ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 12 вересня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Потильчака О. І., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - Залізниця) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21 березня 2011 року в справі N 6/315 (Постанова N 6/315) за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Управління), Київської міської ради, треті особи - Залізниця, Фонд державного майна України, про визнання права власності, встановив:

У квітні 2011 року до Верховного Суду України звернулася Залізниця з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 21 березня 2011 року в справі N 6/315 (Постанова N 6/315).

Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції в цій справі, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин статті 15, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку про те, що Управління є органом, який здійснює оформлення права власності на підставі відповідних документів, тому відмову Залізниці у здійсненні оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна через подання неповного пакету документів не можна вважати оспоренням чи невизнанням права власності.

Разом із тим у справах N 3/547-07,N 35/416, N 40/281 (Постанова N 40/281), N 45/137, N 40/264, N 4/442 (Постанова N 4/442), N 6/313, N 11/188, N 11/190, N 11/189 (Постанова N 11/189), N 11/230, N 16/255, N 36/255 суд касаційної інстанції, застосувавши до подібних правовідносин ті самі норми матеріального права, висловив правову позицію про те, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 24 листопада 2009 року Залізниця, яка належить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, звернулася до Управління з заявою про оформлення права державної власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані по провулку Жмеринському, 2 у місті Києві, і які обліковуються на балансі відокремленого підрозділу Залізниці - Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління N 1.

Управління листом N 042/13/1-10165 від 14 грудня 2009 року повідомило Залізницю про відсутність підстав для оформлення права власності на вищезазначені об'єкти, оскільки наданий пакет документів не оформлено відповідно до вимог Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) N 1227 від 27 жовтня 2009 року, та не містить усіх необхідних документів для оформлення такого права.

Міністерство транспорту та зв'язку України, заявляючи позов про визнання права державної власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані по провулку Жмеринському, 2 у місті Києві, обґрунтовувало свої вимоги відмовою Управління в оформленні та видачі свідоцтва про право державної власності Залізниці на об'єкти нерухомості, що свідчить, на думку позивача, про невизнання Управлінням такого права.

Отже, предметом спору у даній справі є визнання права державної власності на об'єкти нерухомості з підстав відмови Управлінням в оформленні такого права суб'єкту господарювання, що входить до сфери управління центрального органу державної виконавчої влади, через ненадання ним необхідних документів для оформлення такого права.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною п'ятою статті 22 Господарського кодексу України визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частинами першою та четвертою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Судом установлено, що відповідач - Управління діє у відповідності до Положення про Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради N 584/744 від 10 липня 2003 року.

Згідно підпункту 28 пункту 7 даного Положення Управління здійснює у встановленому порядку оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення), з видачею свідоцтв про право власності.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) N 1227 від 27 жовтня 2009 року, Управління здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва про право власності на об'єкти нежитлового фонду усіх форм власності (крім нежитлових приміщень в будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) право власності на які оформлюється Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Отже, Управління здійснює оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно, і у даній справі, не перебуваючи з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, стосовно якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

Таким чином, встановивши, що Управління не оспорює право державної власності на об'єкти нерухомості, а відмовляє в його оформленні та видачі свідоцтва з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, обґрунтовано відмовив позивачу у позові.

У зв'язку з тим, що суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального права, тому у задоволенні заяви Залізниці слід відмовити.

Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України, постановив:

У задоволенні заяви державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 ГПК України.

 

Головуючий

О. І. Потильчак

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

В. С. Гуль

 

Т. В. Гошовська

 

А. А. Ємець

 

В. В. Заголдний

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

М. Р. Кліменко

 

Ю. Г. Тітов

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Шаповалова

 

В. І. Косарєв

 

І. Б. Шицький

 

О. В. Кривенда

 

В. Ф. Школяров

 

В. В. Кривенко

 

А. Г. Ярема

 

О. Т. Кузьменко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали