ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

31.10.2018 р.

Справа N 340/726/15

 

Провадження N 14-378цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Лященко Н. П., суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2016 року (суддя Данилюк М. П.) та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2016 року (судді Пнівчук О. В., Беркій О. Ю., Соколовський В. М.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант ЛТД", Приватна фірма "Ривеніс", про визнання права власності на автомобіль, визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та зняття транспортного засобу з реєстраційного обліку, встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30 березня 2016 року просив суд: визнати за ним право власності на автомобіль УРАЛ-375, двигун N НОМЕР_1, шасі N НОМЕР_2, кузов N НОМЕР_3, колір зелений, із встановленим краном-маніпулятором (далі - Автомобіль); визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02 грудня 2015 року N 100/2015/2643, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; витребувати Автомобіль від ОСОБА_6; скасувати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 - Автомобіля, державний реєстраційний номер НОМЕР_5, видане на ім'я ОСОБА_6, та зобов'язати Центр надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів м. Коломия УДАІ в Івано-Франківській області, зняти Автомобіль, державний реєстраційний номер НОМЕР_5, з реєстрації; судові витрати стягнути з ОСОБА_5.

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2016 року замінено первісного відповідача - Центр надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів м. Коломия УДАІ в Івано-Франківській області належним - Регіональним сервісним центром МВС в Івано-Франківській області.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_3 придбав Автомобіль у Приватної фірми "Ривеніс" (далі - ПФ "Ривеніс") за договором купівлі-продажу від 22 листопада 2014 року N 108/1, що підтверджується довідкою-рахунком, виданою торговельною організацією - Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант ЛТД", серія ВІА N 563284, від 22 листопада 2014 року. Окрім зазначеної довідки-рахунку йому було передано анульоване свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6, облікову картку N НОМЕР_7 від 13 листопада 2014 року та номерний знак для разових поїздок. Реєстрацію Автомобіля в органах ДАІ позивач не здійснив. 08 грудня 2014 року позивач уклав договір на відповідальне зберігання N 1-12-14 з ОСОБА_5 та передав останньому Автомобіль за актом приймання-передачі на тимчасове платне зберігання разом із вищезазначеними документами. У зв'язку з повідомленням ОСОБА_5 про припинення договору зберігання позивач просив повернути Автомобіль, однак ОСОБА_5 повернути Автомобіль відмовився. Окрім того, позивачу стало відомо, що останній зареєстрував Автомобіль на своє ім'я та отримав державний номерний знак для Автомобіля НОМЕР_5. В подальшому ОСОБА_5 відчужив Автомобіль за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_6. Позивач вважає, що Автомобіль вибув із його володіння незаконно та поза його волею, тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав власника.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу спірного Автомобіля між ПФ "Ривеніс" та позивачем ОСОБА_3 відповідно до вимог закону не укладався, довідка-рахунок від 22 листопада 2014 року N 563284 анульована, реєстрацію транспортного засобу в органах ДАІ позивач не здійснював, тому заявлені позивачем вимоги про визнання за ним права власності на Автомобіль на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є необґрунтованими. Суд дійшов висновку, що вказані у позовній заяві підстави не підтверджують право власності ОСОБА_3 або його інше суб'єктивне право титульного володільця на Автомобіль, як і факт незаконного вибуття останнього з володіння позивача, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Верховинського районного суду Івано-франківської області від 30 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третіх осіб: ТОВ "Атлант", ПФ "Ривеніс", про визнання права власності на Автомобіль, визнання договору купівлі-продажу Автомобіля недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області, третіх осіб: ТОВ "Атлант", ПФ "Ривеніс", про скасування свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, виданих на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, та зобов'язання зняти автомобіль з державної реєстрації - закрито.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачем пред'явлено вимоги до сервісного центру, який здійснював державну реєстрацію автомобіля, а не до його продавця - ПФ "Ривеніс", для вирішення спірних правовідносин підлягають з'ясуванню обставини щодо правомірності дій Центру надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів м. Коломия УДАІ в Івано-Франківській області щодо державної реєстрації Автомобіля за ОСОБА_5, а розгляд таких вимог - перевірка законності рішень, дій Центру надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів м. Коломия УДАІ в Івано-Франківській області при здійсненні ним управлінських функцій, підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Вирішення інших позовних вимог, заявлених позивачем, - про визнання права власності на Автомобіль, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, без вирішення позову в частині визнання неправомірними дій сервісного центру щодо державної реєстрації спірного Автомобіля за ОСОБА_5 є передчасним.

У грудні 2016 року позивач звернувся із касаційною скаргою, підписаною його представником ОСОБА_4, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що ОСОБА_3 не набув права власності на Автомобіль у розумінні статей 328, 334 ЦК України, окрім того, нормативно-правовими актами не передбачено порядку (механізму) анулювання довідки-рахунку. Судом також проігноровано, що між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір на відповідальне зберігання від 08 грудня 2014 року N 1-12-14, який ніким не оскаржувався і є дійсним. Позивач також не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що його вимоги про визнання права власності на Автомобіль та визнання недійсним договору купівлі-продажу є передчасними без вирішення позову в частині визнання неправомірними дій сервісного центру щодо державної реєстрації Автомобіля за ОСОБА_5, оскільки зазначені вимоги пов'язані із захистом цивільних прав і спрямовані на відновлення його порушеного права власності на Автомобіль, вимога про скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є похідною, тому висновки апеляційного суду про передчасність позову є необґрунтованими. Крім того, спорів щодо правомірності дій сервісного центру у позивача немає і їх не було заявлено. Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не взяв до уваги доводів сторони позивача та не вказав мотивів їх відхилення.

19 січня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі після усунення недоліків.

Ухвалою цього ж суду від 29 травня 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 лютого 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 цього Кодексу (у редакції Закону N 2147-VIII).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 01 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суди встановили, що 12 листопада 2014 року ПФ "Ривеніс" видано наказ N 45, згідно з яким у зв'язку із продажем вирішено зняти Автомобіль з обліку в органах ДАІ та продати в народне господарство через комісійний магазин; оформлення в органах ДАІ і проплати доручено ОСОБА_7 (а. с. 188).

22 листопада 2014 року ОСОБА_3 придбав Автомобіль у ПФ "Ривеніс" за договором купівлі-продажу N 108/1 (а. с. 122), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити покупцю Автомобіль, а той - прийняти його і провести розрахунок з продавцем відповідно до умов договору. Пунктом 4 зазначеного договору купівлі-продажу визначено, що оплата за поставлений Автомобіль проводиться шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом вісімнадцяти місяців після підписання договору (а. с. 122).

Згідно з довідкою-рахунком торговельної організації ТОВ "Атлант ЛТД" серії ВІА N 563284 від 22 листопада 2014 року ОСОБА_3 видано Автомобіль та свідоцтво про реєстрацію зазначеного автомобіля серії НОМЕР_6 (а. с. 10).

Реєстрацію транспортного засобу в органах ДАІ позивач не здійснював (зворот а. с. 120).

У матеріалах справи міститься копія наказу ПФ "Ривеніс", надана представником відповідача - ОСОБА_5, від 08 червня 2015 року N 25/1 про зняття Автомобіля з обліку в органах ДАІ у зв'язку з продажем в народне господарство через комісійний магазин; оформлення і проплати доручено ОСОБА_7 (а. с. 187).

12 червня 2015 року Автомобіль перереєстровано за довідкою-рахунком серії ААЕ N 099806 від 12 червня 2015 року, виданою ТОВ "Атлант ЛТД" на ім'я ОСОБА_5 (а. с. 70, 144). Довідку-рахунок серія ВІА N 563284 від 22 листопада 2014 року анульовано (а. с. 82, 145).

На підставі заяви від 16 червня 2015 року N 66052058 про проведення операції "Вторинна реєстрація транспортного засобу, придбаного в торгівельній організації" транспортний засіб перереєстровано на ОСОБА_5 та отримано номерний знак для Автомобіля НОМЕР_5 (а. с. 148, 152).

У подальшому ОСОБА_5 віджучив Автомобіль за договором купівлі-продажу від 02 грудня 2015 року N 100/2015/2643 (а. с. 124). На підставі заяви від 02 грудня 2015 року N 77604012 про проведення операції "Перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу" Автомобіль перереєстровано на ОСОБА_6, останньому видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 та номерний знак НОМЕР_5 (а. с. 130, 146-147).

У письмових поясненнях директор ПФ "Ривеніс" Л. С. А. зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22 листопада 2014 року N 108/1, видаткової накладної від 22 листопада 2014 року N 151 та довідки-рахунку серії ВІА N 563284 від 22 листопада 2014 року, виписаної ТОВ "Атлант ЛТД" - ПФ "Ривеніс" продало Автомобіль ОСОБА_3 Жодних наказів про повторний продаж Автомобіля, в тому числі і ОСОБА_5 ним не видавалося. (а. с. 123).

У частині третій статті 3 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII).

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої цієї статті).

Аналогічна норма закріплена й у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України ( N 2747-IV) в редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, спір виник між фізичними особами: позивачем ОСОБА_3 та відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо права власності на спірне майно - Автомобіль. Вимоги ж щодо скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та зняття Автомобіля з реєстрації є похідними за своїм характером та залежать від вирішення питання щодо права власності на спірне майно. Позивач звернувся до суду саме з метою захисту свого особистого майнового інтересу, відповідно спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та зняття автомобіля з державної реєстрації.

Разом з тим суд апеляційної інстанції на порушення вимог статей 213, 214, 303 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), зазначивши про передчасність вирішення вимог позивача щодо визнання права власності на Автомобіль, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, фактично не переглядав рішення суду першої інстанції в цій частині вимог, зокрема, не перевірив правильність висновків суду першої інстанції щодо часу зняття Автомобіля з реєстрації, наявність чи відсутність правових підстав для анулювання довідки-рахунку серії ВІА N 563284 від 22 листопада 2014 року, виданої ТОВ "Атлант ЛТД" ОСОБА_3, залишив поза увагою доводи апелянта про те, що Автомобіль було передано відповідачу ОСОБА_5 на відповідальне зберігання за договором від 08 грудня 2014 року N 1-12-14.

Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи, не перевірив доводів апеляційної скарги, законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки апеляційний суд дійшов помилкових висновків про закриття провадження у справі в частині вимог щодо скасування свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та зняття автомобіля з державної реєстрації, фактично рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не переглядалося, рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402 - 404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головний, суддя

Н. П. Лященко

Судді:

С. В. Бакуліна

 

В. В. Британчук

 

Д. А. Гудима

 

В. І. Данішевська

 

О. С. Золотніков

 

О. Р. Кібенко

 

В. С. Князєв

 

Л. М. Лобойко

 

О. Б. Прокопенко

 

Л. І. Рогач

 

І. В. Саприкіна

 

О. М. Ситнік

 

В. Ю. Уркевич

 

О. Г. Яновська




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали