ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 лютого 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Колесника П. І., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., за участю представників: Міністерства юстиції України - Заінчковського Д. А., Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Уланова І. В., Київської міської ради - Телицької В. А., Кабінету Міністрів України - Галущенко Г. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2011 року у справі N 36/339 (Постанова N 36/339(05-5-36/5131)) за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України (далі - Міністерство) до Головного управління, треті особи: Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - Залізниця), Київська міська рада (далі - Рада), Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві, комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" - про визнання права власності, встановив:

У жовтні 2011 року відповідач звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України зазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень статей 328 та 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України: від 7 квітня 2005 року у справі N 3/319, від 19 червня 2007 року у справі N 3/55, від 22 квітня 2008 року у справі N 36/400 (Постанова N 36/400), від 1 липня 2009 року у справі N 24/499 (Постанова N 24/499), від 19 серпня 2009 року у справі N 24/131 (Постанова N 24/131), від 17 березня 2010 року у справі N 50/365 (Постанова N 50/365), від 7 червня 2010 року у справі N 21/84, від 24 червня 2010 року у справі N 37/782, від 8 липня 2010 року у справі N 30/233, від 27 жовтня 2010 року у справі N 54/146 (Постанова N 54/146), від 11 листопада 2010 року у справі N 35/200-11/562 (Постанова N 35/200-11/562), від 7 лютого 2011 року у справі N 36/237, від 8 лютого 2011 року у справі N 6/316, від 15 лютого 2011 року у справі N 6/318 (Постанова N 6/318), від 21 лютого 2011 року у справі N 16/211(05-5-16/2552) (Постанова N 16/211(05-5-16/2552)), від 21 лютого 2011 року у справі N 16/257, від 22 лютого 2011 року у справі N 16/258, від 3 березня 2011 року у справі N 38/139, від 3 березня 2011 року у справі N 16/252 (Постанова N 16/252), від 10 березня 2011 року у справі N 40/427, від 14 березня 2011 року у справі N 6/319 (Постанова N 6/319), від 14 березня 2011 року у справі N 11/192 (Постанова N 11/192), від 16 березня 2011 року у справі N 36/275 (Постанова N 36/275), від 21 березня 2011 року у справі N 11/191 (Постанова N 11/191), від 21 березня 2011 року у справі N 6/315 (Постанова N 6/315), від 29 березня 2011 року у справі N 30/119 (Постанова N 30/119), від 31 березня 2011 року у справі N 40/444 (Постанова N 40/444), від 12 травня 2011 року у справі N 58/161 (Постанова N 58/161), від 9 червня 2011 року у справі N 36/245 (Постанова N 36/245(05-5-36/5129)), від 25 жовтня 2011 року у справі N 16/255.

Крім того, на підтвердження неоднакового застосування зазначеної норми матеріального права заявником додано копії постанов Верховного Суду України: від 20 червня 2011 року у справі N 36/237 (Постанова N 3-54гс11), від 20 червня 2011 року у справі N 40/427 (Постанова N 3-60гс11), від 20 червня 2011 року у справі N 16/257 (Постанова N 3-55rс11), від 20 червня 2011 року у справі N 16/252 (Постанова N 3-61гс11), від 12 вересня 2011 року у справі N 6/315 (Постанова N 3-76гс11), від 12 вересня 2011 року у справі N 16/255 (Постанова N 3-78гс11).

Посилаючись на зазначені судові рішення, Головне управління у своїй заяві дійшло висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вказаної норми матеріального права.

Ухвалою від 15 грудня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу N 36/339 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2011 року (Постанова N 36/339(05-5-36/5131)).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Кабінету Міністрів України, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Як встановлено судами нижчих інстанцій, у травні 2009 року Залізниця, що входить до сфери управління Міністерства (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України), звернулася до Головного управління для оформлення права державної власності на об'єкт нерухомого майна, а саме - бомбосховища площею 206,2 м2, літер "Б" за технічним паспортом, інвентарний номер 083539, яке введено в експлуатацію у 1952 році та розташовано за адресою: вул. Привокзальна, 14, м. Київ і знаходиться у господарському віданні Залізниці.

Головне управління листом від 17 червня 2009 року N 042/13/1-5211 відмовило Залізниці в оформленні та видачі свідоцтва про право державної власності на спірне майно, оскільки наданий пакет документів не оформлено відповідно до вимог Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року N 1820, та не містить усіх необхідних документів для оформлення такого права, зокрема: матеріалів технічної інвентаризації будівель, виготовлених БТІ; документів щодо відведення земельної ділянки під будівництво об'єкта; дозвільної документації на будівництво; актів про прийняття об'єкта в експлуатацію; розпорядження про присвоєння поштової адреси.

Міністерство, звертаючись з позовом про визнання права державної власності на спірне майно, мотивувало свої вимоги тим, що відповідач відмовив йому в оформленні та видачі свідоцтва про право державної власності Залізниці на об'єкт нерухомості, що свідчить, на думку позивача, про невизнання та оспорювання Головним управлінням такого права.

Згідно із статтею 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що перебуває у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до частини 5 статті 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлено частиною 4 статті 182 ЦК України.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Згідно з пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування.

Статтею 8 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

Статтею 10 зазначеного Закону передбачено, що Рада та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Рішенням Ради від 20 червня 2002 року N 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної чисельності" утворено виконавчий орган Ради - Київську міську державну адміністрацію та затверджено структуру виконавчого органу.

У пункті 7 додатка до вказаного рішення зазначено, що до структури виконавчого органу Ради входить Головне управління.

Згідно з підпунктом 28 пункту 7 Положення про Головне управління, затвердженого рішенням Ради від 10 липня 2003 року N 584/744, відповідач здійснює у встановленому порядку оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення), з видачею свідоцтв про право власності.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (чинного на момент виникнення спірних відносин) Головне управління здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на об'єкти нежитлового фонду (крім нежитлових приміщень у будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, та інших об'єктів нежитлового фонду, право власності на які оформляється Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації).

З урахуванням викладеного Головне управління, здійснюючи оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно, не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

Таким чином, установивши, що відповідач не оспорює право державної власності на об'єкт нерухомості, а відмовляє в його оформленні та видачі свідоцтва з підстав ненадання усіх необхідних документів для оформлення такого права суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

За таких обставин Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог, а прийнята ним постанова є незаконною.

Згідно з частиною 2 статті 11125 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2011 року (Постанова N 36/339(05-5-36/5131)) скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

П. І. Колесник

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали