ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 червня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Тітова Ю. Г., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Яреми А. Г., при секретарі судового засідання: Бурнишевій О. Е., за участю представників: Головного управління юстиції у Запорізькій області - Лютуї Г. Ю., Української нотаріальної палати - Сидорова І. Ф., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Головного управління юстиції у Запорізькій області (на час виникнення спірних відносин - Запорізьке обласне управління юстиції; далі - Управління) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на незаконні дії начальника Управління щодо незаконної відмови в реєстрації приватної нотаріальної діяльності, встановив:

У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на незаконну відмову начальника Управління ОСОБА_2, викладену в листі від 1 березня 2004 року N 668/13, в реєстрації приватної нотаріальної діяльності заявника (скаржника) в місті Запоріжжі за зазначеною ним адресою.

Позовні вимоги мотивовані статтею 24 Закону України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII), якою визначено, що відмова в реєстрації приватної нотаріальної діяльності осіб, які мають свідоцтво про право на її здійснення, не допускається.

Відповідач проти скарги заперечував, посилаючись на заборону здійснювати реєстрацію приватної нотаріальної діяльності понад граничну чисельність приватних нотаріусів у нотаріальному окрузі.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 7 червня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2007 року, визнано незаконною відмову начальника Управління ОСОБА_2, викладену в листі від 1 березня 2004 року N 668/13, в реєстрації приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано начальника Управління зареєструвати приватну нотаріальну діяльність скаржника.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Управління, посилаючись на неоднакове застосування наказу Міністерства юстиції України від 12 січня 1999 року N 2/5 "Про затвердження граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 1999 року за N 19/3312 (далі - наказ N 2/5), просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права відповідач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року у справі за позовом до Київського міського управління юстиції, Міністерства юстиції України про визнання нечинними наказів від 12 січня 1999 року N 2/5 та від 4 березня 2005 року N 23/5, а також незаконною відмови у реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року справу допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Як встановили суди, ОСОБА_1, маючи свідоцтво про право на зайняття приватною нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 10 лютого 1997 року за НОМЕР_1, 18 лютого 2004 року звернувся до Управління із заявою про реєстрацію його приватної нотаріальної діяльності в Запорізькому міському нотаріальному окрузі Запорізької області за адресою: АДРЕСА_1.

Листом від 1 березня 2004 року N 668/13 відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні наведеної вимоги, посилаючись на те, що станом на 18 лютого 2004 року в Запорізькому міському нотаріальному окрузі зареєстровано 63 приватні нотаріуси, що складає їх граничну чисельність для цього округу.

Вказану відмову відповідач мотивував пунктом 3 наказу N 2/5, яким головам обласних управлінь юстиції заборонено здійснювати реєстрацію приватної нотаріальної діяльності понад граничну чисельність нотаріусів.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився і Вищий адміністративний суд України, виходили з того, що дії відповідача не відповідають вимогам закону, оскільки основані на підзаконному акті, що суперечить Закону N 3425-XII та Конституції України.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку, зазначивши, що наказ N 2/5, прийнятий Міністерством юстиції України в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1998 року N 932/98 "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні", виданого згідно з пунктом 4 розділу XV "Перехідні положення" Основного Закону.

Висновки касаційного суду у справі, що розглядається, відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України організація і діяльність нотаріату визначається виключно законами України.

Вказана конституційна норма додатково регламентується Законом N 3425-XII, який встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.

Відповідно до статті 3 цього Закону нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Статтею 24 зазначеного Закону врегульовано порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності, згідно з яким її здійснює управління юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Реєстраційне посвідчення видається управлінням юстиції у 15 - денний строк з моменту подачі заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається.

Відтак закон виключає відмову у здійсненні реєстрації приватної нотаріальної діяльності особі, яка має свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

У супереч зазначеним положенням закону пункт 3 наказу N 2/5 містить вимогу до начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції не здійснювати такої реєстрації понад граничну чисельність нотаріусів у нотаріальних округах, затверджену цим же наказом.

Згідно з пунктом 4 статті 9 КАС суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов вмотивованого висновку, що зазначене положення наказу N 2/5 є таким, що суперечить Закону N 3425-XII, а відтак не може бути застосоване до відносин, які є предметом розгляду у цій справі.

За таких обставин суд касаційної інстанції у цій справі правильно визнав незаконною відмову заявнику, який мав свідоцтво про право зайняття приватною нотаріальною діяльністю, у здійсненні реєстрації такої діяльності з мотивів наповненості граничної чисельності посад нотаріусів у нотаріальному окрузі.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Управління слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Головного управління юстиції у Запорізькій області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І.Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

О. А. Шаповалова

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 

* * *

Правова позиція у справі N 21- 46а11

Пункт 3 наказу Міністерства юстиції України від 12 січня 1999 року N 2/5 "Про затвердження граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 1999 року за N 19/3312, який містить вимогу до начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції не здійснювати такої реєстрації понад граничну чисельність нотаріусів у нотаріальних округах, затверджену цим же наказом, є таким, що суперечить Закону України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат", тому не може бути застосований органом державної влади при здійсненні реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали