ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

23.04.2012 р.

N 2а-1149/12/2670


Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді О. М. Чудак, суддів - Н. Є. Блажівської, Л. О. Маруліної, за участю секретаря судового засідання - І. В. Старець, у відсутність учасників процесу, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині, зобов'язання вчинити дії, встановив:

23 січня 2012 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) звернувся в суд з позовом до Кабінету Міністрів України (КМ України) про визнання підпункту 2 пункту 5 (Постанова N 745), пункту 6 постанови КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" від 6 липня 2011 року N 745 (Постанова N 745), - незаконними та зобов'язання опублікувати оголошення про визнання незаконною постанову КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) в частині - у виданні, в якому цей акт був офіційно оприлюднений.

Зазначив, що відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII є інвалідом війни, а тому відповідно до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року N 2262-XII має право на пенсію як інвалід війни II групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року N 2195-IV є дитиною війни, а відтак повинен отримувати згідно із статтею 6 цього ж Закону щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Однак, постановою КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок державного бюджету" (Постанова N 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, встановлено, що мінімальний розмір пенсії по інвалідності, що визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" інвалідам війни II групи не може бути нижче 110 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, а дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, або державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49 грн. 80 коп.

Вважаючи такі обмеження незаконними, ОСОБА_1 зазначив, що, по-перше, Конституційний Суд України (КС України) в рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" дійшов висновку, що вказаний пункт встановлює механізм реалізації положень Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про соціальний захист дітей війни" і зміна нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (абз. 11 пп. 2.1 (Рішення N 20-рп/2011)).

По-друге, частиною третьою статті 46 Конституції України від 26 червня 1996 року N 254к/96-ВР встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до цих положень прийнято Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року N 966-XIV, з якого випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат, виходячи з вимог законів України та ґрунтується на частині третій статті 46 Конституції України.

Тому, враховуючи, що Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, то і витратна частина бюджету має базуватися на прожитковому мінімумі, як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України.

По-третє, відповідно до статті 22 Конституції України конституційна права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тобто, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат - прожитковий мінімум не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

По-четверте, правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання мінімальної пенсії по інвалідності інваліду війни та на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, основані на принципі юридичної визначеності. Як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це встановлення мінімального розміру пенсії для інвалідів війни та встановлення надбавки до пенсії як дитині війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

По-п'яте, не може бути взята до уваги й відсутність фінансових можливостей бюджетних асигнувань. Так, згідно практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справах "Кечко проти України", "Бурдов проти Росії" N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III (mutatis mutandis), справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), справа про принцип юридичної визначеності), встановлено, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється або скасовується дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Таким чином, посилаючи на те, що розміри пенсій та доплат, встановлені оскаржуваною постановою, не відповідають розміру бази нарахування розміру пенсії, встановленої статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та розміру бази нарахування щомісячної доплати до пенсії згідно статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки не можуть бути меншими прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, станом на 1 квітня 2011 року, а саме 764 грн., й при цьому база розрахунку повинна бути збільшена на кількісний показник мінімальних пенсій за віком, встановлений Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", - ОСОБА_1 просив постанову КМ України (Постанова N 745) в окремих частинах визнати незаконною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, а ухвалою суду від 21 лютого 2012 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання позивач не з'явився, надіславши 20 лютого 2012 року за вхідним N 03-3/9562 через канцелярію суду клопотання про можливість розгляду справи у його відсутність.

Представник відповідача - провідний спеціаліст відділу представництва інтересів КМ України в судах України Управління представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи ОСОБА_2 (довіреність від 30.12.2011 N 9.1-22/1143) 5 березня 2012 року надала витребовувані ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2012 року документи та висловилась про відсутність потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року N 2747-IV (далі - КАС України), якою передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, - ухвалив розглянути справу за позовом ОСОБА_1 до КМ України про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині, зобов'язання вчинити дії, - у письмовому провадженні.

При цьому, судом встановлено, що на виконання частин третьої, п'ятої статті 171 КАС України, згідно яких у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати не пізніш як за сім днів до судового розгляду оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, - КМ України надано докази публікації в офіційному віснику України від 13 лютого 2012 року N 10 інформації про відкриття провадження у даній справі.

Тобто, судом враховано, що відповідно до частини шостої розглядуваної статті 171 КАС України всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.

Також, суд встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" отримував пенсію як інвалід війни II групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком.

Крім того, відповідно до статей 1, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивач є дитиною війни та отримував щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зв'язку із прийняттям постанови КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок державного бюджету" від 6 липня 2011 року (Постанова N 745), яка набула чинності 23 липня 2011 року, розміри отримуваних позивачем пенсії та доплати зменшено. Не погоджуючи із такими діями відповідача, ОСОБА_1 в межах передбаченого частиною другою статті 99 КАС України шестимісячного строку 21 січня 2012 року звернувся до суду з позовом про оскарження такої постанови.

При розгляді справи по суті судом також встановлено і те, що оскаржуваний позивачем нормативно-правовий акт застосовано до нього та він став суб'єктом правовідносин, у яких застосовано цей акт. Тобто, відповідно до частини другої статті 171 КАС України ОСОБА_1 має право звернутися до суду із зазначеним предметом позову.

Отже, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, суд врахував і надані відповідачем заперечення на позовну заяву, згідно яких КМ України посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята ними на виконання вимог пункту 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року N 3491-VI ( N 3491-VI) в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 7 жовтня 2010 року N 2591-VI та "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23 грудня 2010 року 2857-VI.

Тому, вирішуючи спір по суті, суд виходив з того, що відповідно до абзацу 2 статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції законів від 23 листопада 1995 року N 456/95-ВР, від 28 грудня 2007 року N 107-VI) - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням КС України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлюються інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 120 відсотків, II групи - 110 відсотків, III групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у редакції Закону України від 28 січня 2007 року N 107-VI, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Проте, зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28 січня 2007 року N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням КС України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008). Розмір підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни, визначений статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до набрання чинності Закону України від 28 січня 2007 року N 107-VI, становив 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

23 грудня 2010 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", а 14 червня 2011 року - Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI), пунктом 7 якого ( N 3491-VI) Прикінцеві положення Закону доповнено пунктом 4. А саме, установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII, статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання пункту 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI) КМ України прийнято постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745), абзацом 2 підпункту 2 пункту 5 якої (Постанова N 745) установлено, що особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мінімальний розмір пенсії, що призначається відповідно до зазначеного Закону по інвалідності, не може бути нижче інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - 120 відсотків, II групи - 110, III групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, пунктом 6 постанови КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,8 гривні. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до абзацу першого цього пункту та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таке підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із зазначених законів.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством соціальної політики України подано на розгляд КМ України проект вказаної постанови. Згідно з пояснювальною запискою до проекту постанови, його розроблено на виконання частини сьомої розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI) та з метою уникнення неоднозначного трактування норм вказаного Закону ( N 3491-VI).

Проект акта погоджено без зауважень: Міністром фінансів України; першим заступником Голови комісії з проведення реорганізації Міністерства економіки України; Головою правління Пенсійного фонду України. До проекту постанови Міністром юстиції України висловлено зауваження щодо невідповідності проекту вимогам нормопроектувальної техніки, які були враховані.

Міністерством юстиції України проведено правову експертизу проекту постанови КМ України "Про виконання Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов КМ України". У висновку зазначено, зокрема, що проект відповідає Конституції України, актам вищої юридичної сили, узгоджується з актами такої ж юридичної сили, у зв'язку з відсутністю необхідності, експертиза щодо відповідності міжнародним актам не проводилась. Разом з тим, експертизою встановлено, що проект не відповідає вимогам нормопроектувальної техніки, які були враховані.

Надаючи правову оцінку таким діям, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 117 Конституції України КМ України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" КМ України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти КМ України нормативного характеру видаються у формі постанов КМ України.

Регламентом КМ України, затвердженим постановою КМ України від 18 липня 2007 року N 950 (у редакції постанови КМ України від 8 липня 2009 року N 712), передбачено, що акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов (пункт 1 параграфу 39).

Відповідно до параграфу 43 Регламенту КМ України головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який здійснює його підготовку (пункт 1). Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів здійснюють відповідно до своєї компетенції міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації (пункт 2). Головний розробник зобов'язаний погодити проект акта Кабінету Міністрів з усіма заінтересованими органами, а також з Мінфіном та Мінекономіки (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань). Проект акта Кабінету Міністрів щодо використання бюджетних коштів, інших фінансових ресурсів держави та державного майна погоджується з ГоловКРУ (пункт 5).

Як уже зазначалось, проект постанови КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) внесено Міністерством соціальної політики України, погоджено, в тому числі Міністром фінансів України, першим заступником Голови комісії з проведення реорганізації Міністерства економіки України, Головою правління Пенсійного фонду України.

Таким чином, за висновком колегії суддів, відповідачем дотримано вимог вказаних правових актів щодо форми постанови та порядку її видання.

Наступне, як вбачається із фактичних обставин справи, та встановлено судом, постановою КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) встановлено мінімальний розмір пенсії інвалідам війни та доплату до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що повноваження на встановлення мінімального розміру пенсії інвалідам війни, передбаченого статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та розміру підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни, визначеного статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", надані Уряду України пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 14 червня 2011 року N 3491-VI ( N 3491-VI).

Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша). Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга). Держава прагне до збалансованості бюджету України (частина третя).

Механізм реалізації соціально-економічних прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Статтею 116 Конституції України визначено, що КМ України забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (пункт 3); розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання (пункт 6); виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України (пункт 10).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" КМ України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема, забезпечує: проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян (абзац другий); забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення (абзац п'ятий).

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що встановлення мінімального розміру пенсії інвалідам війни, передбаченого статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та розміру підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI), відносилось до дискреційних повноважень КМ України, який з урахуванням фінансових ресурсів бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, принципу збалансованості Державного бюджету України, справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, мав право визначити розмір відповідних доплат та порядок їх виплати.

Тобто, Верховна Рада України, доповнивши пунктом 4 розділ VII Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", визначила КМ України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право КМ України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

В межах цього питання суд також вважає за необхідне зазначити, щодо співвідношення положень частини 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI) з положеннями статей 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" й 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

У мотивувальній частині рішення КС України від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) КС України дійшов висновку про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (п. 3 мотивувальної частини рішення КС України від 09.02.99 N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)).

Останнім за часом набуття чинності є Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI), положення якого встановлюють особливості регулювання спірних повноважень, відповідно до яких на КМ України покладено виконання функцій щодо встановлення розмірів відповідних виплат.

Розмір додаткових виплат, передбачених, зокрема, статтями 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" й 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", як однієї з державних соціальних гарантій встановлено оскаржуваною постановою на виконання пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" з урахуванням відсутності відповідного регулювання такої виплати в залежності від прожиткового мінімуму іншими нормативно-правовими актами.

Така ж позиція відображена і у пункті 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 19 грудня 2011 року N 8 (Постанова N 8).

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до рішень КС України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) та від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012) у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1; частин першої, другої, третьої статті 95; частини другої статті 96; пунктів 2, 3, 6 статті 116; частини другої статті 124; частини першої статті 129 Конституції України; пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року N 2456-VI (далі - БК України); пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, - визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 4 розділу VII Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким КМ України наділявся повноваженнями встановлювати порядок та розмір мінімального розміру пенсії інвалідам війни, передбаченого статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

При цьому, висловлену правову позицію, за якою КМ України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України (Положення N 384/2011) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, КМ України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України (абзаци п'ять - сім підпункту 2.2 пункту 2 (Рішення N 20-рп/2011)).

За висновком КС України, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення (Рішення N 20-рп/2011)). При цьому КС України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Суд розглядає принцип збалансованості бюджету як один з визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік. У пункті 11 частини першої статті 40 БК України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Що стосується здійснюваних ОСОБА_1 посилань на частини першу, другу статті 8 КАС України, то вони передбачають, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV врегульовані відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського Суду з прав людини у справах проти України. Так, статтею 17 вказаного Закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 рішення).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що абзац 2 підпункту 2 пункту 5 (Постанова N 745) та пункт 6 постанови КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) прийняті КМ України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання наведених пунктів незаконними.

При цьому суд також враховує, що постанова втратила чинність у зв'язку із закінченням строку її дії. Постанова діяла до 1 січня 2012 року (пункт 8 (Постанова N 745)).

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання постанови в частині незаконною, суд вважає, що і відсутні підстави для задоволення вимог про її скасування та зобов'язання КМ України опублікувати оголошення про визнання незаконною постанову КМ України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) в частині - у виданні, в якому цей акт був офіційно оприлюднений.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статями 9, 69 - 71, 94, 97, 158 - 163 КАС України, суд постановив:

в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині, зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

 

Головуючий, суддя

О. М. Чудак

Судді:

Н. Є. Блажівська

 

Л. О. Маруліна





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали