ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28.01.2010 р.

N 9/396-ПН-06

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Бакуліної С. В., суддів - Глос О. І., Олійника В. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради на рішення від 30.11.2006 року у справі N 9/396-ПН-06 господарського суду Херсонської області за позовом Приватного підприємця ОСОБА_4 до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Новофедорівська сільська рада, про визнання права власності на майно (в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача - не з'явились, від відповідача - не з'явились, від третьої особи - не з'явились, від прокуратури - Рудак О. В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)), встановив:

Рішенням господарського суду Херсонської області (суддя Ребриста С. В.) від 30.11.2006 року по справі N 9/396-ПН-06 позов задоволено повністю; визнано за ПП ОСОБА_4 право власності на кафе-бар "Стамбул", розташоване за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано Херсонське бюро технічної інвентаризації зареєструвати кафе-бар "Стамбул", розташоване за адресою: АДРЕСА_1 як власність ПП ОСОБА_4; видано довідку позивачу про повернення надмірно сплаченого державного мита.

В касаційному поданні заступник прокурора Херсонської області просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 30.11.2006 року та справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 65 ГПК України, ст. 301 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", ст. 376 ЦК України.

Відзиву на касаційне подання сторони не надіслали.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційному поданню прокурора відділу Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в ньому доводи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є позов ФОП ОСОБА_4 до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на самочинно збудоване майно. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що у 2004 році позивачем самочинно збудовано кафе-бар під назвою "Стамбул" розміром 25,4 х 12,99 м. на узбережжі біля бази відпочинку "Кіровець" у с. Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області. При цьому, позивач зазначив, що вказана самочинно збудована споруда, знаходиться на земельній ділянці наданій рішенням Новофедорівської сільської ради N 529 від 15.04.2005 року у користування на умовах оренди під розміщення кафе-бару строком на 10 років. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст. 331, ч. 3, ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із їх обґрунтованості. Посилаючись на приписи частин 3 та 5 статті 376 ЦК України суд вказав, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Також суд послався на приписи ст. 328, ч. 2 ст. 331 ЦК України та зазначив, що Херсонське державне бюро технічної інвентаризації є належним відповідачем у даній справі.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Задовольняючи позов, господарський суд не звернув увагу на те, що згідно частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відтак, суду належало з'ясувати, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній. Колегія суддів звертає увагу, що поняття "розміщення" та "будівництво" не є тотожними.

Водночас, суди першої та касаційної інстанцій не взяли до уваги приписи статті 95 Земельного кодексу України та статті 25 Закону України "Про оренду землі" згідно яких, орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

Також, суд не звернув уваги на вимоги абзацу 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року N 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Одночасно слід зазначити, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 цього Закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

Усупереч вимогам ст. ст. 43, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, судом не досліджувались обставини щодо належного прийняття об'єктів нерухомості за наведеним переліком до експлуатації у встановленому порядку.

Крім того, згідно з Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Вирішуючи спір, судові інстанції не звернули увагу на те, що Херсонське державне бюро технічної інвентаризації відповідно до вищезазначеного положення здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно, а відтак не може бути відповідачем у справі за позовом ФОП ОСОБА_4 про визнання права власності.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року N 11 роз'яснив, що обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки зазначеним вимогам постановлене судове рішення не відповідає, воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, постановив:

Касаційне подання заступника прокурора Херсонської області на рішення господарського суду Херсонської області від 30.11.2006 року у справі N 9/396-ПН-06 задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 30.11.2006 року у справі N 9/396-ПН-06 -скасувати.

Справу N 9/396-ПН-06 направити до господарського суду Херсонської області на новий розгляд.

 

Головуючий, суддя

С. Бакуліна

Судді:

О. Глос

 

В. Олійник

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали