою участь у пленарному засіданні, призначеному на цей день, через свого представника. Також, позивач не надав доказів про існування обставин, які б свідчили про наявність реального наміру прибути особисто у приміщення ВРУ 29 вересня 2016 року, або вчинення ним дій, спрямованих на забезпечення явки свого представника.

Ураховуючи наведене, неповідомлення позивача за три дні до початку позачергового пленарного засідання, на якому розглядалось питання про звільнення його з посади судді, не призвело до порушення його прав, оскільки ОСОБА_1 мав достатньо часу і реальну можливість брати участь 29 вересня 2016 року в засіданні ВРУ особисто або через свого представника та використати передбачені законодавством засоби захисту своїх прав, однак такою можливістю свідомо не скористався.

Комплексний, аналіз наведених положень законодавства в контексті встановлених судом обставин справи підтверджених належними та допустимими доказами дає підстави для висновку, що відповідач вчинив усі можливі, залежні від нього і необхідні дії, передбачені чинним законодавством, спрямовані на забезпечення своєчасного, об'єктивного і всебічного розгляду питання стосовно звільнення позивача з посади з одночасним наданням можливості реалізації останнім свого права на захист, зокрема, і щодо його участі в процесі прийняття рішення стосовно нього суб'єктом владних повноважень.

При цьому, відповідач не допустив невиправданого зволікання щодо повідомлення позивача про позачергове пленарне засідання ВРУ невідкладно направивши на його адресу термінову урядову телеграму, а також розмістивши у день визначення дати такого засідання Ради відповідне оголошення на своєму веб-сайті.

Стосовно доводів позивача про порушення відповідачем вимог частини 4 статті 216-1 Регламенту, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.

За змістом названої правової норми Регламенту обговорення питання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради починається з оголошення головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради подання Вищої ради юстиції.

Варто наголосити на тому, що зазначена стаття Регламенту не покладає на головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради обов'язку щодо повного оголошення подання ВРЮ, а лише вказує на необхідність оголосити про фактичну наявність такого, його суть.

Як вбачається з витягу із стенограми (а. с. 40-41), головуючий оголосив на позачерговому пленарному засіданні ВРУ про надходження подання ВРЮ і надав слово для більш розгорнутої доповіді з цих питань голові Комітету з питань правової політики та правосуддя - Князевичу і голові ВРЮ ОСОБА_8, які виклали зміст подання і суть питання в цілому у розширеному вигаді в межах наданого їм часу головуючим.

В подальшому, як вбачається із стенограми пленарного засідання позачергової сесії ВРУ від 29 вересня 2016 року (а. с. 116-134) головуючий, в порядку статей 27, 28, 32 Регламенту провів обговорення питання про звільнення суддів обмеживши тривалість виступу, однак бажаючих провести обговорення з питання звільнення позивача з посади у сесійній залі не виявилось, після чого було проведено рейтингове (сигнальне) голосування і розпочато голосування по кожній із проекту постанов, включених до порядку денного, в тому числі стосовно позивача.

Більше того, питання відсутності запрошених суддів, щодо яких розглядалось питання про звільнення їх з посад, також було предметом обговорення у сесійній залі на пленарному засіданні позачергової сесії.

Ураховуючи наведене, твердження позивача про порушення відповідачем вимог частини 4 статті 216-1 Регламенту є безпідставними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи позивача про незаконність рішень ВККС і ВРЮ, якими встановлено порушення ним присяги судді і внесено подання до ВРУ про його звільнення з посади, зазначені ним як підставу для задоволення позовних вимог, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо визнання незаконними і скасування таких рішень у своєму позові, а тому суд, в силу частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, не уповноважений виходити за межі вимог позовної заяви і предмету доказування у цій справі, яким є спірна постанова відповідача.

На цьому наголошувалось і в ухвалі Вищого адміністративного суду України, постановленої у цій справі 20 грудня 2016 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника ВРУ про залучення до участі у даній справі у якості третьої особи Вищої ради юстиції.

Окрім цього, позивач наводить доводи про те, що на позачерговій сесії ВРУ під час прийняття спірної постанови був порушений порядок голосування, зокрема, щодо поіменного і особистого голосування, оскільки за звільнення ОСОБА_1 з посади судді зареєстровано голоси 23-х народних депутатів, які не були присутні на пленарному засіданні.

Так, відповідно до статті 84 Конституції України голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

Одночасно, статтями 26, 37, 47, 216-1 Регламенту передбачено, що перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів особисто на підставі пред'явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом. У залі засідань Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою.

Відкрите голосування здійснюється кожним народним депутатом особисто за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює голосування замість народного депутата іншою особою. Результати голосування фіксуються поіменно, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата. На вимогу народних депутатів результати голосування можуть висвітлюватися на інформаційному табло електронної системи в залі засідань по депутатських фракціях (депутатських групах).

Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилася на голосування останньою.

Рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою Верховної Ради. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо.

На підтвердження своїх доводів позивач надав роздруківку з офіційного веб-сайту ВРУ з результатами електронної реєстрації народних депутатів України восьмого скликання на позачерговій сесії 29 вересня 2016 року з якої вбачається, що дійсно, у цей день станом на 10 годину 06 хвилин і 45 секунд у сесійній залі присутні 264 народних депутатів (відповідно відсутні 159), при цьому, відсутніми значаться народні депутати від Фракції партії "Блок Петра Порошенка": ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_31, від Фракції Політичної партії "Народний фронт": ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, позафракційні: ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, від Фракції Політичної партії "Обєднання "Самопоміч" - ОСОБА_27, від Фракції Радикальної партії Олега Ляшка: ОСОБА_29, ОСОБА_30, які проголосували за прийняття спірної постанови відповідача.

Проте, згідно результатів поіменного голосування N 28 від 29 вересня 2016 року про проект постанови про звільнення судді (N 3581-22) за основу і в цілому (а. с. 14), станом на 12 годину 23 хвилини 55 секунд у сесійній залі зареєстровано всього 278 народних депутатів, в тому числі і вищевказані особи.

При цьому, в ході розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено фактів, які б свідчили про порушення вимог Регламенту стосовно порядку голосування народних депутатів, зокрема, проведена реєстрація народних депутатів особисто і за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою, поіменне відкрите голосування здійснене кожним народним депутатом особисто за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює голосування замість народного депутата іншою особою, головуючим не виявлено порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата і не вжито відповідних заходів з цього приводу у відповідності до вимог Регламенту.

Наведене свідчить про дотримання відповідачем вимог Регламенту стосовно здійснення відкритого поіменного голосування особисто кожним народним депутатом.

З огляду на вищенаведені положення національного законодавства, висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносини, в контексті обставин цієї справи, відповідач, приймаючи спірну постанову діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив, а доводи позовної заяви спростовуються матеріалами справи і встановленими судом обставинами, підтвердженими належними та допустимими доказами.

Відтак, перевіривши оскаржуване рішення ВРУ на відповідність критеріям, встановленим у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів не вбачає підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Керуючись статтями 159 - 163, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

М. І. Мойсюк

Судді:

А. Ф. Загородній

 

М. М. Заїка

 

Ю. Й. Рецебуринський

 

В. В. Швець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали